Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :

Полякова Б.М., –головуючого (доповідач у

справі),

Бур’янової С.С.

Панової С.С.

розглянувши матеріали УПФ України в Баглійському районі м.

касаційної скарги Дніпродзержинська Дніпропетровської області

на постанову від 17.02.2005 р. Дніпропетровського

апеляційного господарського суду

у справі № 10/412 господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом ЗАТ “Дніпровський завод мінеральних добрив”

до УПФ України в Баглійському районі м.

Дніпродзержинська Дніпропетровської області

Про визнання недійсним рішення

представники сторін в судове засідання не з’явилися

В С Т А Н О В И В:

ЗАТ “Дніпровський завод мінеральних добрив” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до УПФ України в Баглійському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області про визнання недійсним рішення № 112 від 14.10.2004 р. про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, прийнятого відповідачем.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2004 р. у справі № 10/412 (суддя Кощеєв І.М.) в задоволені позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2005 р. (судді: Головко В.Г. –головуючий, Лисенко О.М., Чоха Л.В.) задоволено апеляційну скаргу ЗАТ “Дніпровський завод мінеральних добрив”, скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2004 р., визнано недійсним рішення УПФ України в Баглійському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області № 112 від 14.10.2004 р. про застосування до позивача фінансових санкцій та нарахування пені. Не погоджуючись з винесеною постановою, УПФ України в Баглійському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2005 р., а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2004 р. залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована невірним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме ст.ст. 20, 106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (1058-15) , ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) (далі –Закон (2343-12) ).

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, оспорюване рішення № 112 від 14.10.2004 р. про застосування до позивача фінансових санкцій та нарахування пені прийнято органом Пенсійного фонду в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2004 р. у справі № Б15/49/04.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону (2343-12) протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання рішення відповідача недійсним на підставі ч. 4 ст. 12 Закону (2343-12) без урахування наступного.

В силу ст. 1 Закону (2343-12) мораторій на задоволення вимог кредиторів являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Тобто, Законом (2343-12) передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції не відповідає нормам матеріального права.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що положення Закону (2343-12) не містять обмежень або заборони після порушення справи про банкрутство боржника прийняття управлінням Пенсійного фонду України рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

Однак, згідно з ч. 15 ст. 11 Закону (2343-12) після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі статтею 14 цього Закону (2343-12) .

Отже, з дня здійснення публікації оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі строк виконання грошових зобов’язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, є таким, що умовно настав. Відповідно такі зобов’язання з цього часу переходять в розряд конкурсних.

Судом першої інстанції не був досліджений час, коли виникла заборгованість зі сплати страхових внесків (недоїмка в розумінні Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (1058-15) ) та факт здійснення відповідної публікації в офіційних друкованих органах у справі про банкрутство ЗАТ “Дніпровський завод мінеральних добрив”.

Таким чином, рішення у справі прийняте судом без дослідження всіх обставин справи, що мають істотне значення для вирішення спору.

У зв’язку з чим, рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно всебічно та повно дослідити всі обставини справи та вирішити спір з урахуванням приписів чинного законодавства.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 1, 11, 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (2343-12) та ст. ст.

43, 111-5, 111-7, 111-9 –111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу УПФ України в Баглійському районі м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2005 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.12.2004 р. у справі № 10/412 скасувати.

3. Справу № 10/412 передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.