14/119 Про стягнення 4282,90 грн. - Текст документа

Рішенням господарського суду м. Києва (суддя Калатай Н.Ф.) від 22.04.05, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.05 (колегія суддів у складі: головуючого-судді Шаргала В.І., суддів: Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.), у задоволенні позову відмовлено. Судові акти мотивовані тим, що невиконання орендарем свого обов'язку щодо страхування орендованого приміщення могло бути підставою для розірвання позивачем договору оренди, але не до стягнення суми страхових платежів.

Не погоджуючись із рішенням та постановою, ухваленими по справі, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.05 та рішення господарського суду м. Києва від 22.04.05, позов задовольнити. Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що судами були невірно застосовані приписи статей 621, 623, 626, 510, 509 Цивільного кодексу України (435-15) , статей 224, 226 Господарського кодексу України (436-15) , статей 26, 29 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” (2269-12) .

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 16.09.98 між Державним підприємством "Головний інформаційно-обчислювальний центр Міністерства енергетики України" (правонаступником якого є позивач, згідно наказу НЕК "Укренерго" № 326 від 27.11.00, наказу Мінпаливенерго України № 468 від 18.10.00 "Про реорганізацію ДП "ПОЦ" та № 489 від 03.11.00 "Про внесення змін до наказу № 468 від 18.10.00") та Державним комітетом України з питань розвитку підприємництва (правонаступником якого є відповідач) укладено Договір № 2 оренди приміщення загальною площею 843,34 кв.м. , яке знаходиться на балансі позивача та розташоване у м. Києві, вул. Комінтерну, 27.

Майно ДП "НЕК "Укренерго", як вбачається із статуту підприємства, є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання.

02.10.00 між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до п. 2 якої, площа, яку надано в оренду, станом на 01.10.00 складає 1232,43 кв.м.

Спірне приміщення знаходилось у користуванні відповідача до.01.2004 р., а 30.01.04, відповідно до акту приймання-передачі від 30.01.04, було повернуто позивачу.

Пунктом 5.7 Договору оренди було передбачено обов'язок орендаря застрахувати орендоване майно в порядку визначеному чинним законодавством. Відповідачем не виконувалися зобов'язання щодо страхування орендованого майна. Позивачем були застраховані приміщення, передані в оренду відповідачу, шляхом укладення договорів страхування майна № КИ-05/02 від 04.01.02 та № КИ- 05/64 від 25.04.02.

Дані договори передбачали страхування не лише площ, які були передані в оренду відповідачеві, а всього приміщення по вул. Комінтерну,27. За згаданими договорами позивач сплатив страховику суму страхових премій у розмірі 21305,36 грн. та 18000 грн. відповідно, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками від 01.02.02 та від 18.06.02.

Сума страхових премій за приміщення, які були предметом договору оренди судами не досліджувалася, так як суди дійшли висновку, що такі витрати позивача не можуть бути стягнуті з відповідача, оскільки стаття 26 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” (2269-12) передбачає можливість розірвання договору оренди в такому випадку, а не стягнення з орендаря страхових премій.

Втім, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися з таким висновком, оскільки він не враховує принципи господарсько-правової відповідальності.

Так, судами був встановлений факт порушення відповідачем умов п. 5.7 договору оренди (який узгоджується зі статтею 10 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” (2269-12) ) щодо страхування орендованого майна.

Відповідно до статті 29 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” (2269-12) , за невиконання зобов'язань за договором оренди, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором. Таким чином, приписи цієї статті мають бланкетний характер, оскільки відсилають до загальних умов цивільної відповідальності.

До правовідносин, які існують між сторонами слід застосовувати норми Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) , оскільки договірні відносини припинилися після набрання чинності згаданими правовими актами. Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України (436-15) (норми якої узгоджуються також зі статтею 623 Цивільного кодексу України (435-15) ), учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Також, за змістом статті 226 Господарського кодексу України (436-15) та статті 621 Цивільного кодексу України (435-15) ,

у разі невиконання зобов'язання здійснити певну дію управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.

Таким чином, законодавством встановлюється обов'язок боржника (сторони, яка неналежним чином виконала свої зобов'язання за договором) відшкодувати управненій стороні збитки, які та зазнала внаслідок неналежного виконання. При ухваленні судових актів дані приписи законодавства не були взяті до уваги господарськими судами, не була досліджена сума позову, що є порушенням приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Зважаючи на те, що не всі обставини справи були досліджені (зокрема, сума позову), а Вищий господарський суд України позбавлений права досліджувати та оцінювати докази у справі, неможливим є прийняття рішення по суті господарським судом касаційної інстанції. З огляду на це, рішення на постанова підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, пунктом 3 частини 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства Національної енергетичної компанії “Укренерго” в особі відособленої структурної одиниці “Головний інформаційно-обчислювальний центр” від 21.07.05 № 41/01-530 задовольнити частково, рішення господарського суду м. Києва від 22.04.05 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.05 у справі № 14/119 скасувати. Справу № 14/119 направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.