Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравчука Г.А.,

суддів: Грейц К.В., Мачульського Г.М.,

розглянувши у Чугуївської об'єднаної державної податкової

відкритому судовому інспекції Харківської області

засіданні касаційну заступника прокурора Харківської області

скаргу

та касаційне

подання

на постанову Харківського апеляційного

господарського суду від 29.03.2005 р.

у справі № А-13/16-05

господарського суду Харківської області

за позовом Відкритого сільськогосподарського

акціонерного товариства

“Агрокомбінат “Слобожанський”

до 1) Чугуївської об'єднаної державної

податкової інспекції Харківської області,

2) Чугуївського відділення державного

казначейства у Харківській області

Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

відшкодування з Державного бюджету України 1 272 927,48 грн.

податку на додану вартість та 48 808,31 грн. відсотків

в судовому засіданні взяли участь представники:

заступника Мірошниченко В.С., прокурор відділу

прокурора Генеральної прокуратури України, посв. №

Харківської 178;

області: Старінець В.П. , дов. б/н від 07.07.2005 р.;

позивача: Лучко О.В. дов. б/н від 07.07.2005 р.;

відповідача 1: Сліденко А.В., дов. № 3058/10/10-026 від

02.06.2005 р.;

відповідача 2 Туревич О.С., дов. № 4239/10/10-025 від

12.08.2005 р.;

Сучкова Л.І., дов. № 14162/10/10-028 від

22.03.2005 р.;

— не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У січні 2005 р. Відкрите сільськогосподарське акціонерне товариство “Агрокомбінат “Слобожанський” (далі – позивач, Товариство) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі –відповідач-1, Інспекція) та Чугуївського відділення державного казначейства у Харківській області (далі –відповідач-2, Відділення) з вимогою визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Інспекції від 03.06.2004 р. № 0000472310/0, від 07.07.2004 р. № 0000522310/0, від 30.07.2004 р. № 0000512310/0, від 18.10.2004 р. № 0000712310/0, від 24.11.2004 р. № 0000812310/0 та стягнути з бюджету бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за період березень-травень 2004 р. та серпень-вересень 2004 р. у загальній сумі 1 272 927,48 грн. та проценти за несвоєчасне відшкодування ПДВ в сумі 48 808,31 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що суми належні до відшкодування (3 619 702,00 грн.) підтверджуються даними податкових декларацій з ПДВ за вищевказані звітні періоди, але відшкодовані позивачу не в повному обсязі з вини відповідача-1, яким безпідставно були видані спірні податкові повідомлення- рішення. Внаслідок видання податкових повідомлень-рішень позивач недоотримав з бюджету 1 272 927,48 грн., при цьому спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що видані з порушенням норм чинного законодавства. За твердженням позивача Інспекція не мала правових підстав перевіряти Товариство, видавати податкові повідомлення-рішення у разі, якщо перевіркою не встановлено заниження чи завищення податкових зобов'язань, самостійно здійснювати перерозподіл сум податкового кредиту з ПДВ між трьома видами декларацій, поданими платником податків у розрізі окремих видів діяльності, по яких законодавством передбачено подання окремої звітності в залежності від виду реалізованої продукції. При цьому розрахунок податкового кредиту між фінансово-господарськими операціями, здійснений відповідачем-1, проведений за методикою, яка не затверджена у встановленому законодавством порядку, є невідомою позивачу і суттєво порушує його права. Крім того, посилаючись на рішення господарського суду Харківської області від 27.11.2002 р. у справі № 03/455-02 по аналогічному спору, який вирішено на користь позивача, Товариство вважає за необхідне застосовувати до спірних правовідносин частину другу ст. 35 ГПК України (1798-12) .

Доводи Інспекції про несвоєчасне відшкодування бюджетної заборгованості та прийняття податкових повідомлень-рішень, якими зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 1 428 720,00 грн., ґрунтувались на п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , п. 2, абз. 2 п. 15 Порядку нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1999 р. № 805 (805-99-п) та п. 3 Порядку акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 р. № 271 (271-99-п) . Виходячи із змісту вказаних норм, позивачем зайво віднесено до податкового кредиту не сплачені суми ПДВ (за придбані корми та медпрепарати для догляду, годування та лікування худоби), які слід було включати в розрахунок податкового кредиту по спецдеклараціям (тобто до операцій, за якими не проводиться відшкодування коштів з бюджету, а саме – до операцій з продажу молока, худоби, крім операцій по реалізації молока і м'яса в живій вазі переробним підприємствам та продажу продукції власного виробництва, крім операцій по реалізації молока і м'яса в живій вазі переробним підприємствам).

Відділення повідомило господарський суд про те, що у відповідності до Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України та Державним казначейством України від 02.07.1997 р. № 209/72 (z0263-97) , підставою для відшкодування ПДВ є висновок податкових органів, наданий територіальним органам Державного казначейства. На даний час невиконаних висновків щодо позивача у відповідача-2 немає.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.02.2005 р. (суддя Водолажська Н.С.), яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.03.2005р. (колегія суддів: Слюсарева Л.В. –головуючий, Білоконь Н.Д., Фоміна В.О.) позовні вимоги Товариства задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 03.06.2004 р. № 0000472310/0, від 07.07.2004 р. № 0000522310/0, від 30.07.2004 р. № 0000512310/0, від 18.10.2004 р. № 0000712310/0, від 24.11.2004 р. № 0000812310/0 та стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства ПДВ в сумі 1 272 927,48 грн. за період березень-вересень 2004 р. та відсотки на суму бюджетної заборгованості в розмірі 48 808,31 грн.

