ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.03.2005 Справа N 14/356
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В. Кузьменка,
суддів: І.М. Васищака, В.М. Палій,
розглянувши касаційну скаргу Адвокатського об'єднання
"Інтерлекс"
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
30.11.2004 р.
у справі N 14/356
за позовом Адвокатського об'єднання "Інтерлекс"
до Відкритого акціонерного товариства "Сніжнянськхіммаш"
про стягнення заборгованості за надані послуги, неустойки,
збитків та річних у сумі 91523,61 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Семенченко В.М. (протокол N 1 від 18.02.00 р.),
від відповідача: Жигулін В.Д. (довіреність від 21.02.05 р.),
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Донецької області від
30.09.2004 р. (суддя Арсірій Р.О.), залишеним без змін постановою
Донецького апеляційного господарського суду від 30.11.2004 р.
(головуючий, суддя Діброва Г.І., судді О.В. Стойка, Т.М. Шевкова),
у задоволені позову Адвокатського об'єднання "Інтерлекс" до ВАТ
"Сніжнянськхіммаш" про стягнення 91 523,61 грн. відмовлено.
Рішення та постанова мотивовані відсутністю доказів виконання
саме позивачем зобов'язань за договором доручення на ведення
юридичних справ N 23-юр від 10.06.2001., укладеним між сторонами
даного спору, та згоди відповідача на здійснення позивачем
передачі прав та обов'язків за цим договором іншій особі.
Таких висновків суди двох інстанцій дійшли встановивши, що
фактично всі юридичні дії, викладенні у звіті (а.с.28), виконані
не позивачем, а СПД С.В.М., тоді як п.1.4. договору передбачає, що
свої обов'язки за цим договором повірений виконує особисто.
Передоручення повіреним зобов'язань третім особам можливо тільки
за згодою довірителя.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та
постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою та письмовими
поясненнями до неї, в яких просить суд їх скасувати, як такі, що
ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права,
та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та процесуального
права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу позивача, в
якому просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін,
а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.
Як встановлено судами двох інстанцій та вбачається з
матеріалів справи, позивач просить суд стягнути з відповідача
заборгованість за надані юридичні послуги, неустойку, збитки та
річні, всього на суму 91523,61 грн. При цьому позивач стверджує,
що свої зобов'язання за договором доручення на ведення юридичних
справ N 23-юр від 10.06.2001 р. ним виконано у повному обсязі.
В силу ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх
вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими
учасниками процесу.
Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по
суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з
позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного
законом інтересу, на захист якого подано позов. Наявність такого
права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку
перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати
виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від
їх вчинення) від зобов'язаних осіб.
Разом з тим судами двох інстанцій встановлено, що
зобов'язання за договором доручення фактично виконано не
позивачем, а СПД С.В.М., якому позивач згідно угоди про поступку
договору від 08.08.2001 р. (а.с.65, зворот) передав свої права та
обов'язки за договором доручення N 23-юр від 10.06.2001 р.
Даний факт знайшов підтвердження і у судовому рішенні
господарського суду міста Києва від 17.11.2003 р. у справі
N 20/781 (а.с.81-82), в якому зазначено, що обов'язок по наданню
юридичних послуг, передбачених договором N 23-юр від
10.06.2001 р., було покладено на СПД С.В.М.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками
судів двох інстанцій про безпідставність позовних вимог
Адвокатського об'єднання "Інтерлекс", оскільки у нього відсутнє
право вимагати від відповідача оплати за надані юридичні послуги.
Крім того, колегія суддів зважає і на те, що згідно договору
уступки вимоги від 24.12.2002 р. (а.с.104) СПД С.В.М. в подальшому
уступив ПП ЕВКФ "Топаз" право вимагати у відповідача виконання
зобов'язань за договором N 23-юр від 10.06.2001 р., а саме оплати
борг у сумі 59 116,04 грн.
28 лютого 2003 р. відповідач та новий кредитор - ПП ЕВКФ
"Топаз" уклали угоду, згідно якої відповідач не заперечував проти
оплати винагороди за надані юридичні послуги новому кредитору в
особі ПП ЕВКФ "Топаз" (а.с.74). Про виконання відповідачем своїх
зобов'язань щодо оплати наданих юридичних послуг свідчить наявна у
матеріалах справи належним чином завірена копія платіжного
доручення про проведення розрахунків з новим кредитором (а.с.75).
Отже, оцінивши в сукупності докази у справі, суди двох
інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у
позивача права вимагати від відповідача оплати юридичних послуг, а
у останнього обов'язку її оплатити саме позивачу.
Відсутність у відповідача грошового (основного) зобов'язання
перед позивачем, виключає підстави для застосування до відповідача
додаткових мір відповідальності у вигляді сплати неустойки,
збитків та річних за прострочку виконання такого зобов'язання.
З урахуванням всіх фактичних обставин справи, встановлених
судами двох інстанцій, доводи скаржника, викладені в касаційній
скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до
оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцію
касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК
України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Посилання скаржника у перше у господарському суді касаційної
інстанції на факти, викладені у постанові Луганського апеляційного
господарського суду від 07.02.2005 р. у справі N 17/43пд(5/41пд),
копію якої додано до пояснень до касаційної скарги, колегія суддів
відхиляє, оскільки з'ясування цих обставин потребує дослідження
доказів, вирішення питання про достовірність того чи іншого
доказу, чи неповноту зібраних доказів, додаткової перевірки
доказів та встановлення обставин, що не були встановлені у рішенні
господарського суду, не відносяться до компетенції суду касаційної
інстанції з огляду на приписи ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Адвокатського об'єднання "Інтерлекс"
залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного
господарського суду від 30.11.2004 р. у справі N 14/356 - без
змін.