ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.03.2005 Справа N 325/16-2003
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Добролюбової Т.В.
суддів Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Обухівському
районі Київської області
на постанову Київського апеляційного господарського суду
у справі N 325/16-2003
від 24 червня 2004 року
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Обухівпромбуд"
до Державної податкової інспекції у Обухівському районі
Київської області
про Визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у
Обухівському районі Київської області від 18.04.03
N 0000202603/0/438
в судовому засіданні взяли участь представники сторін:
від позивача:
Мазка В.П. (д. від 2.03.05),
Павленко М.М. (д. від 2.03.05 N 24)
від відповідача: Розмош В.І. (д. від 30.11.04 N 03).
Відкритим акціонерним товариством "Обухівпромбуд" у вересні
2003 р. заявлений позов про визнання недійсним податкового
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Обухівському
районі Київської області від 18.04.03 N 0000202603/0/438, яким
позивачеві донараховано 138069,47 грн. податку на додану вартість
та 69034,74 грн. штрафних санкцій за несплату цього податку.
Позовні вимоги обґрунтовані приписами підпункту 3.2.8 пункту 3.2
статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, з огляду на те, що передача основних фондів як
внеску до статутного фонду ЗАТ "Трипільська пакувальна компанія"
для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на
емітовані нею корпоративні права не є об'єктом оподаткування
податком на додану вартість.
Рішенням Господарського суду Київської області від
27.04.2004, ухваленим суддею Самусенко С.С., позовні вимоги про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної
податкової інспекції у Обухівському районі Київської області від
18.04.03 N 0000202603/0/438 задоволені. Рішення господарського
суду вмотивоване приписами підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
оскільки передача виробничої бази як внеску до статутного фонду
ЗАТ "Трипільська пакувальна компанія" для формування її цілісного
майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права не
є об'єктом оподаткування податком на додану вартість з огляду на
зазначений припис.
Київський апеляційний господарський суд у складі головуючого
Шипка В.В., суддів Дикунської С.Я. та Нечитайла О.М. постановою
від 24.06.2004 перевірене рішення Господарського суду Київської
області від 27.04.2004 залишив без змін з тих же підстав, а
апеляційну скаргу податкової інспекції - без задоволення.
Державна податкова інспекція у Обухівському районі Київської
області звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського
суду України, в якій просить скасувати рішення та постанову у
справі як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права.
Обґрунтовуючи свої вимоги, викладені в касаційні скарзі, податкова
інспекція посилається на помилкове, на її думку, незастосування
приписів пункту 1.23 статті 1 Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, пункту 4.2 статті 4 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, статті 7
Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
. Скаржник
зазначає, що різниця між сумою внеску, визначеною в установчому
договорі ЗАТ "Трипільська пакувальна компанія", та переданими йому
ВАТ "Обухівпромбуд" основними фондами вважається безоплатно
наданими товарами. При цьому податкова інспекція посилається на
приписи пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок на додану
вартість", якими встановлено, що при безоплатній передачі товарів
база оподаткування визначається, виходячи з фактичної ціни
операції, але не нижчої за звичайні ціни. Заявник вважає, що в
порушення приписів статті 7 Закону України "Про господарські
товариства" додаткова угода до Установчого договору про заснування
та діяльність ЗАТ "Трипільська пакувальна компанія" від
09.11.2000 року не була зареєстрована в органах державної
реєстрації.
Від Відкритого акціонерного товариства "Обухівпромбуд" відзив
на касаційну скаргу судом не отриманий.
