ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.03.2005 Справа N 35/338
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 26.05.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плахотнюк С.О. (головуючий), Панченко Н.П. (доповідач),
Плюшка І.А.
розглянувши касаційну скаргу і додані до неї матеріали ЗАТ
Страхової компанії "АКВ Гарант"
на постанову Київського апеляційного від 17.12.2004 р.
господарського суду
у справі господарського суду N 35/338 міста Києва
за позовом ВАТ "Транссибірська перестраховочна корпорація"
до ЗАТ Страхової компанії "АКВ Гарант"
про стягнення 282611,38 доларів США
В судовому засіданні взяли участь представники:
ВАТ "Транссибірська перестраховочна корпорація"
- Лебедев С.В.(дов. N 04/34 від 24.06.2004 року),
Суслов Г.Є. (дов. N 04/35 від 24.06.2004 р.),
ЗАТ Страхової компанії "АКВ Гарант"
- Гуменюк А.Л. (дов. N 55-1 від 21.02.2005 року).
В С Т А Н О В И В:
ВАТ "Транссибірська перестраховочна корпорація" у липні
2004 року звернулося до господарського суду міста Києва з позовом
до ЗАТ Страхової компанії "АКВ Гарант" про стягнення
282611,38 доларів США, з яких 143709,66 доларів США -
заборгованість по оплаті перестрахувальної премії (по ковер-ноту
N 1133/5 від 07.02.03 року), 500 доларів США- заборгованість по
оплаті перестрахувальної премії (по аддендуму N 1 від
18.07.03 р.), 137915,52 доларів США - пеня за прострочку оплати
перерестрахувальної премії (по ковер-ноту N 1133/5 від
07.02.03 року) та 486,20 доларів США - пеня за прострочку оплати
перерестрахувальної премії (по аддендуму N 1 від 18.07.03 р.).
Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що сторони у справі
07.02.2003 року уклали факультативний договір перестрахування -
ковер-нот N 1133/5, відповідно до умов якого було перестраховано
ризик виплати відповідачем страхового відшкодування за договором
обов'язкового перестрахування цивільної авіації від
04.02.2003 року N 500378-9 повітряних суден ДАП "Україна". За
умовами договору ВАТ "Транссибірська перестраховочна корпорація"
зобов'язалося нести відповідальність в разі настання страхового
випадку по перестрахованим повітряним суднам на загальну суму
92050000,00 грн., а ЗАТ Страхова компанія "АКВ Гарант" провести
оплату перестрахувальної премії на загальну суму 1217849,00 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від 11.10.2004 року
позов задоволено частково: стягнуто з закритого акціонерного
товариства страхової компанії "АКВ Гарант" на користь відкритого
акціонерного товариства "Транссибірська перестрахувальна
корпорація" 144 190,75 доларів США - основної заборгованості,
138 383,58 доларів США - пені, в іншій частині позовних вимог
відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
17.12.2004 року рішення господарського суду м. Києва від
11.10.2004 року у справі N 35/338 залишено без змін.
ЗАТ Страхова компанія "АКВ Гарант" у своїй касаційній скарзі
та доповненнях до неї просить рішення господарського суду м. Києва
від 11.10.2004 року та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 17.12.2004 року скасувати, а справу
передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник
вважає, що оскаржувані рішення та постанова прийняті за неповно
з'ясованих обставин, що мають значення для правильного вирішення
цього спору, з порушенням та неправильним застосуванням норм
матеріального та процесуального права. Скаржник посилається на те,
що рішення у цій справі зачіпає інтереси ДАП "Україна", оскільки
встановлення судом того факту, що ДАП "Україна" завчасно не
повідомило відповідача про дату початку та закінчення періоду
стоянки суден, позбавляє не тільки відповідача, але і ДАП
"Україна" права на проведення перерахунку страхової премії, на яку
ДАП "Україна" претендує (справа N 34/291 господарського суду міста
Києва), проте у зв'язку із незалученням судом ДАП "Україна" до
участі у цій справі (в якості третьої особи), останнє було
позбавлено можливості довести належне виконання зобов'язання щодо
повідомлення відповідача про періоди стоянки суден, а тому
скаржник вважає, що суд у цій справі прийняв рішення, що
стосується прав і обов'язків особи (ДАП "Україна"), яка не була
залучена до участі у справі, і це відповідно до п. 3 ст. 111-10
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
є в будь-якому випадку підставою для
скасування рішення місцевого або постанови апеляційного
господарського суду.
Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення представників
сторін, перевіривши правильність застосування Київським
апеляційним господарським судом та господарським судом міста Києва
норм матеріального та процесуального права, юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові
судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського
суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
таких підстав.
Як було встановлено судами попередніх інстанцій, 18.04.2001
між сторонами у справі було укладено Договір N 163 про
співробітництво по факультативному перестрахуванню (надалі -
Договір N 163), в преамбулі якого зазначено, що на підставі цього
договору сторони можуть укладати факультативні договори
перестрахування окремо за кожним ризиком. При цьому, кожний
договір перестрахування є незалежним від умов будь-якого договору
перестрахування, укладеного сторонами. Пунктом 2.2 Договору N 163
встановлено, що ковер-нот (сліп) є юридичним документом,
додатковою угодою до цього договору, що регулює конкретний
перестрахувальний ризик.
Судами також встановлено, що на підставі Договору N 163
сторонами 07.02.2003 було укладено ковер-нот N 1133/5, згідно з
яким позивач перестрахував ризик виплати відповідачем страхового
відшкодування за договором обов'язкового страхування повітряних
суден N 500378 від 04.02.03, укладеним з державним авіаційним
підприємством "Україна" (надалі - Договір N 500378), та
зобов'язався нести відповідальність в разі настання страхового
випадку по перестрахованим повітряним суднам на загальну суму 92
050 000 грн., а відповідач - провести оплату перестрахувальної
премії на загальну суму 1 217 849,00 грн.
Із судових рішень вбачається, що на підставі Договору N 163
сторонами було укладено також ковер-нот N 11068/11 від 02.07.02. У
відзиві на позов, апеляційній та касаційній скаргах відповідач
посилається на порушення позивачем умов цього ковер-ноту, оскільки
останній при настанні страхового випадку не виконав належним чином
свої зобов'язання перед відповідачем і перерахував лише частину
страхового відшкодування в сумі 187 129 грн., іншу частину в сумі
2 377 905,39 грн., як стверджує відповідач, позивач не сплатив,
хоча повинен був дотримуватися дій страховика (ЗАТ СК "АКВ
Гарант"). Пунктом 13.1 Договору N 163 передбачено, що у випадку
невиконання будь-якою із сторін умов договору, інша сторона буде
вправі розірвати цей Договір в будь-який час подавши письмове
повідомлення. Судами попередніх інстанцій встановлено, що
відповідач посилаючись на невиконання позивачем умов ковер-ноту
N 11068/11 від 02.07.02, направив позивачу два листи-повідомлення:
перший - від 27.08.2003 N 279/2003 про розірвання ковер-ноту
N 1133/5 від 07.02.2003, другий - від 01.09.2003 N 282/2003 - про
розірвання Договору N 163. Попередніми судовими інстанціями дана
оцінка лише листу-повідомленню від 27.08.02 N 279/2003 та зроблено
обґрунтований висновок про безпідставність тверджень відповідача
про розірвання ковер-ноту N 1133/5 від 07.02.2003 через
невиконання позивачем умов коверноту N 11068/11 від 02.07.02,
оскільки, враховуючи положення Договору N 163, обидва ковер-ноти є
різними документами і розірвання одного з них не тягне припинення
договірних відносин за іншим.
Однак, правові наслідки направлення листа-повідомлення від
01.09.2003 N 282/2003 про розірвання Договору N 163 в повному
обсязі не були досліджені судами. Суди не перевірили, чи
підтверджується факт порушення позивачем своїх зобов'язань за
ковер-нотом N 1068/11 від 02.07.02 та відповідно правомірність
розірвання відповідачем Договору N 163.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач
погоджується з наявністю заборгованості за ковер-нотом N 1133/5
від 07.02.03, але вважає, що сума боргу повинна бути зменшена на
198523,43 грн. за період стоянки повітряних суден, про які ДАП
"Україна" належним чином його повідомило.
