Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравчука Г.А.,

суддів: Грейц К.В., Мачульського Г.М.,

розглянувши у Чугуївської об'єднаної державної податкової

відкритому судовому інспекції Харківської області

засіданні касаційну

скаргу

на постанову Харківського апеляційного

господарського суду від 26.01.2005 р.

у справі № А-13/303-04

господарського суду Харківської області

за позовом Відкритого сільськогосподарського

акціонерного товариства “Агрокомбінат

“Слобожанський”

до 1) Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області,

2) Чугуївського відділення Державного казначейства у Харківський області

Про визнання недійсними розпоряджень та відшкодування податку на додану вартість

в судовому засіданні взяли участь представники :

позивача: Старінець В.П. , дов. б/н від

07.07.2005 р.;

Лучко О.В. дов. б/н від 07.07.2005 р.;

відповідача 1: Сліденко А.В., дов. № 3058/10/10-026 від

02.06.2005 р.;

відповідача 2: Туревич О.С., дов. № 4239/10/10-025 від

12.08.2005 р.;

Сучкова Л.І., дов. № 14162/10/10-028 від

22.03.2005 р.;

—не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2004 р. Відкрите сільськогосподарське акціонерне товариство “Агрокомбінат “Слобожанський” (далі –Товариство) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі –Інспекція) та Чугуївського відділення державного казначейства у Харківській області (далі –Відділення) з позовом про визнання недійсними розпоряджень Інспекції № 40/23- 106 від 20.11.2002 р., № 41/23-106 від 20.11.2002 р., № 5/23-106 від 20.03.2003 р., № 7/23-106 від 20.03.2003 р., № 9/23-106 від 18.04.2003 р., № 10/23-106 від 20.05.2003 р., № 11/23-106 від 20.06.2003 р., № 14/23-106 від 18.07.2003 р. та № 16/23-106 від 19.08.2003 р., податкових повідомлень-рішень Інспекції № 0000932310/0 від 21.10.2003 р., № 0001132310 від 25.11.2003 р., 0001352310/1 від 13.01.2004 р., № 0000182310/0 від 09.02.2004 р., № 0000242310/1 від 12.03.2004 р., № 0000272310/0 від 19.03.2004 р., № 0000352310/0 від 27.04.2004 р. та № 0000472310/1 від 21.06.2004 р., визнання загальної суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість перед ним у розмірі 3 634 088,48 грн. (3 119 846,00 грн. + 514 242,48 грн.) та стягнення відповідної бюджетної заборгованості.

Позовні вимоги Товариств обґрунтовувало тим, що суми податку на додану вартість, належні до відшкодування, підтверджуються даними податкових декларацій з податку на додану вартість, але відшкодовані не в повному обсязі, оскільки Інспекція безпідставно прийняла зазначені розпорядження та податкові повідомлення-рішення, внаслідок чого йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 3 119 846,00 грн., при цьому вказані акти є такими, що видані з порушенням норм законодавства України. Сума ж у розмірі 514 242,48 грн., яка визнана Інспекцією такою, що підлягає відшкодування, фактично не відшкодована з вини Відділення.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.11.2004 р. (суддя Водолажська Н.С.), яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.01.2005 р. (колегія суддів: Бондаренко В.П. , Гагін М.В., Токар М.В.) позовні вимоги Товариства задоволено.

Вказані рішення та постанова мотивовані тим, що у Товариства не було підстав для не включення до складу податкового кредиту нарахованих сум податку на додану вартість, а у Інспекції було відсутнє право на свій розсуд встановлювати порядок розподілу податкового кредиту. За результатами господарської діяльності Товариства різниця між загальною сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту має від'ємне значення. Відповідно до пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) (туті надалі –у редакції, яка були чинною у відповідний період) підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету. Матеріалами справи, зокрема, даними податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні звітні періоди, видатковими та податковими накладними підтверджується факт наявності бюджетної заборгованості перед Товариством.

Також господарські суди зазначили про відсутність належних підстав для проведення Інспекцією перевірки Товариства, і, крім того, вкащали, що доводи Інспекції стосовно необхідності включення сум податку на додану вартість по операціях з придбання корму та медпрепаратів для догляду, годування та лікування худоби до податкового кредиту спецдекларацій, за якими відшкодування податку на додану вартість, не проводиться, є безпідставним, оскільки такі висновки не ґрунтуються на нормах Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) .