Вищий господарський суд України, переглянувши матеріали
справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді
Добролюбової Т.В., перевіривши матеріали справи та касаційну
скаргу, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних
обставин справи правильність застосування апеляційним
господарським судом норм матеріального права відзначає наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується
матеріалами справи, що з 06.03.2003 р. до 14.04.2003 р. Державною
податковою інспекцією у Обухівському районі Київської області була
проведена позапланова зустрічна документальна перевірка позивача з
питань повноти та своєчасності відображення останнім в обліку та
звітності операцій з передачі основних фондів для формування
статутного фонду ЗАТ "Трипільська пакувальна компанія" упродовж
4 кварталу 2000 року. За підсумками перевірки було складено акт
N 8/26-23 від 15.04.2003 року, у якому відбито, що до податкового
зобов'язання позивача не включено податок на додану вартість з
690347,34 грн. - різниці між залишковою вартістю майна,
що було передане ЗАТ "Трипільська пакувальна компанія" та
сумою в яку оцінили це майно учасники товариства
(1531345,34 грн. - 840998 грн. = 690347,34 грн.). За актом
перевірки керівник ДПІ у Обухівському районі прийняв рішення
N 0000202603/0/438 від 18.04.2003 р. про донарахування податку на
додану вартість в розмірі 138069,47 грн. та застосування
фінансових санкцій в розмірі 69034,74 грн. При цьому податкова
інспекція виходила з того, що до статутного фонду ЗАТ "Трипільська
пакувальна компанія" позивач передав майно на суму
1531345,34 грн., а отримав акцій товариства лише на 840998 грн., у
зв'язку з чим безоплатно передав майна на суму 690347,34 грн., яка
і повинна бути оподаткована згідно з пунктом 4.2 статті 4 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Згідно
акту прийому-передачі нерухомого майна до Статутного фонду ЗАТ
"Трипільська пакувальна компанія" від 09.11.2000 р. позивач, як
учасник, передав, а засновники прийняли в якості внеску учасника
до статутного фонду нерухоме майно, що знаходиться за адресою:
м. Українка, вул. Промислова, 33. В акті зазначено, що залишкова
балансова вартість переданого майна складає 1531345,34 грн., а
його оціночну вартість при передачі до статутного фонду ЗАТ
"Трипільська пакувальна компанія" учасники визначили в розмірі
840998 грн. Частиною другою статті 13 Закону України "Про
господарські товариства" ( 1576-12 ) (1576-12)
передбачено, що порядок
оцінки вкладів визначається в установчих документах товариства,
якщо інше не передбачено законодавством. Підпунктом 2.3 пункту 2
Статуту товариства визначено, про оцінку не грошових внесків
засновниками. А в Установчому договорі, акті прийому-передачі
нерухомого майна до Статутного фонду ЗАТ "Трипільська пакувальна
компанія" від 09.11.2000 р., акті оцінки майнових внесків
учасників до Статутного фонду ЗАТ "Трипільська пакувальна
компанія" N 1 від 09.11.2000 р. учасники товариства оцінили
майновий внесок позивача в 840998 грн. За таких встановлених
обставин справи не вбачається підстав для задоволення касаційної
скарги.
Пунктом 3.2 статті 3 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
визначені операції які не є об'єктом
оподаткування податком на додану вартість. Зокрема відповідно до
підпункту 3.2.8 пункту 3.2 статті 3 Закону України "Про податок на
додану вартість" не є об'єктом оподаткування податком на додану
вартість операції з передачі основних фондів як внеску до
статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного
майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права.
За договором міни ціною товару є ціна товару, який надається в
обмін. У наведеному приписі відсутня вимога про рівність обміну
саме за ціновою ознакою, адже міна може бути рівною за попитом ...
та не рівною за вартісною оцінкою. Довід відповідача про порушення
позивачем приписів пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок
на додану вартість" не може бути підставою для скасування
переглянутих судових актів з огляду на те, що стаття 4 названого
Закону визначає базу оподаткування. Зокрема пунктом 4.2 статті 4
Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено базу
оподаткування у разі продажу товарів, послуг без оплати, або
оплати часткової. Саме з цих підстав визнається непереконливим і
посилання скаржника на пункт 1.23 статті 1 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
. Довід про
помилковість врахування апеляційним судом додаткової угоди від
9.11.2000 року не є підставою для скасування постанови, оскільки
касаційна інстанція не має права на переоцінку доказів оцінених
судами, які вирішили спір.
З урахування викладеного , Вищий господарський суд не вбачає
правових підстав для скасування чи зміни переглянутих судових
актів.
На підставі зазначеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення Господарського суду Київської області від 27 квітня
2004 року та Постанову Київського апеляційного господарського суду
від 24 червня 2004 року у справі N 325/16-2003 залишити без змін.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Обухівському районі Київської області залишити без задоволення.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що
податковими повідомленнями-рішеннями Державної податкової
інспекції у м. Чернівці від 24.07.02 N 0004681700/0 позивачеві
донараховано 15260 грн. податку на додану вартість та 6377 грн.
