ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.03.2005 Справа N 8/322-О
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі: <...>,
розглянувши касаційну скаргу суб'єкта підприємницької
діяльності - фізичної особи К.О.Л., м. Херсон,
на рішення господарського суду Херсонської області від
11.10.2004
та постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 16.12.2004
зі справи N 8/322-О
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної
особи К.О.Л. (далі - СПД К.О.Л.)
до Херсонського обласного управління у справах захисту прав
споживачів (далі - Управління), м. Херсон,
про визнання недійсною постанови,
за участю представників сторін:
позивача - Чернишової Л.М.,
відповідача - не з'явився,
В С Т А Н О В И В:
СПД К.О.Л. звернулася до господарського суду Херсонської
області з позовом про визнання недійсною постанови Управління від
07.06.2004 N 151 про накладення стягнень, передбачених статтею 23
Закону України "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ) (1023-12)
.
Рішенням названого суду від 11.10.2004 (суддя <...>),
залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного
господарського суду від 16.12.2004 (колегія суддів у складі:
<...>), у позові відмовлено. Судові рішення мотивовано прийняттям
Управлінням постанови в межах наданих йому повноважень та з
дотриманням встановленого порядку.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України СПД
К.О.Л. просить рішення місцевого та апеляційного господарських
судів скасувати та направити справу на новий розгляд. Своє
прохання відповідач мотивує прийняттям оскаржуваних рішень
всупереч вимогам норм матеріального права.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 111-4 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
(далі - ГПК України)
належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної
скарги.
Відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи
через неможливість його представника прибути до суду внаслідок
складних погодних умов, яке Вищим господарським судом України
відхилено в зв'язку з відсутністю доказів наявності поважних
причин неявки представника юридичної особи.
Перевіривши повноту встановлення судами першої та апеляційної
інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов
висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги
з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- Управлінням проведено перевірку відповідача на підставі
плану роботи Управління на другий квартал 2004 року та складено
акт від 20.04.2004 N 000615;
- відповідно до зазначеного акта перевіркою встановлено, що
на час перевірки документи на право здійснення діяльності надані
частково: не надані - свідоцтво про державну реєстрацію,
сандозвіл, асортиментний перелік, погоджений з міською санітарно
епідеміологічною станцією. У продажу наявний широкий асортимент
дитячих товарів вітчизняного та іноземного виробництва, але
перевірити їх якість та безпеку дотримання правил торгівлі було
неможливо, оскільки чоловік підприємця К.О.Л. створив перешкоди
службовим особам спеціально уповноваженого органу виконавчої влади
у сфері захисту прав споживачів у проведенні перевірки якості
товарів, виконуваних робіт, наданих послуг, а також правил
торговельного обслуговування, чим порушено пункт 2 статті 5 Закону
України "Про захист прав споживачів" від 12.05.1991 N 1023-XII
( 1023-12 ) (1023-12)
(далі - Закон N 1023);
- копію акта перевірки надіслано позивачеві для надання
відповідних документів про якість та безпеку товарів дитячого
асортименту;
- позивачем не надано Управлінню витребуваних документів про
якість та безпеку товарів дитячого асортименту, що ним
реалізуються;
- на підставі акта від 20.04.2004 N 000615 Управлінням
07.06.2004 прийнято постанову N 151 про накладення стягнень,
передбачених статтею 23 Закону України "Про захист прав
споживачів" ( 1023-12 ) (1023-12)
, якою на СПД К.О.Л. накладено штраф у сумі
680 грн. за реалізацію товарів, які підлягають, але не пройшли
обов'язкової сертифікації, та створення перешкод службовій особі
спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту
прав споживачів у проведенні перевірки якості товарів, правил
торговельного обслуговування.
Причиною спору стало питання про відсутність, на думку
позивача, у Управління повноважень з розгляду справ про порушення
законодавства про захист прав споживачів та накладення стягнень.
Відповідно до преамбули Закону N 1023 цей Закон ( 1023-12 ) (1023-12)
регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і
виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм
власності, встановлює права споживачів та визначає механізм
реалізації державного захисту їх прав.
Згідно з пунктом 2 статті 4 Закону N 1023 ( 1023-12 ) (1023-12)
державний захист прав громадян як споживачів здійснюють спеціально
уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту
прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи
і установи державного санітарно-епідеміологічного нагляду України,
інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування
відповідно до законодавства, а також судові органи.
Відповідно до статті 5 Закону N 1023 ( 1023-12 ) (1023-12)
спеціально
уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту
прав споживачів та його територіальні органи в Автономній
Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють
державний контроль за дотриманням законодавства України про захист
прав споживачів у центральних і місцевих органах виконавчої влади
та суб'єктами господарської діяльності, забезпечують реалізацію
державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право,
зокрема: одержувати від суб'єктів господарської діяльності, що
перевіряються, безоплатно копії необхідних нормативних документів
та інші відомості, які характеризують якість товарів (робіт,
послуг), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, що
використовуються для виробництва цих товарів (виконання робіт,
надання послуг); подавати до суду позови щодо захисту прав
споживачів; накладати на суб'єкти господарської діяльності сфери
торгівлі, громадського харчування і послуг, в тому числі на
громадян-підприємців, стягнення, передбачені статтею 23 цього
Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України
(пункт 13 частини першої статті 5 Закону).