Інспекція не погодилась з вищевказаною постановою Харківського апеляційного господарського суду, і вважає, що вона прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, в зв'язку з чим звернулись до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

В поданій скарзі Інспекція просить скасувати повністю рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Товариства відмовити. За її твердженням господарськими судами попередніх інстанцій не дана оцінка причині виникнення спірної ситуації, а саме того, що Товариство не веде окремого обліку валових витрат по видах діяльності, що змусило Інспекцію з урахуванням фактичних витрат, що приймають участь у різних процесах виробництва, в залежності від обсягів реалізації, самостійно розподілити податковий кредит між трьома деклараціями з метою недопущення безпідставного відшкодування коштів з бюджету.

Товариство надало відзиви на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу Інспекції залишити без задоволення, а рішення та постанову господарських судів у даній справі –без змін.

Відділення не скористалось правом, наданим ст. 111-2 ГПК України (1798-12) , та відзив на касаційну скаргу не надіслало, свого представника в судове засідання господарського суду касаційної інстанції не направило, що не перешкоджає перегляду постанови апеляційного господарського суду, що оскаржується.

У зв'язку зі змінами у складі Судової палати Вищого господарського суду України за розпорядженням заступника голови судової палати Вищого господарського суду України від 15.08.2005 р. справа розглядається Вищим господарським судом України у складі колегії суддів Кравчука Г.А. –головуючого, Грейц К.В. та Мачульського Г.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та доводи Інспекції і Товариства, викладені, відповідно, у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність їх юридичної оцінки і застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті ними рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, а зараховані суми використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Відповідно до вимог п. 1.8 ст. 1 цього ж Закону (168/97-ВР) бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Суми податку, що підлягають відшкодуванню з бюджету, згідно пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Правові підстави формування податкового кредиту встановлені, зокрема, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , згідно якого податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Враховуючи, що Товариство є сільськогосподарським підприємством, то у даному випадку зазначені вище норми Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) необхідно розглядати з урахуванням вимог п. 2 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1999 р. № 805 (805-99-п) , відповідно до якого сільськогосподарські товаровиробники реалізують переробним підприємствам усіх форм власності молоко і м'ясо в живій вазі відповідно до укладених договорів, нараховуючи податок на додану вартість за нульовою ставкою. При цьому податковий кредит, що складається із сум податку на додану вартість, сплачених сільськогосподарськими товаровиробниками у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу власних валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається до податкової декларації платника податку за звітний період, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, з відшкодуванням з бюджету податкового кредиту за цією декларацією.

Однак, аналіз наведених приписів залишився поза увагою судів як першої так і апеляційної інстанцій, в той час як це має суттєве значення для вирішення даного спору по суті.

Вирішуючи спір, господарський суд, відповідно до ст. ст. 4, 43 ГПК України (1798-12) , повинен всебічно, повно і об'єктивно розглянути в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності і прийняти рішення у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи. При цьому ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Приймаючи рішення та постанову у даній справі, господарські суди не з'ясували обставин щодо здійснення Товариством придбання товарів у вказаних звітних податкових періодах та підстав формування податкового кредиту і його розміру (зокрема, договорів, податкових накладних, платіжних доручень тощо), підстав для віднесення суми податку на додану вартість до певного виду декларації, а також обставин щодо продажу Товариством виробленого товару –м'яса, молока, тощо переробним підприємствам у живій вазі (зокрема, договорів, періоду та ціни продажу товару), правильності розрахунку платником податку бюджетного відшкодування, що знаходиться в прямій залежності від суми податку на додану вартість, перерахованої платником податку іншому платнику у складі ціни придбання товарів та виду придбаної продукції (корму, медичних препаратів тощо), фактичного надходження суми податку на додану вартість до державного бюджету України.

Таким чином, не встановлення господарськими судами попередніх інстанцій всіх вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є порушенням частини першої ст. 43 ГПК України (1798-12) і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки в силу ст. 111-7 ГПК України (1798-12) передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За згодою представників позивача та відповідача-1, відповідно до частини другої ст. 85 та частини першої ст. 111-5 ГПК України (1798-12) , в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частини постанови Вищого господарського суду України.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 та 111-11 ГПК України (1798-12) , ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.01.2005 р. у справі № А- 13/303-04 господарського суду Харківської області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.01.2005 р. та рішення господарського суду Харківської області віл 02.11.2004 р. скасувати, справу № А-13/303-04 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.