3/276 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - Текст документа

У грудні 2004 р. Відкрите акціонерне товариство “Полтавакондитер” (далі –Товариство) звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (далі –Інспекція) про визнання недійсними прийнятих на підставі акту перевірки № 2053/23- 2/00382208 від 19.08.2004 р. податкових повідомлень-рішень Інспекції № 0000412305/0 від 19.08.2004 р. та № 0000412305/1 від 04.11.2004 р., якими у нього виявлено завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірах: 14 207,10 грн., 33 266,28 грн., 14 734,86 грн., 5 805,00 грн. (усього –68 013,24 грн.).

Позовні вимоги товариство обґрунтовувало тим, що:

— акт перевірки № 2053/23-2/00382208 від 19.08.2004 р., на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення Інспекції № 0000412305/0 від 19.08.2004 р. та № 0000412305/1 від 04.11.2004 р., не відповідає вимогам законодавства України;

— у Інспекції були відсутні підстави для проведення його додаткової позапланової документальної перевірки;

— воно формувало податковий кредит з податку на додану вартість у відповідності до вимог Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , а тому має право на бюджетне відшкодування незалежно від того, що окремі з його контрагентів не сплачували вказаний податок до Державного бюджету України.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.01.2005 р. (суддя Бунякіна Г.І.) позовні вимоги Підприємства задоволено.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.03.2005 р. (колегія суддів: Шевченко В.Ю., Самусенко С.С., Лобань О.І.) рішення господарського суду Полтавської області від 27.01.2005 р. залишено без змін.

Вказані судові акти мотивовані тим, що норми Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) не ставлять право платника податку на відшкодування сплаченого ним у ціні товару (робіт, послуг) податку на додану вартість в залежність від сплати цього податку контрагентами такого платника та іншими особами по ланцюгу від платника до виробника; єдиною підставою для бюджетного відшкодування є дані податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період.

Інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.03.2005 р., в якій просить зазначену постанову і рішення господарського суду Полтавської області від 27.01.2005 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний господарський суд, вирішуючи спір, не врахував вимог наказу Державної податкової адміністрації України № 376 від 01.08.1998 р. “Про затвердження Методичних вказівок по організації порядку адміністрування відшкодування податку на додану вартість”, наказу Державної податкової адміністрації України № 196-ДСК від 24.04.2003 р. “Щодо здійснення ефективного контролю за правомірністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість юридичним особам”, пп. 1.3 та 1.8 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) та порушив вимоги пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону (168/97-ВР) .

Товариство скористалось правом, наданим ст. 111-2 ГПК України (1798-12) , та надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Полтавської області від 27.01.2005 р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.03.2005 р. залишити без змін, а касаційну скаргу Інспекції –без задоволення. Відзив мотивований тим, що підставою для отримання бюджетного відшкодування є дані тільки податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період, Інспекція жодним чином не довела неправомірності нарахування ним у відповідних періодах податкового кредиту з податку на додану вартість.

У зв'язку з відпусткою судді Грейц К.В. за розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суд України від 30.08.2005 р. справа розглядається Вищим господарським судом України у складі колегії суддів Кравчука Г.А. –головуючого, Рогач Л.І. та Мачульського Г.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін матеріали справи та доводи Інспекції і Товариства, викладені, відповідно, у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами апеляційної та першої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 7.7.5 п. 7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) (тут і надалі –у редакції, яка була чинною на момент формування Товариством відповідного податкового кредиту) суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Згідно з п. 1.8 ст. 1 вказаного Закону (168/97-ВР) бюджетне відшкодування – сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Таким чином, Законом України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та їх відшкодування у передбачених цим Законом випадках є фактична сплата цих сум до Державного бюджету України.

Тобто, положеннями Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) встановлено прямий зв'язок між сплатою, надходженням до Державного бюджету України сум податку на додану вартість та їх відшкодуванням.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що право на бюджетне відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість до Державного бюджету України, а не з факту існування зобов'язання по сплаті такого податку в ціні товару (робіт, послуг) або з факту сплати такого податку в ціні товару (робіт, послуг).

Господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, наведеного не врахували, та в порушення ст. 43 ГПК України (1798-12) щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, не дослідили акту перевірки № 2053/23-2/00382208 від 19.08.2004 р. та не з'ясували факту фактичної сплати податку на додану вартість платниками податку по ланцюгу від Товариства до виробника товарів (робіт, послуг), внаслідок чого необґрунтовано прийшли до висновку, що Товариство має право на бюджетне відшкодування відповідного податку на додану вартість.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовід носин.

Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 111-7 ГПК України (1798-12) ) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішува ти питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних дока зів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 27.01.2005 р. та постанова Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.03.2005 р. підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області. При новому розгляді справи господарському суду необхідно всебічно та повно встановити обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до вимог закону.

За згодою представників сторін, відповідно до частини другої ст. 85 та частини першої ст. 111-5 ГПК України (1798-12) , в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 та 111-11 ГПК України (1798-12) , ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.03.2005р. у справі № 3/276 господарського суду Полтавської області задовольнити частково.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.03.2005р. та рішення господарського суду Полтавської області від 27.01.2005 р. у даній справі скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.