ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.08.2004 Справа N А-27/133-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першиков Є.В.
судді
суддів Савенко Г.В.
Ходаківська І.П.
розглянувши
касаційну Державної податкової інспекції у Московському
скаргу районі м. Харкова
на постанову від 17.07.2003р. Харківського
апеляційного господарського суду
у справі № А-27/133-03 господарського суду Харківської
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МК
Стандарт”
до Державної податкової інспекції у Московському
районі м. Харкова
3-особа
Державна податкова адміністрація Харківської
за участю області
Прокурора Харківської області
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
За участю представників сторін: не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Харківської області від
30.05.2003р., яке залишене без змін постановою від 17.07.2003р.
Харківського апеляційного господарського суду позовні вимоги
задоволені частково. Визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Московському районі м. Харкова № 0000162602/2 від 04.01.2003 р.
в повному обсязі. Визнано недійсним частково податкове
повідомлення-рішення № 0000152602/0 від 04.01.2003 р. (в частині
нарахування податку на прибуток в сумі 240 грн. та застосування
фінансової санкції в сумі 170 грн.). В задоволенні позовних
вимог про визнання податкових повідомлень-рішень № 0000152602/0
від 04.01.2003 р. та № 0000162602/0 від 04.01.2003 р. такими, що
не підлягають виконанню, відмовлено.
Відповідач, ДПІ у Московському районі м. Харкова, із судовими
рішеннями не погодився, подав касаційну скаргу, в якій просить
скасувати постанову від 17.07.2003р. Харківського апеляційного
господарського суду та рішення господарського суду Харківської
області від 30.05.2003р., та прийняти нове рішення про відмову в
задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.2002р. представниками
відповідача було завершено позапланову перевірку підприємства
позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного
законодавства за період з 17.11.2000р. по 30.09.2002р. За
результатами перевірки відповідачем був складений акт
№ 135/26-223 ДСК від 27.12.2002р.
На підставі вказаного акту відповідачем були ухвалені податкові
повідомлення-рішення № 0000152602/0 від 04.01.2003р. та
№ 0000162602/0 від 04.01.2003р., якими позивачу був нарахований
податок на додану вартість в сумі 1025 грн. застосовані
фінансові санкції з ПДВ в сумі 470 грн., нарахований податок на
прибуток в сумі 470 грн. та застосовані фінансові санкції з
податку на прибуток в сумі 510 грн.
В акті вказано на порушення п. п. 5.2.1 ст. 5 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від
22.05.1997р. № 283/97-ВР. Так, підприємство позивача віднесло у
2 кварталі 2002 року до складу валових витрат, витрати по
оприбуткуванню транспортних послуг у сумі 750,0грн., наданих ПП
Сергієнко О. С., які не підтверджені відповідними документами
транспортної роботи, цивільно-правовими договорами і не
пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва,
продажем продукції (робіт, послуг).
Також в акті вказано, що в порушення п. п. 7.2.6 п. 7.2 та
п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану
вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
ТОВ “МК СТАНДАРТ” було безпідставно
віднесено до складу податкового кредиту: у вересні 2001 року
суму у розмірі 1200,0грн., у червні 2002 року суму у розмірі
150,0грн.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення,
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин
справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, матеріалами
справи підтверджено, що позивач отримав податкову накладну
№ 28-19-9, дана накладна досліджувалася під час проведення
перевірки у лютому 2002р., відповідно до висновків якої сума
податкового кредиту підприємства позивача за 3 квартал 2001р.
була підтверджена.
Виходячи із встановлених обставин, колегія суддів вважає
правомірним висновки апеляційного суду щодо обґрунтованого
формування позивачем податкового кредиту на підставі вказаної
накладної.
Крім того, попередніми судовими інстанціями встановлено, що
господарська операція з отримання транспортних послуг від
приватного підприємця Сергієнко О.С. підтверджується службовою
запискою (а.с. 88), розпорядженням по підприємству (а.с. 89),
лист-замовлення до Сергієнко О.С. (а.с. 90), рахунком № 29 від
21.06.2002 р. (а.с. 93), платіжним дорученням № 131 від
21.06.2002 р. (а.с. 92), податковою накладною № 375/289 від
21.06.2002 р. (а.с. 91) та актом виконаних робіт від 26.06.2002
р. (а.с. 94). Транспорт, наданий приватним підприємцем Сергієнко
О.С. був використаний для проведення маркетингових досліджень
ринку неліквідної продукції Харківського регіону. Договір у
письмовій формі не укладався, однак згідно ст. 43 Цивільного
кодексу угода може укладатися усно.
Відповідно до п. п. 5.2.1 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
(в редакції на
момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових
витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених
(нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою,
організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,
послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених
пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Оскільки судами був встановлений факт понесення позивачем
витрат, при цьому, такі витрати понесені, у зв’язку з
підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем
продукції (робіт, послуг), колегія суддів вважає, що позивачем
не було допущено порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
.
Таким чином, твердження відповідача про завищення позивачем
валових витрат в сумі 750,00 грн. та відповідно податкового
кредиту в сумі 150,00 грн. є неправомірним.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що
постанову апеляційної інстанції прийнято з дотриманням вимог
чинного законодавства, а підстави для задоволення касаційної
скарги відсутні.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському
районі м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову від 17.07.2003р. Харківського апеляційного
господарського суду у справі № А-27/133-03 господарського суду
Харківської області залишити без змін.