ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.03.2005 Справа N 10/133
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі: суддя
Селіваненко В.П. - головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю.,
розглянувши касаційну скаргу сільськогосподарського
виробничого кооперативу "Україна", с. Панка Сторожинецького району
Чернівецької області,
на рішення господарського суду Чернівецької області від
20.09.2004
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від
15-22.11.2004
зі справи N 10/133
за позовом Сторожинецького районного центру зайнятості
населення (далі - Центр зайнятості), м. Сторожинець Чернівецької
області,
до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна"
(далі - СГВК "Україна")
про стягнення 13 731,78 грн.,
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився,
відповідача - Мелещука В.В.,
В С Т А Н О В И В:
Центр зайнятості звернувся до господарського суду
Чернівецької області з позовом про зобов'язання СГВК "Україна"
своєчасно та в повній мірі сплачувати страхові внески та просив
стягнути з відповідача на його користь заборгованість у сумі
13 731,78 грн.
Рішенням названого суду від 20.09.2004 (суддя
Ковальчук Т.І.), залишеним без змін постановою Львівського
апеляційного господарського суду від 15-22.08.2004 (колегія суддів
у складі: головуючий суддя - Мельник Г.І., судді Новосад Д.Ф.,
Михалюк О.В.), позов задоволено частково: з відповідача стягнуто
13 731,78 грн. боргу; в іншій частині позову відмовлено.
Прийняті судові рішення мотивовано посиланням на частину
другу статті 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000
N 1533-III ( 1533-14 ) (1533-14)
(далі - Закон N 1533), якою передбачено
обов'язок відповідача своєчасно та в повному обсязі сплачувати
страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування України на випадок безробіття.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
СГВК "Україна" просить рішення господарського суду Чернівецької
області від 20.09.2004 та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 15-22.11.2004 скасувати і прийняти нове
рішення про відмову в позові. Своє прохання скаржник мотивує тим,
що місцевий та апеляційний суди порушили норми матеріального права
та прийняли рішення за позовом Центру зайнятості, який не є
належним позивачем.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної
скарги.
Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника відповідача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги
з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- відповідач 29.04.2001 зареєстрований як платник страхових
внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального
страхування на випадок безробіття (далі - Фонд), а тому на
підставі частини другої статті 35 Закону N 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
зобов'язаний сплачувати страхові внески один раз на місяць в день
одержання в установах банку коштів на оплату праці;
- Центром зайнятості проведено перевірку відповідача щодо
правильності нарахування, своєчасності та повноти перерахування
страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування на випадок безробіття за період з 01.10.2002 по
01.04.2004;
- за результатами перевірки складено акт від 01.06.2004 N 15,
відповідно до якого виявлено прострочену заборгованість зі сплати
страхових внесків у сумі 13 731,78 грн., в тому числі
11 774,11 грн. недоїмки та 1 957,67 грн. пені;
- заступником директора Чернівецького обласного центру
зайнятості 10.06.2004 на підставі статті 38 Закону N 1533
( 1533-14 ) (1533-14)
видано розпорядження про стягнення коштів та
застосування фінансових санкцій, яке відповідачем в добровільному
порядку не виконано.
Причиною спору зі справи стало те, що позивач, на думку
відповідача, не наділений правом здійснювати заходи з погашення
заборгованості зі сплати страхових внесків, оскільки органи Фонду
не є органами стягнення в розумінні Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і
державними цільовими фондами" від 21.12.2000 N 2181-III
( 2181-14 ) (2181-14)
(далі - Закон N 2181).
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини,
що виникають у державі. Згідно з статтею 2 Закону України "Про
судоустрій України" ( 3018-14 ) (3018-14)
суд здійснює правосуддя на засадах
верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією
України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб.
Частиною третьою статті 3 названого Закону передбачено, що судова
система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в
порядку, встановленому Конституцією України та законами. Згідно з
частиною першою статті 6 цього ж Закону усім суб'єктам
правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів
незалежним і неупередженим судом. Відповідно до частини третьої
зазначеної статті ніхто не може бути позбавлений права на розгляд
його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена
процесуальним законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 зі
справи N 1-2/2002 ( v015p710-02 ) (v015p710-02)
(справа про досудове
врегулювання спорів) визначено, що частина друга статті 124
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачає право юридичної
особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх
реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права
будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право
вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому
числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі
юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду
за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до
суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції
України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів
правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної
особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути
обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Правові, фінансові та організаційні засади
загальнообов'язкового державного соціального страхування на
випадок безробіття визначаються Законом N 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
, який
набрав чинності з 01.01.2001.
Відповідно до статті 34 цього Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
забезпечення
збору страхових внесків, контроль правильності їх нарахування та
своєчасності сплати віднесено до обов'язків Фонду.
Згідно з частиною другою статті 35 Закону N 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
відповідач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати
страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне
страхування України на випадок безробіття.
Статтею 38 Закону N 1533 ( 1533-14 ) (1533-14)
передбачено, що у разі
несвоєчасної або неповної сплати страхових внесків страхувальники
сплачують суму донарахованих контролюючим органом страхових
внесків та пеню. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків
облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент
сплати, нарахованої на повну суму недоїмки (без урахування
штрафів) за весь її строк.
Згідно з частиною другою цієї статті Закону ( 1533-14 ) (1533-14)
не
сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход
Фонду із страхувальника у безспірному порядку. Строк давності у
разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій,
передбачених цією статтею, не застосовується. Статтею 39 Закону
N 1533 передбачено, що спори, які виникають із правовідносин за
цим Законом, вирішуються в судовому порядку.
За таких обставин Центр зайнятості є належним позивачем у
справі, а посилання відповідача на норми Закону N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
не можуть бути підставою для задоволення його касаційної скарги.
Таку ж позицію викладено й Верховним Судом України в
постанові від 22.06.2004 зі справи N 2-13/12765-03
( n0032700-04 ) (n0032700-04)
.
СГВК "Україна" в касаційній скарзі також зазначає, що
попередні судові інстанції не взяли до уваги рішення
господарського суду Чернівецької області від 01.06.2004 зі справи
N 9/73, яким через порушення передбаченої Законом України N 2181
( 2181-14 ) (2181-14)
процедури визнано недійсним податкове повідомлення
позивача від 24.02.2004 N 8 про вимогу сплатити 8 474,71 грн.
страхових внесків.
Проте рішення господарського суду Чернівецької області від
01.06.2004 зі справи N 9/73 не має преюдиціального значення для
даної справи (стаття 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
) та не спростовує
наведеного щодо невиконання відповідачем обов'язку зі сплати
страхових внесків, а тому не впливає на прийняті місцевим та
апеляційним судами рішення зі справи N 10/133.
Посилання СГВК "Україна" в доповненнях та уточненнях до
касаційної скарги на помилковість розрахунку заборгованості зі
сплати страхових внесків, що скаржник мотивував виплатою ним
працівникам у 2002 році заробітної плати сільськогосподарською
продукцією власного виробництва, не може бути підставою для
скасування судових рішень зі справи, оскільки такого факту не було
встановлено попередніми судовими інстанціями.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку
про те, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів
зі справи відповідають встановленим ними обставинам справи,
прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права
і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Чернівецької області від
20.09.2004 та постанову Львівського апеляційного господарського
суду від 15-22.11.2004 зі справи N 10/133 залишити без змін, а
касаційну скаргу сільськогосподарського виробничого кооперативу
"Україна" - без задоволення.