Згідно з статтею 23 Закону N 1023 ( 1023-12 ) (1023-12)
у разі
порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти
господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і
послуг несуть відповідальність за:
- реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що
підлягає обов'язковій сертифікації, але не має сертифіката
відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката), - у
розмірі 50 відсотків вартості одержаної для реалізації партії
товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі якщо
законодавством суб'єкт господарської діяльності звільнений від
ведення обов'язкового обліку доходів і витрат, - у розмірі десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- створення перешкод службовій особі спеціально
уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав
споживачів у проведенні перевірки якості товарів, виконуваних
(виконаних) робіт, надаваних (наданих) послуг, а також правил
торговельного та інших видів обслуговування - у розмірі від 1 до
10 відсотків вартості реалізованих товарів, виконаних робіт,
наданих послуг за минулий календарний місяць, але не менше десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі якщо
законодавством суб'єкт господарської діяльності звільнений від
ведення обов'язкового обліку доходів і витрат, - у розмірі десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, законом покладено на Управління обов'язок із
здійснення державного контролю за дотриманням законодавства
України про захист прав споживачів та надано йому право
притягнення до відповідальності за порушення, передбачені
статтею 23 Закону N 1023 ( 1023-12 ) (1023-12)
. Також законом (пункт 13
частини першої статті 5, частина третя статті 23 Закону N 1023)
передбачено, що порядок стягнення штрафів визначається Кабінетом
Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Положення про порядок накладення та
стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав
споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 17.08.2002 N 1177 ( 1177-2002-п ) (1177-2002-п)
(далі - Положення), це
Положення визначає порядок накладення та стягнення штрафів
уповноваженими особами Держстандарту та його органів у справах
захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях,
мм. Києві та Севастополі з суб'єктів господарської діяльності -
підприємств, установ, організацій (їх філій, представництв,
відділень) незалежно від форми власності, іноземних юридичних осіб
(їх філій, представництв, відділень) і фізичних осіб - суб'єктів
підприємницької діяльності, що провадять господарську діяльність
на території України, за порушення законодавства про захист прав
споживачів.
Відповідно до пункту 3 Положення ( 1177-2002-п ) (1177-2002-п)
накладати на
суб'єктів господарювання штрафи мають право Голова Держстандарту,
його заступники, начальники територіальних органів Держстандарту
та їх заступники.
Згідно з пунктом 4 Положення ( 1177-2002-п ) (1177-2002-п)
рішення про
накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів
перевірки суб'єкта господарської діяльності та інших матеріалів,
пов'язаних з цією перевіркою, за наявності порушень законодавства
про захист прав споживачів і оформляється постановою за формою, що
встановлюється Держстандартом.
Відповідно до пункту 6 Положення ( 1177-2002-п ) (1177-2002-п)
суб'єкт
господарської діяльності перераховує суму штрафу до державного
бюджету у 15-денний термін після отримання постанови, про що
протягом трьох днів письмово повідомляє Держстандарт або його
територіальний орган, який наклав штраф, із зазначенням номера і
дати платіжного доручення. У разі оскарження постанови штраф
повинен бути сплачений не пізніш як через 15 днів після
повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Згідно з пунктом 7 Положення ( 1177-2002-п ) (1177-2002-п)
постанова про
накладення штрафу обов'язкова для виконання суб'єктом
господарської діяльності. У разі невиконання зазначеної постанови
сума штрафу стягується в установленому законодавством порядку.
Пункт 9 Положення ( 1177-2002-п ) (1177-2002-п)
надає суб'єктам
господарської діяльності право оскаржити постанову про накладення
штрафу в адміністративному або судовому порядку.
Наведене свідчить про безпідставність доводів касаційної
скарги щодо накладення Управлінням штрафу з порушенням
встановленого законодавством порядку та всупереч конституційному
принципу відповідальності на підставі закону.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що з боку
позивача мали місце порушення законодавства про захист прав
споживачів, за які СПД К.О.Л. з дотриманням встановленого порядку
та в межах повноважень, наданих Управлінню законодавством, було
притягнуто до відповідальності (накладено штраф), розмір якої
(680 грн.) відповідає приписам статті 23 Закону N 1023
( 1023-12 ) (1023-12)
.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Таким чином, застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального та процесуального права відповідає
встановленим ними обставинам справи, що свідчить про відсутність
підстав для скасування або зміни прийнятих зі справи судових
рішень.
Клопотання позивача про зупинення розгляду справи і вирішення
у встановленому порядку питання щодо відповідності пункту 13
частини першої статті 5 Закону N 1023 ( 1023-12 ) (1023-12)
приписам
статей 6, 19, 92, 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Вищим
господарським судом України з урахуванням наведеного відхилено як
необґрунтоване.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Рішення господарського суду Херсонської області від
11.10.2004 та постанову Запорізького апеляційного господарського
суду від 16.12.2004 зі справи N 8/322-О залишити без змін, а
касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної
особи К.О.Л. - без задоволення.