ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.03.2005 Справа N 32/522
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 05.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Кривди Д.С., суддів Жаботиної Г.В.,
Уліцького А.М. у відкритому судовому засіданні за участю
представників сторін: від позивача - Єфімов С.А.; від
відповідача - Андрійченко В.А., Давиденко В.І., Васенович О.А.,
розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової
інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на
постанову Київського апеляційного господарського суду від
11.02.2004 р. у справі N 32/522 господарського суду м. Києва за
позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гетьман Ко" до
Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по
роботі з великими платниками податків про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гетьман Ко"
звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до
Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по
роботі з великими платниками податків про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової
інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від
25.07.2003 р. N 0000851504/0, N 0000861504/0 та N 0000871504/0.
Рішенням господарського суду м. Києва від 01.10.2003 р.
(суддя О.О. Хрипун), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 11.02.2004 р. (судді:
В.В. Шипко, А.Г. Полянський, Г.П. Коробенко), позовні вимоги
Товариства з обмеженою відповідальністю "Гетьман Ко" задоволено:
визнано недійсними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої
державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими
платниками податків від 25.07.2003 р. N 0000851504/0,
N 0000861504/0 та N 0000871504/0; стягнуто з Спеціалізованої
державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими
платниками податків на користь Товариства з обмеженою
відповідальністю "Гетьман Ко" витрати по сплаті держмита у розмірі
85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення
судового процесу у розмірі 118,00 грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими
рішеннями, Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві
по роботі з великими платниками податків подала касаційну скаргу,
в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від
01.10.2003 р. та постанову Київського апеляційного господарського
суду від 11.02.2004 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити
позивачу в задоволенні позовних вимог. Свою вимогу Спеціалізована
державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими
платниками податків мотивує тим, що господарським судом
апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального
права, а саме: пп. 7.2.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
та пп. 11.2.1
п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників
сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом
норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський
суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Спеціалізованої
державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими
платниками податків підлягає задоволенню частково.
Відповідачем здійснено перевірку позивача щодо достовірності
заявленого до відшкодування податку на додану вартість за
червень-липень 2002 р., про що 23.07.2003 р. складено акт. За
результатами перевірки відповідачем прийняті податкові
повідомлення-рішення від 25.07.2003 р.: N 0000851504/0, яким за
порушення пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
позивачу
визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у сумі
1200000 грн. (600000 грн. основного платежу та 600000 грн.
штрафних (фінансових) санкцій); N 0000861504/0, яким за порушення
пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
позивачу визначено податкове зобов'язання
по податку на додану вартість у сумі 502484 грн. (251242 грн.
основного платежу та 251242 грн. штрафних санкцій); N 0000871504/0
від 25.07.2003 р., яким за порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" позивачу нараховано
штрафні санкції у розмірі 148761 грн. за завищення суми бюджетного
відшкодування. Підставою для прийняття відповідачем оспорюваних
позивачем податкових повідомлень-рішень стало віднесення позивачем
до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену
позивачем ПМП "Олімп" у зв'язку з придбанням у ПМП "Олімп" товару
та віднесенням витрат за даною операцією до складу валових.
Господарським судом на підставі акта перевірки відповідачем
позивача встановлено:
- 27.06.2002 між позивачем та ПМП "Олімп" (код ЄДРПОУ -
22170665) був укладений договір постачання N 24/5. На підставі
договору та за податковою накладною N 5 від 27.06.2002 р., позивач
отримав комплектуючі для мобільних телефонів у кількості 41667 шт.
на загальну суму 2400019,20 грн.;
- рішенням Святошинського районного суду м. Києва від
16.05.2003 р. у справі N 2-1696/2003 р. визнані недійсними всі
первинні документи з реквізитами ПМП "Олімп", які підписані від
імені Хоменка К.В. як директора ПМП "Олімп" з моменту їх
складання, визнано непричетність Хоменка К.В. до діяльності ПМП
"Олімп", визнано недійсними установчі документи ПМП "Олімп" з
моменту їх складання;
- за договором комісії від 27.06.2002 р. N 3 на продаж
продукції, який укладено між позивачем (комітент) та ЗАТ
"Президент-готель "Київський" позивач здійснив 04.07.2002 р.
експорт комплектуючих мобільних телефонів, про що було складено
ВМД від 04.07.2002 р. N 10000/2/239025, але зазначена ВМД
оформлена неналежним чином для отримання експортного відшкодування
податку на додану вартість.
Згідно пп. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
обов'язок доведення
того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у
випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим,
покладається на платника податків за винятком випадків, визначених
пунктом 4.3 цієї статті. Отже, як випливає з приписів даної
правової норми, у випадку нарахування контролюючим органом
платнику податків податкових зобов'язань, якщо дані перевірок
результатів діяльності платника податків свідчать про заниження
або завищення суми його податкових зобов'язань, обов'язок
доведення того, що здійснене контролюючим органом нарахування є
помилковим, покладається на платника податків.
