ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.08.2004 Справа N 14/10
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 28.10.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.
суддів Савенко Г.В., Ходаківської І.П.
розглянувши касаційну скаргу АКБ "Укрсоцбанк" на постанову
від 23.04.04 Київського апеляційного господарського суду
у справі N 14/10 господарського суду м. Києва
за позовом АКБ "Укрсоцбанк" в особі Рівненської обласної
філії
до Фонду державного майна України
за участю третіх осіб Рівненської обласної держадміністрації,
Промінвестбанку
про визнання недійсним наказу
та зустрічним позовом Фонду державного майна України
до АКБ "Укрсоцбанк" в особі Рівненської обласної філії
про визнання договору недійсним та повернення майна
за участю представників сторін:
позивача: Дорота В.О. (дов. від 05.04.04 б/н)
Кисельов М.Є. (дов. N 02-12/942 від 20.11.03)
відповідача: Смиковська І.П. (дов. N 25 від 21.01.04)
3-іх осіб:
Облдержадміністрації: Орлова Е.В. (дов. N 01/22-2794 від
18.09.03)
Промінвестбанку: не з'явились
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні від 26.08.04 були оголошені лише вступна та
резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господарського
суду України.
Рішенням господарського суду м. Києва від 15.01.04 (суддя
Калантай Н.Ф.) первісний позов задоволено повністю. В задоволенні
зустрічного позову відмовлено.
Постановою колегії суддів Київського апеляційного
господарського суду у складі: Куца М.М., Дзюбки П.О., Панової І.Ю.
від 23.04.04 рішення місцевого господарського суду скасовано, в
первісному позові відмовлено, зустрічний позов задоволено.
АКБ "Укрсоцбанк" вернувся до Вищого господарського суду
України із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного
господарського суду, вважаючи, що дана постанова прийнята
внаслідок неправильного застосування норм матеріального права,
зокрема, Закону України "Про приватизацію державного майна"
( 2163-12 ) (2163-12)
, в зв'язку з чим просить її скасувати, рішення
місцевого господарського суду залишити без змін.
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
розглянувши касаційну скаргу АКБ "Укрсоцбанк" на постанову
Київського апеляційного господарського суду, заслухавши
представників сторін та перевіривши наявні матеріали справи на
предмет правильності їх оцінки судом, а також правильність
застосування норм матеріального і процесуального відзначає
наступне:
Господарськими судами при розгляді справи було встановлено,
що 11.09.1992. між Рівненською обласною державною адміністрацією
та АКБ "Укрсоцбанк" в особі Рівненської обласної філії було
укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, що
знаходиться за адресою м. Рівне, вул. Кавказька, 3.
26.10.1992 р. БТІ Рівненського обласного управління
комунального господарства зареєструвало право власності на будівлю
за АКБ "Укрсоцбанк".
16.05.2003 р. Фонд державного майна України видав наказ N 797
"Про перелік об'єктів, що підлягають приватизації", згідно якого,
спірне приміщення банку було включено до переліку об'єктів
державної власності групи А, що підлягають приватизації.
19.08.2003 р. АКБ "Укрсоцбанк" звернувся до господарського
суду м. Києва з позовом про визнання недійсним наказу Фонду
державного майна України N 797 від 16.05.2003 р. в частині
включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що
підлягають приватизації, приміщення банку (1 поверх),
розташованого у м. Рівне по вул. Кавказька, 3 та визнання права
власності на це приміщення.
Не погоджуючись із позовними вимогами банку, ФДМУ подав
зустрічний позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу
цілого приміщення розташованого у м. Рівне по вул. Кавказька, 3,
який було укладено між АКБ "Укрсоцбанк" та Рівненською обласною
державною адміністрацією 11.09.1992 р.
При прийнятті постанови Київський апеляційний господарський
суду дійшов до висновку про те, що згідно ст. 7 Закону України
"Про приватизацію майна державних підприємств" ( 2163-12 ) (2163-12)
виключне право на приватизацію загальнодержавного майна належить
Фонду державного майна України. Крім того, суд апеляційної
інстанції послався на договір оренди з правом наступного викупу,
який було укладено 29.07.1992 р. між ФДМУ та Державним комерційним
Промбудбанком України, згідно якого ФДМУ передав Промбудбанку в
орендне користування все майно Державного комерційного
Промбудбанку України, а саме: основні засоби, незакінчене
будівництво, обладнання та інше. Згідно п. 2.1. вищезазначеного
договору, власником орендованого майна залишилась держава.
Досліджуючи спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна,
суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що спірне
приміщення банку було продане Рівненською обласною державною
адміністрацією з порушенням чинного на той час законодавства
України за 1542000 крб., тобто за 15 грн. 42 коп.
Однак з такими висновками Київського апеляційного
господарського суду погодитись не можна.
Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої
порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Відповідно
до ст. 76 Цивільного кодексу УРСР, перебіг строку позовної
давності починається з дня виникнення права на позов. Право на
позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була
дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а
також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної
давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і
79 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, Рівненська обласна філія
АКБ "Укрсоцбанк" повідомляла своїм листом N 28/00072 від
13.08.1998 р. Регіональне відділення ФДМУ по Рівненській області
про те, що спірне приміщення знаходиться у власності АКБ
"Укрсоцбанк", однак відповідний позов в межах перебігу строку
позовної давності ФДМУ не подав. За таких умов, судом апеляційної
інстанції не були застосовані наслідки закінчення строку позовної
давності, які передбачені ст. 80 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Висновки Київського апеляційного господарського суду про те,
що спірне приміщення було передано у власність Рівненської
обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" за 15 грн. 42 коп. не ґрунтуються
на відповідних доказах по справі та зроблені без дослідження
дійсної вартості будівлі станом на 11.09.1992 р.
Щодо правомірності укладення договору купівлі-продажу майна
від 11.09.1992 р. між Рівненською обласною державною
адміністрацією та АКБ "Укрсоцбанк", колегія суддів дійшла до
наступних висновків.
Договір купівлі-продажу спірного приміщення від 11.09.1992 р.
було укладено на виконання розпорядження Рівненського облвиконкому
Рівненської обласної Ради народних депутатів N 294-р від
27.09.1991 р. "Про купівлю-продаж будинку Рівненського філіалу
інституту "Діпромісто", відповідно до якого, спірну будівлю було
передано до комунальної власності. На момент фактичної передачі
будівлі не існувало Закону України "Про приватизацію державного
майна" ( 2163-12 ) (2163-12)
, тому його положення були невірно застосовані
судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин.
Відповідно до п. 1. рішення Рівненської обласної ради
народних депутатів від 14.07.1992 р. N 154, майно, що належить до
комунальної власності області було передано в управління
Рівненської обласної державної адміністрації. А, відповідно до
п.п. 3 п. 21 розділу III Указу Президента України N 252 ( 252/92 ) (252/92)
від 14.04.1992 р. "Про Положення про місцеву державну
адміністрацію", місцева державна адміністрація, у межах
повноважень, наданих відповідною Радою народних депутатів,
здійснює управління майном, що належить до комунальної власності,
зокрема надає в оренду та продає майно, що перебуває у комунальній
власності.
Під час розгляду справи судами попередніх інстанції
Відповідач не подав належних доказів, які б свідчили про те, що на
момент укладення спірного договору купівлі-продажу спірне майно
належало до загальнодержавної власності. Так, відповідно до п.п. 3
п. IV договору оренди, який було укладено 29.07.1992 р. між ФДМУ
та Державним комерційним Промбудбанком України, на орендодавця
покладався обов'язок контролювати наявність, стан, напрямки та
ефективність використання державного майна, яке було передано в
оренду. У випадку, якщо спірне приміщення входило до переліку
державного майна, яке було передане в оренду Державному
комерційному Промбудбанку України, ФДМУ повинен був звернутися з
позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від
11.09.1992 р. в межах строку дії договору оренди.
Колегія суддів вважає невірним посилання Київського
апеляційного господарського суду на постанову Верховної Ради УРСР
від 29.11.1990 р. "Про захист суверенних прав власності
Української РСР" ( 506-12 ) (506-12)
. Так, відповідно до вищезазначеної
Постанови, було встановлено мораторій на території республіки на
будь-які зміни форм власності і власника державного майна,
ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і
управління. Разом із цим, Постановою Верховної Ради УРСР від
07.07.1992 р. "Про тлумачення Постанови Верховної Ради Української
РСР від 29 листопада 1990 р. "Про захист суверенних прав власності
Української РСР" ( 2553-12 ) (2553-12)
було встановлено, що дія мораторію на
зміну форм власності на державне майно поширюється лише на ті
випадки, коли були наявними обидві умови: ініціатива і участь
органів державного управління. Судом першої інстанції на підставі
наявних доказів було встановлено, що ініціатором передачі
державного майна до комунальної власності Рівненська обласна
державна адміністрація не була. Крім того, факт переходу спірного
приміщення із державної до комунальної власності не був предметом
спору між сторонами у даній справі.
Таким чином, Київським апеляційним господарським судом було
зроблено невірний висновок про те, що предметом договору
купівлі-продажу спірної будівлі від 11.09.1992 р. було майно, що
перебувало у загальнодержавній власності та зроблені невірні
висновки про невідповідність вищезазначеного договору вимогам
закону.
За таких умов, суд першої інстанцій дійшов до правильного
висновку про те, що АКБ "Укрсоцбанк" є належним власником цілого
приміщення розташованого у м. Рівне по вул. Кавказька, 3, а
виданий Фондом державного майна України наказ N 797 від
16.05.2003 р. порушує права банку, як власника приміщення.
Відповідно до ст. ст. 56, 57 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) (697-12)
, жодний державний орган не має права втручатись у
здійснення власником його правомочностей щодо володіння,
користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не
передбачені законодавчими актами України додаткові обов'язки чи
обмеження. Якщо в результаті видання акта органом державного
управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає
законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння,
користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт
визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої
порушено.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення
господарського суду відповідає нормам чинного законодавства, а
тому має бути залишено без змін, а постанова апеляційного
господарського суду повинна бути скасована, як така, що прийнята
при неправильному застосуванні норм права.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія
суддів Вищого Господарського суду України, П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу АКБ "Укрсоцбанк" задовольнити.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
23.04.04 у справі N 14/10 скасувати, рішення господарського суду
м. Києва від 15.01.04 у справі N 14/10 залишити без змін.