Пунктом 16.2 ковер-ноту N 1133/5 від 07.02.03 і пунктом 2.1.2
Договору N 500378 передбачено, що за заявою страхувальника
страховий захист може бути обмежено тільки на період стоянки
повітряного судна, з наступним перерозрахунком страхової премії
після закінчення договору страхування. Для цього страхувальник
зобов'язаний завчасно повідомити страховика про дати початку і
закінчення періоду стоянки.
Суди дали оцінку листам ДАП "Україна" про стоянку повітряних
суден від 04.04.2003 N 1.8-937, від 12.05.2003 N 1.8-638, від
12.06.2003 N 1.8-772, від 14.07.2003 N 1.8-1758, від 12.08.2003
N 1.8-1138, від 19.11.2003 N 1.8-1739 та від 20.11.2003 N 1.8-1758
і визнали, що ДАП "Україна" не виконало умови щодо завчасного
повідомлення страховика про дати початку і закінчення періоду
стоянки, оскільки всі повідомлення надсилалися ним вже після
закінчення відповідного періоду стоянки. Відповідач проти цього
заперечує і в касаційній скарзі наголошує на завчасне усне
повідомлення страхувальником про періоди стоянок повітряних суден.
Крім того, як вбачається із рішення і постанови, позовна
вимога про стягнення пені за 1 рік була задоволена судами з
посиланням на ст. 258 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, яка
встановлює скорочену позовну давність тривалістю в один рік для
стягнення неустойки (штрафу, пені) та пункту 6 Прикінцевих та
перехідних положень Цивільного кодексу України, відповідно до
якого правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до
позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що
діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Разом з тим, попередніми судовими інстанціями не було взято
до уваги, що згідно ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (436-15)
при реалізації в судовому порядку відповідальності за
правопорушення у сфері господарювання загальний та скорочені
строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України,
застосовуються тільки в тому випадку, якщо інші строки не
встановлено цим Кодексом. Відповідно до ч. 6 ст. 232
Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за
прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено
законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,
коли зобов'язання мало бути виконано. Зважаючи на те, що обидві
сторони є суб'єктами господарювання, колегія суддів погоджується з
тим, що при вирішенні питання щодо стягнення пені слід керуватися
положеннями Господарського кодексу України.
Беручи до уваги, що господарськими судами попередніх
інстанцій в порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не були
всебічно і повно розглянуті всі обставини справи та виходячи з
повноважень касаційної інстанції щодо перевірки повноти
встановлення обставин справи у рішенні або постанові
господарського суду, передбачених частиною 2 ст. 111
Господарського процесуального кодексу України, відсутність якої
унеможливлює правильність застосування норм матеріального права
при вирішенні спору, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла висновку, що прийняті у справі судові рішення та
постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий
розгляд.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід взяти
до уваги викладене, всебічно і повно встановити обставини справи,
зокрема, щодо правових наслідків направлення відповідачем
позивачеві листа-повідомлення N 282/2003 від 01.09.2003,
встановити: чи були припинені між сторонами договірні відносин за
Договором N 163 і з якого часу; крім того, при новому розгляді
справи суд повинен дослідити, яким саме чином відповідно до умов
ковер-ноту N 1133/5 від 07.02.03 та договору N 500378
страхувальник повинен був повідомляти страховику про дати початку
та закінчення періодів стоянки, а також вирішити питання
доцільності залучення до участі у справі ДАП "Україна" в якості
третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача,
оскільки встановлення судом того факту, що ДАП "Україна" завчасно
не повідомило відповідача про дату початку та закінчення періоду
стоянки позбавляє права на проведення перерахунку страхової премії
не тільки відповідача, але і ДАП "Україна", та в залежності від
встановленого і відповідно до чинного законодавства вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ЗАТ "Страхова компанія "АКВ Гарант" на
постанову Київського апеляційного господарського суду від
17.12.2004 року у справі N 35/338 задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
17.12.2004 року у справі N 35/338 та рішення господарського суду
міста Києва від 11.10.2004 року у справі N 35/338 скасувати,
справу N 35/338 передати на новий розгляд до господарського суду
міста Києва.