Правила щодо належності та допустимості доказів встановлені
ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно ч. 2 якої обставини справи,
які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування. Оскільки на позивача покладено обов'язок доведення,
що нарахування податку на прибуток та податку на додану вартість
здійснено відповідачем помилково, то належними доказами, які має
дослідити господарський суд, та на підставі яких у встановленому
законом порядку встановити відповідні обставини, є первинні
документи. Проте господарський суд, вирішуючи даний спір,
досліджував як доказ акт відповідача, чим порушив ст.ст. 32, 34,
36, 43 ГПК України щодо дослідження та оцінки доказів.
Підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з
податку на прибуток стало безпідставне, на погляд відповідача,
віднесення позивачем до складу валових витрат витрати на придбання
комплектуючих до мобільних телефонів, що призвело до порушення
позивачем пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Господарським судом встановлено, що платіжним дорученням N 1
від 11.07.2002 р. позивачем було перераховано в оплату ПМП "Олімп"
за комплектуючі до мобільних телефонів кошти у розмірі
2400019,20 грн.
Правила ведення податкового обліку з податку на прибуток
встановлено ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
, згідно пп. 11.2.1 п. 11.2 якої датою
збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка
припадає на податковий період, протягом якого відбувається
будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата списання коштів з банківських рахунків платника
податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання
за готівку - день їх видачі з каси платника податку;
або дата оприбуткування платником податку товарів, а для
робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку
результатів робіт (послуг). Отже, приписами вищенаведеної правової
норми визначено, що датою збільшення валових витрат вважається
дата з вищезгаданих, що сталася раніше. Проте встановивши
обставини щодо списання коштів з рахунку позивача 11.07.2002 р.,
господарський суд попередніх інстанцій не дослідив доказів та
встановив обставини щодо дати оприбуткування позивачем
комплектуючих до мобільних телефонів.
Господарським судом встановлено, що підставою для нарахування
відповідачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість
стало віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум
податку на додану вартість та сум витрат, пов'язаних з придбанням
комплектуючих до мобільних телефонів без фактичного придбання
товарів, оскільки податкова накладна N 5 від 27.06.2002 р. та
накладна N 5 від 27.06.2002 р. не можуть бути прийняті до уваги,
так як рішенням Святошинського районного суду м. Києва від
16.05.2003 р. у справі N 2-1696/2003 р. визнані недійсними з
моменту їх складання.
Порядок обчислення та сплати податку на додану вартість
визначені ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на нарахування податку та
складання податкових накладних надається виключно особам,
зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому
статтею 9 цього Закону.
Згідно п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
центральний орган державної податкової
служби України веде реєстр платників податку.
Як випливає з п. 9.4 ст. 9 ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, реєстрація особи,
що підпадає під визначення платника податку, здійснюється за
реєстраційною заявою цієї особи, а свідоцтво про реєстрацію як
платника податку надає орган державної податкової служби.
Відповідно до п. 9.5 ст. 9 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
копії свідоцтва про реєстрацію,
засвідчені органом державної податкової служби, мають бути
розміщені на доступних для огляду місцях у приміщенні платника
податку та в усіх його відокремлених підрозділах. Правила такого
розміщення та відповідальність за порушення цих правил
встановлюються центральним органом державної податкової служби
України. Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної
правової норми, на податковий орган покладено обов'язок щодо
контролю за наявністю та відповідним оприлюдненням наявності у
платника податку свідоцтва платника податку на додану вартість,
яке дає йому право при здійсненні операцій з продажу товарів на
нарахування податку на додану вартість та складання податкових
накладних.
Згідно п. 9.6 ст. 9 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
свідоцтво про реєстрацію діє до дати його
анулювання, яке відбувається у випадках, якщо: зареєстрована
згідно з пунктом 2.1 цього Закону протягом 24 поточних календарних
місяців в якості платника податку особа мала за останні
12 поточних календарних місяців оподатковувані обсяги поставки
товарів (робіт, послуг) менші, ніж 3600 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян; зареєстрована в якості платника
податку особа припиняє діяльність згідно з рішенням про ліквідацію
такого платника податку. Як випливає з приписів даної правової
норм, свідоцтво про реєстрацію як платника податку, а, отже, і
право на складання податкових накладних діє до анулювання цього
свідоцтва. Проте господарський суд, вирішуючи даний спір, не
встановив обставин щодо того, чи було анульовано свідоцтво про
реєстрацію як платника податку ПМП "Олімп" на час здійснення
господарської операції щодо продажу позивачу комплектуючих до
мобільних телефонів та чи було належним чином зафіксовано
податковим органом відсутність у доступному для огляду місці у ПМП
"Олімп" копії свідоцтва про реєстрацію як платника податку ПМП
"Олімп".
Не досліджено господарським судом рішення Святошинського
районного суду м. Києва від 16.05.2003 р. у справі
N 2-1696/2003 р. та не встановлено обставин щодо набрання даним
рішенням законної сили.
Наведені доводи свідчать про неповне з'ясування судами першої
та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають
значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення
вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх
обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція перевіряє юридичну
оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або
постанові господарського суду першої інстанції.
Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція не
наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а
останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всіх передбачених
законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової
інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 01.10.2003 р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
11.02.2004 р. у справі N 32/522 скасувати, а справу передати на
новий розгляд до господарського суду м. Києва.