ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.03.2005 Справа N 25/152
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді - Кузьменка М.В.,
суддів: Васищака І.М., Палій В.М.,
за участю представників сторін
М. Воробйова (керівник),
С. Шкарбатюк (дов. від 23.02.05),
Г. Казакової (дов. від 5.01.05),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
відкритого акціонерного товариства "Науково-дослідний та проектний
інститут по збагаченню та агломерації руд чорних металів"
на рішення від 17 серпня 2004 року господарського суду
Дніпропетровської області
та постанову від 18 жовтня 2004 року Дніпропетровського
апеляційного господарського суду
у справі N 25/152
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Арбіс"
до відкритого акціонерного товариства "Науково-дослідний та
проектний інститут по збагаченню та агломерації руд чорних
металів"
про стягнення 406 520,21 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 17 серпня 2004 року господарського суду
Дніпропетровської області (суддя А. Чередко), залишеним без змін
постановою від 18 жовтня 2004 року Дніпропетровського апеляційного
господарського суду, позов задоволено в частині стягнення
основного боргу з мотивів невиконання договірних зобов'язань; в
іншій частині в позові відмовлено.
Відповідач просить ухвалені судові акти скасувати з підстав
неправильного застосування господарськими судами статті 217
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
і прийняти нове
рішення, яким у позові відмовити.
Позивач проти доводів касаційної скарги заперечує і в її
задоволенні просить відмовити.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено, що 12 червня 2002 року між
сторонами було укладено договір оренди майна, відповідно до умов
якого відповідач (орендодавець) передає, а позивач (орендар)
приймає за актом приймання-передачі в орендне користування без
права викупу або приватизації будівлю і обладнання
механозбирального відділення дослідно-експериментального
механічного виробництва, а також відкритий склад металу. Строк дії
договору сторони визначили з 12 червня 2002 року по 31 грудня
2002 року, а додатковою угодою від 26 грудня 2002 року продовжили
до 31 березня 2003 року.
Пунктом 4.6. договору встановлений обов'язок орендаря в
першочерговому порядку виконувати замовлення орендодавця на
виготовлення запасних частин, обладнання, машин і апаратів,
приборів, тощо в межах технологічних комплектуючих, технічної
документації та зговору на виконання робіт.
Господарськими судами встановлено, що в період з червня
2002 року по березень 2003 року позивач на підставі листів -
замовлень виконував для відповідача певні роботи, надав послуги та
поставляв товари на загальну суму 366 829,26 грн. При цьому такі
замовлення відповідача не містять посилань на договір оренди.
Відсутні такі посилання і в текстах накладних на відпуск товару, а
також актах здачі - приймання продукції та виконаних робіт. За
таких умов господарські суди дійшли висновків про те, що зазначені
постачання товарів, виконання робіт та надання послуг не можна
визнати такими, що здійснені на виконання зобов'язань за договором
оренди.
Згідно з приписами статті 151 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в силу зобов'язання одна особа
(боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора)
певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші
та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право
вимагати від боржника виконання його обов'язку. Отже, приймаючи
від позивача продукцію, виконані роботи та надані послуги
відповідач тим самим у відповідності до вимог статей 245, 332
Цивільного кодексу Української РСР взяв на себе зобов'язання їх
оплатити, так як дії сторін мають ознаки договорів поставки та
підряду.
Оскільки строк виконання зобов'язання сторонами встановлений
не був, то згідно з вимогами статті 530 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
, листом від 18 січня 2004 року N 32 позивач повідомив
відповідача про те, що його заборгованість за надані послуги,
виконані роботи, поставлену продукцію складає 829 902,51 грн. та
просив вказану суму боргу перерахувати на протязі 7 днів на
рахунок позивача.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
суб'єкти господарювання та інші учасники господарських
відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним
чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Виходячи з того, що на час розгляду справи відповідач своїх
зобов'язань належним чином не виконав, господарські суди
правомірно застосували до спірних правовідносин приписи статті 526
Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, відповідно до якої
зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а
за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв
ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, тому
господарські суди обґрунтовано задовольнили позовні вимоги в
розмірі 366 829,26 грн.
Крім того, колегія суддів вважає, що господарські суди дійшли
правомірних висновків про безпідставність посилання відповідача на
зарахування зустрічних однорідних вимог у відповідності до
статті 217 Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
оскільки в матеріалах справи відсутні докази направлення позивачу
відповідної заяви про таке зарахування.
Господарськими судами також правомірно відмовлено у
задоволенні позовних вимог про стягнення індексу інфляції та
річних, так як вони нараховані позивачем за період з березня
2002 року по березень 2004 року, тоді як датою виникнення
грошового зобов'язання відповідача перед позивачем є 28 січня
2004 року.
За змістом статей 33, 34 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна довести ті
обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, а
також обставини справи, які відповідно до законодавства повинні
бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть
підтверджуватись іншими засобами доказування.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній
інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи
фактичні її обставини були встановлені господарськими судами на
підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих
доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана
належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм
матеріального і процесуального права.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до намагань
відповідача надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить
вимогам статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, тому судовою колегією до уваги не приймаються.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, суд
П О С Т А Н О В И В:
Рішення від 17 серпня 2004 року господарського суду
Дніпропетровської області та постанову від 18 жовтня 2004 року
Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі
N 25/152 залишити без змін, а касаційну скаргу відкритого
акціонерного товариства "Науково-дослідний та проектний інститут
по збагаченню та агломерації руд чорних металів" без задоволення.