25/495а Про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення - Текст документа

Ухвалою від 14.07.05 касаційна скарга ДПІ у Іллічівському районі від 24.05.05 № 6154/10/10-013 була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 25.08.05 колегією суддів Вищого господарського суду України у постійному складі: головуючий –Першиков Є.В., судді Савенко Г.В., Ходаківська І.П. , утвореною розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 09.04.04.

Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 23.08.05 у зв’язку з перебуванням суддів Савенко Г.В., Ходаківської І.П. у черговій відпустці, для розгляду господарських справ призначених до перегляду в касаційному порядку колегією суддів у складі: головуючого –Першикова Є.В., суддів Савенко Г.В., Ходаківської І.П. на 25.08.05 утворено колегію суддів у наступному тимчасовому складі: головуючого –Першикова Є.В., суддів Полянського А.Г., Коробенко Г.П. , яка розглядає справу по суті.

Про вказані обставини сторони повідомлені на початку судового засідання.

Відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , у судовому засіданні 25.08.05 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 10.02.05 господарського суду Донецької області (суддя Бойко І.А.) позовні вимоги Підприємця задоволено частково.

Визнано недійсним податкове повідомленні-рішення ДПІ у Іллічівському районі від 30.11.04 № 0001412343/0 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 4 980,25 грн. за невідповідність готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеної у денному звіті РРО та на суму 191,99 грн. за порушення законодавства про патентування.

У задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Іллічівському районі від 30.11.04 № 0001412343/0 на суму 167,50 грн. за не проведення розрахункової операції на повну суму покупки через РРО та невидачу розрахункового документу, а також на суму 340 грн. за не поставлення на облік РРО у ДПІ в Жовтневому районі м. Маріуполя відмовлено.

З ДПІ у Іллічівському районі на користь Підприємця стягнуто витрати по сплаті державного мита в сумі 77,40 грн.

З ДПІ у Іллічівському районі на користь Підприємця стягнуто витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 107,45 грн.

Постановою від 29.03.05 Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Української Р.М., суддів Калантай М.В.,

Кондратьєвої С.І.) рішення від 10.02.05 залишено без змін, а апеляційна скарга ДПІ у Іллічівському районі без задоволення.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій ДПІ у Іллічівському районі звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 29.03.05 скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Підприємця відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржених рішень судовими інстанціями було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а саме: п. 13 ст. 3 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” (265/95-ВР) від 08.07.95 № 265/65-ВР (далі Закон № 265/95-ВР (265/95-ВР) ), п. 22 Порядку заняття торгівельною діяльністю і правил торгівельного обслуговування населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 108 (108-95-п) , ст.ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

На день розгляду справи по суті письмовий відзив на касаційну скаргу від Підприємця не надійшов.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, уточнення до неї, відзив на касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Попередніми судовими інстанціями на наданих сторонами доказів по справі встановлено, що податковими інспекторами Светличним О.А. та Вершиніним А.С. була проведена перевірка господарської одиниці Підприємця –крамниці “Центральний”, розташованої за адресою: м. Маріуполь, пр.Металургів, 64.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 01002 від 06.11.04 (далі Акт), підписаний від господарюючого суб’єкта –продавцем Калініченко І.Н., а з боку податкової служби –інспекторами Светличним О.А. та Вершиніним А.С.

В Акті вказано про порушення Підприємцем п. п. 1, 2, 13 ст. 3 Закону України “Про внесення змін до Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно- касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” № 1776-III від 01.06.00 (1776-14) (далі Закон № 1776-ІІІ (1776-14) ) та п. 7.4 ст. 7 Порядку реєстрації та ведення книг ОРО та РК від 01.12.00, а саме:

- непроведення розрахункової операції через РРО на повну суму покупки –горілки “СВ Гран при” –1 пляшка 0,7 л та 1 пляшка 0,5 л загальною вартістю 33,50 грн.;

- невидача розрахункового документа;

- невідповідність готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеної у денному звіті РРО;

- відсутність запису про ремонт РРО у відповідному розділі книги ОРО за 02.11.04;

- РРО не поставлений на облік у ДПІ в Жовтневому районі м. Маріуполя.

На підставі Акту, згідно з п. п. “г” п. п. 4.2.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) від 21.12.00 № 2181-ІІІ (далі Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ), п. п. 1, 2, 13 Закону № 1776-ІІІ, п. п. 1, 2, 3 ст. 3 Закону України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” (98/96-ВР) № 98/95-ВР від 23.03.96 (далі Закон № 98/95-ВР (98/96-ВР) ) 30.11.04 ДПІ у Іллічівськом районі було винесене податкове повідомлення-рішення № 0001412343/0, яким відповідно до п. п. 1, 2 ст. 17, ст. 22 Закону № 1776-ІІІ (1776-14) та п. 1 ст. 8 Закону № 98/96-ВР (98/96-ВР) до Підприємця застосовано фінансові санкції у розмірі 5 679,74 грн., зокрема:

- за порушення вимог п. 1 ст. 3 Закону № 1776-ІІІ (1776-14) –продаж товарів без проведення через РРО, відповідно до п. 1 ст. 17 Закону (1776-14) –167,50 грн. (33,50 грн. х 5);

- за здійснення операцій, передбачених Законом № 98/96-ВР (98/96-ВР) без одержання торгового патенту –у подвійному розмірі вартості торгового патенту за повний термін діяльності Підприємця з даним порушенням –191,99 грн. ((160,00 грн. : 30 днів) х 18 днів) х 2);

- за порушення вимог п. 13 ст. 3 Закону № 1776-ІІІ (1776-14) та відповідно до ст. 22 цього Закону (1776-14) 4 980,25 грн. ((1 037,50 грн. –7,95 грн. –33,5 грн.) х 5);

- за порушення вимог п. 1 ст. 3 Закону № 1776-ІІІ (1776-14) та Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 614 від 01.12.00, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.01 за № 107/5298 (z0107-01) , відповідно до п. 2 ст. 17 Закону № 1776-ІІІ (1776-14) –340,00 грн. (20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

При вирішенні спору по суті судами першої та апеляційної інстанцій враховано, що продаж товарів (“СВ Гран при” —1 пляшка 0,7л та 1 пляшка 0,5 л загальною вартістю 33,50 грн.) без проведення через РРО Підприємець визнає, у зв’язку з чим підставно прийшли до висновку про обґрунтоване застосування податковим органом штрафу в розмірі 167,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги Підприємця в частині визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішенн щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за невідповідність готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеної у денному звіті РРО та за порушення законодавства про патентування попередні судові інстанції виходили з наступного.

Зокрема, судом першої та апеляційної інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що Підприємець за договором оренди майна б/н від 09.08.04 є орендарем нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Маріуполь, пр.Металургів, 64, яке він використовує для здійснення торгівельної діяльності. Частину вказаного приміщення Підприємець згідно договору суборенди б/н від 12.08.04 здає у користування приватному підприємцю Мурашкіній І.В.

Судом апеляційної інстанції було досліджено поданий до даної судової інстанції акт без дати щодо інвентаризації наявності коштів, який, за твердженням податкового органу, був складений за результатами перевірки у присутності продавця Калініченко І.Н., згідно якого підсумок фактичної наявності коштів складає 1 037,50 грн., з яких за обліковими даними –7,95 грн. це облікова видача –Х-звіт, який до матеріалів справи не доданий, а надлишок складає 1 029,55 грн.

При цьому, судом апеляційної інстанції було враховано, що в акті перевірки № 01002 від 06.11.04 відсутні відомості про те, що акт інвентаризації взагалі складався, яким чином і де саме була виявлена надлишкова сума грошових коштів.

Водночас, на підставі матеріалів справи, а саме: пояснень продавця Калініченко І.Н., Підприємця та приватного підприємця Мурашкіної І.В. суд апеляційної інстанції встановив, що кошти були вилучені податківцями не на місці розрахунків –з каси Підприємця, а безпосередньо з каси приватного підприємця Мурашкіної І.В.

Враховуючи наведене, та той факт, що в Акті про зазначене порушення не зазначено, а отже й не підтверджено документально підстав застосування до Підприємця штрафної санкції, попередні судові інстанції прийшли до висновку про недоведеність податковим органом всупереч вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) порушення Підприємцем вимог п. 13 ст. 3 Закону 265/95-ВР (265/95-ВР) щодо забезпечення відповідності сум готівкових коштів на місці проведення розрахунків та про неправомірність визначення цієї штрафної санкції за здійснення операцій без одержання торгового патенту.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підприємства мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За приписами статті 1 Закону № 265/95-ВР (265/95-ВР) реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами –суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами, які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів, тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Статтею 2 цього Закону (265/95-ВР) визначено, що розрахунковий документ –це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, тощо), що підтверджує факт продажу товарів, надання послуг.

Законом № 265/95-ВР (265/95-ВР) також визначено поняття “місце проведення розрахунків” –це місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Колегія суддів Вищого господарського суду України також бере до уваги, що статтею 3 Закону № 265/95-ВР (265/95-ВР) передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані: проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування, цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує що, в ході здійснення судового провадження господарськими судами першої та апеляційної інстанції на підставі наявних у справі доказів, зокрема, Акту перевірки було встановлено факт, проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з порушенням використання режиму попереднього програмування найменування цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.

Беручи до уваги встановлені в ході здійснення судового провадження факти щодо порушення Підприємцем порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, касаційна інстанція погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про правомірність застосування до останнього штрафних санкцій на підставі приписів Закону № 265/95-ВР (265/95-ВР) за порушення п. 1 ст. 3 Закону № 265/95-ВР (265/95-ВР) .

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 9 Закону № 98/96-ВР (98/96-ВР) передбачено, що контроль за дотриманням вимог цього закону здійснюється, зокрема, органами державної податкової служби в установленому законом порядку.

За приписами ст. 3 Закону № 98/96-ВР (98/96-ВР) торгівельна діяльність здійснюється на підставі відповідного торгового патенту, який, за твердженням податківців, на момент перевірки у Підприємця був відсутній.

Згідно абз. 4 п. 1 ст. 8 Закону України № 98/96-ВР (98/96-ВР) за порушення вказаного порядку органами податкової служби має бути застосована штрафна (фінансова) санкція в подвійному розмірі вартості торгового патенту за повний термін діяльності позивача без його наявності.

Водночас, враховується, що попередніми судовими інстанціями на підставі матеріалів справи встановлено, що таке порушення документально не підтверджено, а тому суд обґрунтовано дійшов висновку про неправомірність визначення цієї штрафної санкції за здійснення операцій без одержання торгового патенту.

Приписами п. п. 2.8, 2.9 п. 2 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій та товари (послуги), затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України № 614 від 01.12.00, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.02.01 за № 107/5298 (z0107-01) (далі Порядок (z0107-01) ) встановлено, що взяття РРО на облік в органи державної податкової служби за місцезнаходженням господарської одиниці здійснюється при поданні суб'єктами підприємницької діяльності реєстраційного посвідчення на РРО. Посадова особа органу державної податкової інспекції здійснює запис у відповідному розділі книги реєстраторів розрахункових операцій та робить відмітку в реєстраційному посвідченні.

Для перереєстрації касового апарату з метою використання його в іншій господарської одиниці суб'єкт підприємницької діяльності має подати до органу Державної податкової служби за місцем реєстрації РРО заяву довільної форми, у якій зазначається сфера застосування РРО, реєстраційне посвідчення з відміткою, при потребі, про зняття РРО з обліку, а також визначені п. 2.3 Порядку (z0107-01) документи на господарську одиницю. Посадова особа органу державної податкової інспекції вносить зміни до відповідного запису в книзі реєстраторів розрахункових операцій та до реєстраційного посвідчення. У разі коли використання РРО планується на території іншої адміністративно-територіальної одиниці його необхідно до початку використання взяти на облік в органи державної податкової служби за місцем провадження підприємницької діяльності.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи по суті встановлено, що вказана адреса фактично належить до Жовтневого району м. Маріуполя.

За таких обставин, є обґрунтованим висновок суду першої та апеляційної інстанцій, щодо правомірності застосування до Підприємця штрафної (фінансової) санкції на підставі п. 2 ст. 17 Закону № 265/95-ВР (265/95-ВР) за здійснення розрахункових операцій з порушенням порядку реєстрації –непоставлення РРО на облік у ДПІ в Жовтневому районі м. Маріуполя.

Разом з тим, зазначені штрафні санкції застосовані до Підприємця податковим повідомленням-рішенням та визначені як податкове зобов'язання, що суперечить преамбулі, пунктам 1.2, 1.5 статті 1 Закону № 2181-ІІІ, статтям 13, 14 Закону України “Про систему оподаткування” (1251-12) .

У відповідності до п. 1 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” (509-12) органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та у громадян, в тому числі громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами.

Згідно приписів п. 7 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” (509-12) органи державної податкової служби мають право застосовувати до підприємств установ, організацій і громадян фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом.

Статтею 19 Конституції України (254к/96-ВР) встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1.5 статті 1 Закону № 2181-ІІІ (2181-14) , положення цього Закону (2181-14) розповсюджується лише на штрафні санкції, які застосовуються до платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення, де штрафні санкції визначені як податкове зобов'язання, може бути прийняте тільки при порушенні податкового законодавства, однак, ця обставина не є підставою для визнання спірного повідомлення-рішення недійсним у цілому.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що судом апеляційної інстанції було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її без змін.