ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.03.2005 Справа N 20-8/205
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21. 04. 2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів: Васищака І.М., Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю "Альта" на постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду від 06.12.2004 р.
у справі N 20-8/205 господарського суду м. Севастополя
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта"
до відповідача Малого приватного підприємства "Алеко"
третя особа Відкрите акціонерне товариство "Ремпобуттехніка"
про визнання недійсним договору оренди та звільнення нежилих
приміщень
за участю представників:
ТОВ "Альта" - не з'явилися;
МПП "Алеко" - Кочергіна Ю. М.;
ВАТ "Ремпобуттехніка" - не з'явилися
В С Т А Н О В И Л А:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Альта" звернулося до
господарського суду м. Севастополя з позовом та просило суд:
- визнати недійсним договір оренди від 18.12.92 р., укладений
між ДКП "Завод "Ремпобуттехніка" та відповідачем у справі - Малим
приватним підприємством "Алеко";
- зобов'язати відповідача звільнити та передати нежилі
приміщення, що є об'єктом оренди за умовами спірного договору і в
даний час перебуває у власності ТОВ "Альта".
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те,
що спірний договір на момент його укладення не відповідав чинному
законодавству, а саме нормам Закону України "Про оренду майна
державних підприємств та організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
, Указу
Президента України від 25.08.96 р. "Про грошову реформу"
( 762/96 ) (762/96)
.
Позивач зазначає, що в порушення ст.ст. 11, 21, 23 Закону
( 2269-12 ) (2269-12)
:
- орендна плата встановлена не у відповідності з нормами
постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.92 р. N 482
( 482-92-п ) (482-92-п)
, якою затверджено Методику розрахунку плати за оренду
майна державних підприємств та організацій;
- розмір орендної плати взагалі не визначений спірним
договором;
- договором встановлено, що орендар має право вимагати
відповідного зменшення орендної плати, у випадку розірвання
договору оренди приміщення годинникової майстерні, що орендує
орендодавець у Севастопольського морського заводу
ім. Орджонікідзе.
Крім того, позивач вказує, що в порушення вимог зазначеного
Указу Президента ( 762/96 ) (762/96)
не здійснений перерахунок орендної
плати у гривню (а.с. 2-4).
Відповідач у справі - МПП "Алеко" у відзиві на позов заявлені
вимоги відхилив, з тих підстав, що:
- норми Закону України "Про оренду майна державних
підприємств та організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
не розповсюджують свою дію
на відносини сторін за спірним договором;
- на момент укладення спірного договору, орендна плата була
визначена у карбованцях, однак у подальшому сторонами вносились
зміни до договору щодо орендної плати, відповідно до яких вона вже
встановлювалась у національній валюті України - гривні
(а.с. 40-41).
Ухвалою господарського суду м. Севастополя від
05.07.2004 р. до участі у справі в якості третьої особи без
самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено
ВАТ "Ремпобуттехніка", яке є правонаступником ДКП
"Ремпобуттехніка" (а.с. 45).
Рішенням господарського суду м. Севастополя від
12.10.2004 р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду:
- визнано недійсним договір оренди нежилого приміщення
першого поверху та розташованого під ним підвального приміщення у
буд. N 7 на вул. Маяковського у м. Севастополі, площею 350 кв. м.,
що укладений 18.12.92 р. між ДКП "Завод "Ремпобуттехніка" та МПП
"Алеко";
- зобов'язано МПП "Алеко" звільнити та передати приміщення,
що є об'єктом оренди за умовами договору (а.с. 117-120).
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суд першої
інстанції дійшов висновку про те, що спірний договір є недійсним,
оскільки розмір орендної плати, який є істотною умовою договору,
не відповідав чинному на момент укладення договору законодавству,
а саме ст. 21 Закону України "Про оренду майна державних
підприємств та організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Вимоги позивача щодо звільнення орендованих приміщень та
передачі їх ТОВ "Альта" задоволені судом з огляду на недійсність
спірного договору.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 06.12.2004 р. рішення господарського суду м. Севастополя від
12.10.2004 р. скасовано, а у позові відмовлено (а.с. 140-144).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної
інстанції виходив з того, що об'єктом оренди за умовами спірного
договору є майно, яке належить до комунальної власності, а дія
Закону України "Про оренду майна державних підприємств та
організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
(в редакції від 10.04.92 р.)
розповсюджується на відносини щодо оренди майна, яке перебуває
лише у загальнодержавній власності. Враховуючи зазначене,
Севастопольський апеляційний господарський суд дійшов висновку про
помилкове застосування норм вищевказаного Закону до взаємовідносин
сторін договору.
Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, ТОВ
"Альта" звернулося до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою та просить його скасувати, залишивши в силі
рішення господарського суду м. Севастополя від 12. 10. 2004 р.
Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно
дійшов висновку про те, що на спірні відносини не розповсюджуються
норми Закону України "Про оренду майна державних підприємств та
організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
в редакції Закону від 10.04.92 р.
До розгляду поданої касаційної скарги по суті заявлених у ній
вимог, ТОВ "Альта" звернулося до суду з клопотання про відкладення
розгляду скарги, посилаючись на хворобу свого представника.
