А46/152-05 Про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення - Текст документа

Рішенням місцевого господарського суду (суддя Ільїн О.В.), залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції (головуючий суддя Олійник В.І., судді Гончар Т.В., Істоміна О.А.), позов задоволено, постановлено визнати недійсними податкове повідомлення-рішення Харківської об’єднаної Державної податкової інспекції у Харківській області № 0000592330/0 від 22.02.2005р. та стягнути з відповідача на користь позивача СПД Сирота М.Б. судові витрати.

У касаційній скарзі Харківська об’єднана Державна податкова інспекція у Харківській області просить постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції скасувати, в позові відмовити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Сторони не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції та проаналізувавши на підставі встановлених в них фактичних обставин правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, за результатами проведення перевірки, оформленої актом перевірки № 000748 від 10.02.2005 року, відповідачем встановлено що на автозаправній станції при відпуску палива через паливно-роздавальні колонки не забезпечено у єдиному нерозривному технологічному циклі наступні послідовні дії: керівництво відпуском пального через паливно- роздавальну колонку, реєстрацію об'єму і вартості відпущеного пального кожного найменування окремо по кожній формі оплати, відображення на індикаторі оператора автозаправної станції поточної інформації про відпуск замовленої дози пального, друк чека встановленої форми, що є порушенням п. 3 статті 3 та статті 12 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (265/95-ВР) .

На підставі цього акту перевірки, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000592330/0 від 22.02.2005 року, яким до позивача, з посиланням на п. 8 ст. 17 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (265/95-ВР) застосовано штраф у розмірі 1700 грн. Підставою для застосування цього штрафу відповідач вказує порушення п. 3 статті 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій і у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (265/95-ВР) .

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не порушувалось вказаних положень Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (265/95-ВР) .

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін вказане рішення суду першої інстанції, погодившись з судом першої інстанції також зазначив, що штрафна санкція застосована до позивача, не є податком і збором, а тому не може визначатись за Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) від 21.12.2000р. № 2181-III, із змінами та доповненнями, податковим повідомленням-рішенням.

Колегія Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Статтею 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (265/95-ВР) передбачений обов'язок суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зокрема, застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, з додержанням встановленого порядку їх застосування.

Відповідно до ст. 12 цього Закону (265/95-ВР) на території України у сферах, визначених цим Законом (265/95-ВР) , дозволяється реалізовувати та застосовувати лише ті реєстратори розрахункових операцій вітчизняного та іноземного виробництва, які включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій та конструкція і програмне забезпечення яких відповідає конструкторсько-технологічній та програмній документації виробника.

Крім того, як вбачається з вимог п. 8 ст. 17 вказаного Закону (265/95-ВР) , у разі застосування при здійсненні розрахункових операцій реєстратора розрахункових операцій, в конструкцію чи програмне забезпечення якого внесені зміни, не передбачені конструкторсько-технологічною та програмною документацією виробника, до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовується фінансова санкція у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається із ст. 3 вказаного Закону (265/95-ВР) ця норма визначає для зазначених в ній суб'єктів підприємницької діяльності обов’язок дотримання двох умов при використанні реєстраторів розрахункових операцій це - застосовувати реєстратори розрахункових операцій, що включені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій, та додержання встановленого порядку їх застосування.

Відповідно до вимог ст. 84 ч. 1 п. 3 ГПК України (1798-12) обставини справи встановлюються місцевим господарським судом в рішенні, а суд апеляційної інстанції, згідно ст. 101 цього кодексу (1798-12) , не зв’язаний доводами апеляційної скарги та за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Однак зазначивши про відсутність порушень позивачем вимог Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (265/95-ВР) суди попередніх інстанцій не з’ясували чи з додержанням встановленого порядку застосовувався реєстратор розрахункових операцій, не дослідили конструкторсько-технологічну та програмну документацією виробника, та у зв’язку з цим не з’ясували чи були внесені зміни в конструкцію чи програмне забезпечення реєстратора розрахункових операцій, не передбачені конструкторсько-технологічною та програмною документацією виробника.

Так, судами попередніх інстанцій не встановлено, чи передбачено вказаною документацією виробника необхідність при застосуванні реєстратора розрахункових операцій, забезпечувати у єдиному нерозривному технологічному циклі послідовні дії з контролю за фактичним об’ємом відпущеного пального, його вартістю та роздрукуванням розрахункового документу за вказаними даними та наслідками проведеної операції з відпуску пального, не встановлено чи передбачає вказана документація виробника використання такого реєстратора розрахункових операцій без дотримання єдиного нерозривного технологічного циклу, як і не встановлено тієї обставини чи передбачена конструкцією реєстратора розрахункових операцій, згідно вказаної документації, необхідність забезпечувати у єдиному нерозривному технологічному циклі послідовні дії з контролю за фактичним об’ємом відпущеного пального, його вартістю та роздрукуванням розрахункового документу за вказаними даними та наслідками операцій з відпуску пального.

Податковий орган за наслідками проведеної перевірки, як вбачається із судових рішень, вказував на порушення позивачем вимог Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (265/95-ВР) , пов’язаних саме з не забезпеченням у єдиному нерозривному технологічному циклі вказаних дій при проведенні операції з відпуску пального.

Таким чином судами не встановлено чи були внесені зміни до реєстратора розрахункових операцій, не передбачені конструкторсько-технологічною та програмною документацією виробника.

Крім того, судами попередніх інстанцій в судових рішеннях не зазначено, а фактично, згідно вимог ст. 84 ч. 1 п. 3, ст. 101 ГПК України (1798-12) , не встановлено марку реєстратора розрахункових операцій, який використовувався позивачем, його модифікацію.

Також, судами попередніх інстанцій не з’ясовано чи є Сирота М.Б. та Бєлєвцев О.М., одним єдиним утворенням як Суб’єкт підприємницької діяльності, з врахуванням свідоцтва про державну реєстрацію (а.с.10), та Рішення виконавчого комітету Харківської районної ради народних депутатів Харківської області (а.с.10 на звороті).

Так, в судових рішеннях вказаних осіб зазначено як два самостійних позивача, однак позовна заява підписана однією особою від імені СПД Сирота М.Б. та Бєлєвцова О.М. В печатці, якою засвідчена позовна заява та інші документи додані до неї, зазначено один ідентифікаційний код СПД Сирота М.Б. та Бєлєвцов О.М. а саме –62350414.

Таким чином прийнявши вказану позовну заяву до розгляду, та зазначивши в судових рішеннях вказаних осіб як двох самостійних позивачів, суди не визначили які права чи охоронювані законом інтереси та якими діями в спірних правовідносинах порушено щодо кожного з позивачів в справі.

Відповідно до вимог пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 29.12.76р. № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) , судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права. Тому суди повинні неухильно додержувати вимоги про законність і обґрунтованість рішення, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Тому, згідно вказаної постанови, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки допущені судами помилки у застосуванні норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, всі ухвалені ними судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 п. 3, 111-10 ч. 1, 111-11 ГПК України (1798-12) , -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Харківської об’єднаної Державної податкової інспекції у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2005р. та рішення Господарського суду Харківської області від 05.04.2005р. у справі № А-46/152-05 Господарського суду Харківської області скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.