Вказані судові рішення та постанова мотивовані тим, що у позивача не було підстав для не включення до складу податкового кредиту нарахованих сум податку на додану вартість, а у Інспекції відсутнє було право на свій розсуд встановлювати порядок розподілу податкового кредиту. За результатами господарської діяльності позивача різниця між загальною сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту має від'ємне значення. Відповідно до пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету. Матеріалами справи, зокрема, даними податкової декларації з ПДВ за відповідні звітні періоди, видатковими та податковими накладними підтверджується факт наявності бюджетної заборгованості перед позивачем в загальній сумі 1 321 735,79 грн. Крім того, суди відзначають відсутність належних підстав для проведення перевірки позивача, а також те, що задекларована сума податкового кредиту не є податковим зобов'язанням в розумінні п. 1.2 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) , тому у відповідача-1 не було законного права приймати податкове повідомлення-рішення про виявлення завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ. Доводи Інспекції стосовно необхідності включення сум ПДВ по операціях з придбання корму та медпрепаратів для догляду, годування та лікування худоби до податкового кредиту спецдекларацій, за якими відшкодування ПДВ не проводиться, визнано судами безпідставним, оскільки такі висновки не ґрунтуються на нормах Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) .

Інспекція та заступник прокурора Харківської області не згодні з вищевказаною постановою Харківського апеляційного господарського суду, вважають, що вона прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, в зв'язку з чим звернулись до Вищого господарського суду України відповідно з касаційною скаргою та касаційним поданням.

В поданих скарзі та поданні скаржники просять скасувати повністю рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Товариству відмовити. За їх твердженням судами попередніх інстанцій не дана оцінка причині виникнення спірної ситуації, а саме того, що Товариство не веде окремого обліку валових витрат по видах діяльності, що змусило Інспекцію з урахуванням фактичних витрат, що приймають участь у різних процесах виробництва, в залежності від обсягів реалізації, самостійно розподілити податковий кредит між трьома деклараціями з метою недопущення безпідставного відшкодування коштів з бюджету.

Позивач надав суду відзиви на касаційну скаргу та касаційне подання, в яких просить касаційну скаргу Інспекції та касаційне подання заступника прокурора залишити без задоволення, а рішення та постанову господарських судів у справі № А-13/16-05 –без змін.

Відповідач-2 не скористався правом, наданим ст. 111-2 ГПК України (1798-12) , та відзив на касаційну скаргу не надіслав, свого представника в судове засідання касаційної інстанції не направив, що не перешкоджає перегляду постанови апеляційного суду, що оскаржується.

У зв'язку зі змінами у складі Судової палати Вищого господарського суду України за розпорядженням заступника голови судової палати Вищого господарського суду України від 15.08.2005 р. справа розглядається Вищим господарським судом України у складі колегії суддів Кравчука Г.А. –головуючого, Грейц К.В. та Мачульського Г.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та доводи Інспекції і заступника прокурора Харківської області, а також пояснення представника Товариства, викладені, відповідно, у касаційній скарзі, поданні та відзиві, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність їх юридичної оцінки і застосування господарськими судами норм матеріального права в прийнятих ними процесуальних документах, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Інспекції та касаційне подання заступника прокурора підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України, а зараховані суми використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

Відповідно до вимог пункту 1.8 ст. 1 цього ж Закону (168/97-ВР) бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Суми податку, що підлягають відшкодуванню з бюджету, згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Правові підстави формування податкового кредиту встановлені, зокрема, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , згідно якого податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Однак, аналіз наведених приписів залишився поза увагою судів як першої так і апеляційної інстанцій, в той час як це має суттєве значення для вирішення даного спору по суті.

Вирішуючи спір, господарський суд відповідно до ст. ст. 4, 43 ГПК України (1798-12) повинен всебічно, повно і об'єктивно розглянути в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності і прийняти рішення у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи. При цьому ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Приймаючи рішення та постанову у даній справі, господарські суди не з'ясували обставини щодо здійснення позивачем придбання товарів у вказаних звітних податкових періодах, у зв'язку з чим і на підставі яких документів, зокрема, договорів, податкових накладних, платіжних доручень тощо був сформований податковий кредит і в якій сумі, наявності підстав для віднесення суми ПДВ до певного виду декларації, а також обставини щодо подальшого продажу позивачем придбаного товару, зокрема, за якими договорами, часу та ціни такого продажу, правильності розрахунку платником бюджетного відшкодування, що знаходиться в прямій залежності від суми ПДВ, перерахованої платником іншому платнику податку у складі ціни придбання товарів та виду реалізованої продукції, фактичного надходження суми ПДВ до державного бюджету України.

Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій всіх вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є порушенням частини першої ст. 43 ГПК України (1798-12) і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки в силу ст. 111-7 ГПК України (1798-12) передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 та 111-11 ГПК України (1798-12) , ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне подання заступника прокурора Харківської області та касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 р. у справі № А- 13/16-05 господарського суду Харківської області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.03.2005 р. та рішення господарського суду Харківської області від 04.02.2005 р. скасувати, справу № А-13/16-05 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.