Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. –головуючого,

Костенко Т.Ф.,

Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали Рівненської об’єднаної державної

касаційної скарги податкової інспекції Рівненської області

на постанову Львівського апеляційного господарського

суду від 28.02.2005 р.

у справі господарського суду Рівненської області

за позовом Відкритого акціонерного товариства

“Рівнефармація”, м. Рівне

до Рівненської об’єднаної державної

податкової інспекції Рівненської області

Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне

від 13.07.2004р. № 0001942341/0/23-124

за участю представників сторін

позивача Синяк В.В. –дов. від 16.08.05 № юр./748,

відповідача Омельченко А.В. –дов. від 30.06.2005р. № 25690/10- 210

В С Т А Н О В И В

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.09.2004р. у справі № 18/299 (суддя –Гудак А.В.) у задоволені позову відкритому акціонерному товариству “Рівнефармація” відмовлено.

Рішення мотивовано ч. 4 ст. 12 Закону України “Про плату за землю” (2535-12) , в порушення якої позивач неправомірно застосовував пільгу щодо плати за землю.

Постановою Львівського апеляційного суду від 28.02.2005р. у даній справі рішення господарського суду Рівненської області від 21.09.2004р. скасовано. Визнано недійсним податкове повідомлення- рішення ДПІ у м. Рівне від 13.07.2004 р. № 0001942341/0/23-124. Постанова мотивована тим, що визначення земельного податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій до ВАТ “Рівнефармація” здійснено відповідачем помилково щодо невідповідної земельної ділянки.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2005р. Рівненська ОДПІ звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати та залишити рішення місцевого суду в силі, мотивуючи скаргу невірним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 5, п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про плату за землю” (2535-12) , ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, знаходить необхідним задовольнити касаційну скаргу частково.

Предметом даного спору є податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне від 13.07.2004р. № 0001942341/0/23-124, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання за платежем “плата за землю” на загальну суму 7688,94 грн. з яких 5125, 26 грн. - основний платіж та 2562, 98 грн. - штрафні санкції.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі Акту від 08.07.2004 р. складеного за результатами комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ВАТ “Рівнефармація” за період з 01.04.02. по 01.01.04.

Як встановлено попередніми судами, позивач передав у власність Управління праці та соціального захисту населення майно, в тому числі - триповерхову складську будівлю з підвалом загальною площею 2298 кв. м. , що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Біла, 53, однак в порушення вимог ст. 17 “Положення про порядок ведення державного земельного кадастру”, затвердженого Постановою КМ України від 12.01.1993р. № 15 (15-93-п) не повідомив землевпорядні органи про зміни, що відбулися у складі земель підприємства.

Основним видом діяльності позивача є реалізація лікарських засобів та виробів медичного призначення з аптечного складу та через мережу аптечних закладів.

Згідно Закону України “Про охорону здоров'я” та наказу Міністерства охорони здоров'я від 28.10.2002р. за № 385 “Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я” (z0892-02) до закладів охорони здоров'я віднесено аптеки та аптечні склади. Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України “Про плату за землю” (2535-12) від земельного податку звільняються вітчизняні заклади культури, науки, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням.

Як встановлено апеляційним господарським судом у власності позивача залишилось та використовувалось останнім підвальне приміщення (бомбосховище) будівлі, що була передана у власність Управління праці та соціального захисту населення.

Ця обставина місцевим судом до уваги не взята та належна оцінка йому не надана, як не надана така оцінка встановленому і судом апеляційної інстанції, оскільки суд дійшов висновку, що визначення земельного податку та застосування штрафних (фінансових) санкцій до ВАТ “Рівнефармація” здійснено відповідачем помилково щодо невідповідної земельної ділянки.

Такий висновок апеляційного суду ґрунтується на власному дослідженні технічної документації по здачі технічного акту на право постійного користування землею, що колегія вважає помилковим, оскільки суди не володіють необхідними знаннями в цій області. Вирішення цього питання можливо за допомогою експертної установи або спеціаліста, в даному випадку посадової особи міського управління земельних ресурсів, про виклик якого в судове засідання і клопотав відповідач, однак його клопотання безпідставно залишено судом без уваги.

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України (1798-12) касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а господарськими судами порушено вимоги ст. 43 ГПК України (1798-12) щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, з огляду на що колегія вважає рішення та постанову господарських судів такими, що підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду слід взяти до уваги наведене, з’ясувати всі обставини справи і в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2005р. та рішення господарського суду Рівненської області від 21.09.2004р. у справі № 18/299 скасувати.

Справу направити до господарського суду Рівненської області на новий розгляд.