штрафних санкцій за несплату цього податку; N 0004691700/0, яким
донараховано 7435,22 грн. штрафних санкцій за порушення норм з
регулювання обігу готівки. Оспорювані податкові
повідомлення-рішення відповідача прийняті на підставі акта від
19.07.2002 р. N 10/26-2/24410441/23 перевірки дотримання вимог
податкового законодавства Чернівецьким міським кооперативним
торгом за період з 01.04.1999 до 31.03.2002, у якому відбито
заниження позивачем податку на додану вартість на 15260 грн. та
факт порушення ним порядку ведення касових операцій, зокрема
термінів звітування за видані готівкові кошти під звіт.
Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним рішення
відповідача про нарахування позивачеві податку на додану вартість
та санкцій за його несплату, суди помилково не врахували, що право
платника податків на списання податкового боргу залежить від дати
відтворення останнього в податковому обліку платника. Не
досліджено судами і те, чи заявлявся позов про спонукання до
списання податкового боргу позивача. Відповідно до приписів
пункту 18.1 статті 18 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
списання та розстрочення
податкового боргу прямо пов'язується з відміною картотеки, а
підпункту 18.1.5 цього ж пункту передбачає право платника на
списання або розстрочення у порядку, визначеному цією статтею,
(залежно від часу виникнення), податкових зобов'язань, що виникли
у податкових періодах, попередніх податковому періоду, на який
припадає набрання чинності цією статтею, у разі їх самостійного
виявлення та декларування платником протягом 60 календарних днів
від дня набрання чинності цією статтею. При цьому слід керуватися
приписами пункту 1.3 статті 1, статтею 5 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами". Оскільки передбачені
процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній
інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені попередніми судовими
інстанціями, рішення та постанова у цій частині підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи
Господарському суду Чернівецької області необхідно врахувати
викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні
обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне
значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності
від встановленого, правильно визначити норми матеріального права,
що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти
обґрунтоване і законне судове рішення. Поза тим, скасувавши
частково рішення господарського суду апеляційна інстанція визнала
недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової
інспекції у м. Чернівці від 24.07.2002 р. N 0004681700/0 повністю
і вийшла за межі позовних вимог, оскільки позивачем заявлялася
вимога саме про часткове визнання недійсним зазначеного
податкового повідомлення-рішення.
Доводи касаційної скарги Чернівецького міського
кооперативного торгу про невідповідність Указу Президента пункту
22 статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
спростовуються
наступним. Факт порушення підприємством термінів звітування за
видані готівкові кошти під звіт встановлений судами і
підтверджений матеріалами справи. Дія пункту 22 статті 92
Конституції України обмежена виключно забороною визначати діяння,
що є адміністративними правопорушеннями, і відповідальність за них
іншими, крім законів, нормативно-правовими актами. Відтак,
підстави вважати, що Указ Президента України "Про застосування
штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки"
( 436/95 ) (436/95)
не підлягає застосуванню на підставі пункту першого
"Перехідних положень" Конституції України як такого, що суперечить
пункту 22 статті 92 Конституції України, відсутні, оскільки факт
порушення юридичною особою норм регулювання обігу готівки за
чинним законодавством України не є адміністративним порушенням.
З огляду на зазначене суди вірно застосували приписи Указу
Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення
норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) (436/95)
до спірних
правовідносин і в частині відмови у задоволенні позову про
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24.07.2002
N 0004691700/0 переглянуті судові акти залишаються без змін, а
касаційна скарга Чернівецького міського кооперативного торгу
залишається без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Чернівецької області від
13.05-01.06.2004 та Постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 20.09.2004 року у справі N 3/284 скасувати
в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
N 0004681700/0 про донарахування податку на додану вартість. В цій
частині справа спрямовується для нового розгляду до Господарського
суду Чернівецької області. Решту рішення і постанови про відмову у
позові про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
N 0004691700/0 залишити без змін.
Касаційну скаргу Чернівецького міського кооперативного торгу
залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівці
задовольнити частково.
Головуючий Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь