ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.08.2004 Справа N 3/364
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 11.11.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
<...> у відкритому судовому засіданні за участю представників
сторін: від позивача: К., від відповідача: З., К., розглянувши
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві на
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
20.01.2004 р. у справі N 3/364 Господарського суду Полтавської
області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат"
до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання
недійсним акту ненормативного характеру, В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бурат" звернулося до
Господарського суду Полтавської області з позовом до Державної
податкової інспекції у м. Полтаві про визнання недійсними
податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у
м. Полтаві від 29.10.2003 р. N 0000852307/0 та від 29.10.2003 р.
N 0000862307/0.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від
24.11.2003 р. (суддя Б.), яке залишене без змін постановою
Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2004 р.
(судді: Ф., І., С.), позовні вимоги Товариства з обмеженою
відповідальністю "Бурат" задоволено: визнані недійсними податкове
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві
від 29.10.2003 р. N 0000852307/0 про донарахування 85331,75 грн.
пені за порушення термінів надходження валютної виручки та від
29.10.2003 р. N 0000862307/0 про донарахування штрафних
(фінансових) санкцій у розмірі 4590 грн.; стягнуто з Державної
податкової інспекції у м. Полтаві на користь Товариства з
обмеженою відповідальністю "Бурат" витрати по сплаті державного
мита у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими
рішеннями, Державна податкова інспекція у м. Полтаві подала
касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського
суду Полтавської області від 24.11.2003 р. та постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2004 р. та
в позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Бурат"
відмовити. Свою вимогу Державна податкова інспекція у м. Полтаві
мотивує тим, що господарським судом першої та апеляційної
інстанції неправильно застосовано норми матеріального та
процесуального права, а саме ч. 1 ст. 14 Закону України "Про
зовнішньоекономічну діяльність" ( 959-12 ) (959-12)
та ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
У судовому засіданні на підставі ст. 77 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
було оголошено перерву до 27.08.2004 р.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників
сторін, які з'явились в господарське засідання суду касаційної
інстанції, перевіривши правильність застосування господарським
судом норм матеріального та процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга
Державної податкової інспекції у м. Полтаві підлягає задоволенню
частково.
Господарським судом встановлено, що відповідачем здійснено
перевірку позивача щодо дотримання вимог валютного законодавства
при виконанні окремих видів зовнішньоекономічних контрактів за
період з 20.02.2001 р.по 01.10.2003 р., про що 27.10.2003 р.
складено акт. За результатами перевірки 29.10.2003 р. відповідачем
винесені: податкове повідомлення-рішення N 0000852307/0, яким
позивачу нараховані 85331,75 грн. пені за порушення термінів
надходження валютної виручки та податкове повідомлення-рішення
N 0000862307/0, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові)
санкції у розмірі 4590 грн. за невиконання вимог щодо порядку та
строків декларування валютних цінностей та іншого майна (ст. 9
Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного
регулювання і валютного контролю" ( 15-93 ) (15-93)
. Підставою
донарахування пені стало порушення термінів надходження валютної
виручки при здійсненні експортного контракту N 020/GA/01 OA від
20.02.2001 р. з фірмою "Юнайтед Грейн (СВИС) С.А." Швейцарія.
Згідно ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті" ( 185/94-ВР ) (185/94-ВР)
виручка резидентів у
іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в
уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені
в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного
оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації)
продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг),
прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або
іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг,
експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного
терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку
України. Таким чином, як випливає із приписів вищенаведеної
правової норми, валютна виручка резидентів зараховується на їх
валютні рахунки у терміни виплати заборгованостей, що зазначені в
контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного
оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації)
продукції. Порушення даної правової норми тягне правовий наслідок,
передбачений ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення
розрахунків в іноземній валюті", згідно якої порушення резидентами
термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою
стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка
від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої
продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю
України за валютним курсом Національного банку України на день
виникнення заборгованості. Отже, вирішуючи даний спір,
господарський суд попередніх інстанцій у встановленому законом
порядку на підставі відповідних доказів був зобов'язаний
встановити обставини щодо того які терміни виплати заборгованості
зазначені у контракті N 020/GA/01 OA від 20.02.2001 р. з фірмою
"Юнайтед Грейн (СВИС) С.А." та коли було здійснене митне
оформлення (виписка вивізної вантажної митної декларації)
продукції що експортувалась та за якою виникла заборгованість у
розмірі 6872,72 дол. США. Проте, господарським судом попередніх
інстанцій дані обставини встановлено не було, що є порушенням
ст.ст. 32, 34, 36, 38 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
щодо дослідження
доказів.
Крім того, згідно п.п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
обов'язок доведення
того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у
випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим,
покладається на платника податків за винятком випадків, визначених
пунктом 4.3 цієї статті. Отже, як випливає з приписів даної
правової норми, у випадку нарахування контролюючим органом
платнику податків податкових зобов'язань, обов'язок доведення
того, що здійснене контролюючим органом нарахування є помилковим
покладається на платника податків.
Як вже було зазначено, відповідач здійснив перевірку позивача
та нарахував йому податкові зобов'язання, отже саме на позивача
покладено обов'язок доведення помилковості нарахування податкових
зобов'язань відповідачем.
Правила щодо належності та допустимості доказів встановлені
ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, згідно ч. 2 якої обставини справи,
які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування. Оскільки на позивача покладено обов'язок доведення,
що нарахування пені у розмірі 85331,75 грн. та штрафних санкцій у
розмірі 4590 грн. здійснено відповідачем помилково, то належними
доказами, які має дослідити господарський суд, та на підставі яких
у встановленому законом порядку встановити відповідні обставини є
первинні документи, що має надати позивач в обгрунтування своїх
доводів. Проте, господарський суд не досліджував належні докази та
не встановлював відповідні обставини на підставі таких доказів,
чим порушив ст. 34 ГПК України щодо дослідження доказів. Натомість
господарський суд досліджував акт перевірки відповідачем позивача,
що є порушенням п.п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Згідно ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх
обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. В порушення
вимог вищевказаної норми Кодексу господарський суд попередніх
інстанцій неповно з'ясував фактичні обставини, що мають значення
для правильного вирішення даного господарського спору.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом та
апеляційним господарським судом порушено вищезгадані норми
матеріального та процесуального права, то прийняті зазначеними
судовими інстанціями у даній справі рішення підлягають скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
досліджено доказів та не встановлено обставини справи, які мають
значення для правильного вирішення даного господарського спору, а
касаційній інстанції таке право не надано, то справа підлягає
направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві
задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Полтавської області від
24.11.2003 р. та постанову Харківського апеляційного
господарського суду від 20.01.2004 р. у справі N 3/364 скасувати,
а справу передати на новий розгляд до Господарського суду
Полтавської області.