Зазначене клопотання відхилено колегією суддів з огляду на
те, що:
- явка представників сторін у засідання касаційної інстанції
не визнана судом обов'язковою;
- у разі хвороби представника, позивач не був позбавлений
можливості уповноважити іншу особу на представництво його
інтересів у касаційній інстанції;
- обставини, на які посилається ТОВ "Альта" в обґрунтування
заявленого клопотання, не підтверджені відповідними доказами.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну
скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на
момент укладення оспорюваного договору), недійсною є та угода, що
не відповідає вимогам закону.
Як встановлено судами, 18.12.92 р. між відповідачем та
третьою особою - ДКП "Завод "Ремпобуттехніка" (правонаступник -
ВАТ "Ремпобуттехніка") та МПП "Алеко" укладено договір, предметом
якого є надання відповідачу у строкове платне користування нежилих
приміщень першого поверху та розташованих під ними підвальних
приміщень у будинку N 7 на вул. Маяковського у м. Севастополі.
На момент звернення до суду з позовом, позивач - ТОВ "Альта"
є власником орендованого майна, а під час укладення спірного
договору об'єкт оренди знаходився у комунальній власності.
Комунальна власність є одним із видів державної власності, що
вбачається із змісту ст. 31 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
. Так, відповідно до вищевказаної норми, до державної
власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська)
власність і власність адміністративно-територіальних одиниць
(комунальна власність).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку
про те, що на відносини сторін, які виникли в силу укладення
спірного договору, не розповсюджувались норми Закону України "Про
оренду майна державних підприємств та організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
.
Те, що нормами зазначеного Закону на момент укладення договору
були врегульовані відносини оренди комунального майна вбачається
із змісту ст. 5 Закону, яка визначає осіб, що є орендодавцями
відносно майна, яке знаходиться, зокрема у комунальній власності.
Разом з тим, невірне витлумачення вищевказаних норм права не
впливають на правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо
необґрунтованості заявленого позову.
Так, в силу ст. 21 Закону України "Про оренду майна державних
підприємств та організацій" ( 2269-12 ) (2269-12)
, методика розрахунку,
граничні розміри та порядок використання орендної плати
визначаються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, до повноважень Кабінету Міністрів України
належить не визначення розміру орендної плати, а лише встановлення
її граничних розмірів, розроблення методики розрахунку та порядку
використання.
На момент укладення спірного договору, методика розрахунку
була встановлена постановою Кабінету Міністрів України від
19.09.92 р. N 482 ( 482-92-п ) (482-92-п)
"Про методику розрахунку плати за
оренду майна державних підприємств та організацій".
В силу п. 9 Методики ( 482-92-п ) (482-92-п)
, орендна плата при оренді
окремого індивідуально визначеного майна встановлюється за угодою
сторін, виходячи з вартості орендованого майна.
Розмір орендної плати визначається розділом 2 договору і
встановлений за угодою сторін. При цьому, сторонами договору
передбачили, що її розмір не може перевищувати граничних розмірів,
встановлених Кабінетом Міністрів України, Фондом державного майна
України.
Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції щодо
невідповідності спірного договору на момент його укладення ст. 21
Закону ( 2269-12 ) (2269-12)
безпідставний.
Крім того, як встановлено судами, ДКП "Завод
"Ремпобуттехніка" - орендодавець за спірним договором - створено
відповідно до наказу Комітету з торгівлі, сфери послуг та туризму
Севастопольської міської державної адміністрації від 02.11.92 р.
N 27 "Про створення Державного комунального підприємства "Завод
"Ремпобуттехніка".
Статутом підприємства визначено, що майно підприємства є
комунальною власністю і закріплено за ним на праві повного
господарського відання. Продавати та передавати майно іншим особам
ДКП "Завод "Ремпобуттехніка" має право лише з дозволу власника.
Розпорядженням Представника Президента України в
м. Севастополі від 10.12.92 р. N 1612 "Про оренду" ДКП "Завод
"Ремпобуттехніка" дозволено передати відповідачу у користування
приміщення, розташовані у будинку N 7 на вул. Маяковського у
м. Севастополі. При цьому, цим розпорядженням встановлено
залежність розміру орендної плати від розміру орендної плати, яка
сплачується ДКП "Завод "Ремпобуттехніка" за оренду приміщення
майстерні з ремонту годинників, що і було відображено сторонами
договору. Так, п. 1 розпорядження визначено, що за рахунок
орендної плати компенсується оренда приміщення по
вул. В. Морській, 33 (приміщення майстерні).
З 1995 р. об'єкт оренди знаходиться у колективній власності і
сторони договору неодноразово за спільною згодою змінювали розмір
орендної плати, про що відповідачем у матеріали справи надані
відповідні докази, які досліджувались судами під час розгляду
справи та перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному
порядку.
В силу ст. 268 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(чинному на момент
переходу права власності на майно, що є об'єктом оренди -
29.09.2003 р.), при переході права власності на здане в найом
майно від наймодавця до іншої особи договір найму (оренда є
різновидом договору найму) зберігає чинність для нового власника.
Отже, підстав для задоволення позову в частині зобов'язання
відповідача звільнити та передати орендовані приміщення не
вбачається, оскільки договір оренди зберіг свою чинність для
позивача як нового власника орендованого відповідачем майна.
За таких обставин, постанова Севастопольського апеляційного
господарського суду від 06.12.2004 р. підлягає залишенню без змін
з урахуванням мотивувальної частини даної постанови.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, 111-7, 111-9 -
111-11 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 06.12.2004 р. у справі N 20-8/205 господарського суду
м. Севастополя залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з
обмеженою відповідальністю "Альта" - без задоволення.