ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.08.2004 Справа N А-41/354-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача: не з’явився
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Фрунзенському районі м. Харкова
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від
12.02.2004р.
у справі № А-41/354-03 Господарського суду Харківської області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Д”
до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі
м. Харкова
про визнання недійсним податкового повідомлення та акту
перевірки,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Д” звернулося до
Господарського суду Харківської області з позовом до Державної
податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова про
визнання недійсним податкового повідомлення Державної податкової
інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова від 03.12.2002р.
№ 0001832330/1 та акту перевірки від 06.11.2002р. № 329/123-314.
Рішенням Господарського суду Харківської області від
26.02.2003р. у справі № А-04/18-03 позовні вимоги Товариства з
обмеженою відповідальністю “Д” задоволено частково: визнано
недійсним податкове повідомлення Державної податкової інспекції
у Фрунзенському районі м. Харкова від 03.12.2002р.
№ 0001832330/1 на суму 352470,22грн.; в іншій частині
провадження по справі припинено; стягнуто з Державної податкової
інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова на користь
Товариства з обмеженою відповідальністю “Д” витрати по сплаті
державного мита у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-
технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від
12.06.2003р. апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у
Фрунзенському районі м. Харкова задоволено, рішення
Господарського суду Харківської області від 26.02.2003р. у
справў № А-04/18-03 змінено: в частині визнання недійсним
податкового повідомлення Державної податкової інспекції у
Фрунзенському районі м. Харкова від 03.12.2002р. № 0001832330/1
рішення Господарського суду Харківської області від 26.02.2003р.
у справі № А-04/18-03 скасовано, в позові відмовлено; в іншій
частині рішення залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.08.2003р. у
справі № А-04/18-03 касаційну скаргу Товариства з обмеженою
відповідальністю “Д” задоволено частково: постанову Харківського
апеляційного господарського суду України від 12.06.2003р. та
рішення Господарського суду Харківської області від 26.02.2003р.
у справі № А-04/18-03 скасовано, а справу передано на новий
розгляд до Господарського суду Харківської області.
За новим розглядом справи, якій присвоєно № А-41/354-03,
рішенням Господарського суду Харківської області від
26.12.2003р., яке залишене без змін постановою Харківського
апеляційного господарського суду від 12.02.2004р., позовні
вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Д” задоволено
частково: визнано недійсним податкове повідомлення Державної
податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова від
03.12.2002р. № 0001832330/1; в іншій частині провадження у
справі припинено; стягнуто з Державної податкової інспекції у
Фрунзенському районі м. Харкова на користь Товариства з
обмеженою відповідальністю “Д” витрати по сплаті державного мита
у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у Фрунзенському районі м. Харкова
подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду Харківської області від 26.12.2003р. та
постанову Харківського апеляційного господарського суду від
12.02.2004р. у справі № А-41/354-03 та прийняти нове рішення,
яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “Д” в
позові. Свою вимогу Державна податкова інспекція у Фрунзенському
районі м. Харкова мотивує тим, що господарським судом першої та
апеляційної інстанції неправильно застосовано норми
матеріального та процесуального права, а саме: п. 12 ст. 3, ст.
21 Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
та п. 13 Інструкції про порядок застосування та
стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної
податкової служби ( z0268-01 ) (z0268-01)
, затвердженого наказом Державної
податкової адміністрації від 17.03.2001р. № 110.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши заперечення
представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Д”, який
з’явився в господарське засідання суду касаційної інстанції,
перевіривши правильність застосування господарським судом норм
матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що касаційна скарга Державної
податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова
задоволенню не підлягає.
Господарським судом встановлено, що відповідачем проведено
перевірку позивача щодо контролю за здійсненням розрахункових
операцўй у сфері готівкового та безготівкового обігу, про що
11.03.2003р. складено акт. За результатами перевірки
відповідачем на підставі ст. 21 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
прийнято
податкове повідомлення від 03.12.2002р. № 0001832330/1, яким до
позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі
352470,22 грн. при цьому рішення з приводу застосування
фінансових санкцій відповідачем не приймалось.
Згідно ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Правовий
порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких
ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством. Органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Згідно ст. 21 Закону України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
до суб'єктів підприємницької
діяльності, що не ведуть або ведуть з порушенням встановленого
порядку облік товарів за місцем реалізації та зберігання,
застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості
необлікованих товарів за цінами реалізації, але не менше десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Проте, як випливає
з розділу V Закону України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, яким встановлена відповідальність за
порушення вимог цього Закону, зокрема, ст.ст. 17, 18, 19, 25,
нормами даного розділу визначений спосіб у який мають діяти
органи державної податкової служби у випадку виявлення порушень
вимог цього Закону суб'єктами підприємницької діяльності, а
саме: за рішенням відповідного органу державної податкової
служби застосовувати санкції.
Права органів Державної податкової служби визначені у ст. 11
Закону України “Про державну податкову службу в Україні”
( 509-12 ) (509-12)
. Згідно п. 1 ч. 1 вищезгаданої норми Закону органи
державної податкової служби в установленому законом порядку
мають право здійснювати на підприємствах, в установах і
організаціях незалежно від форм власності та у громадян, в тому
числі громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки
грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів,
декларацій, товарно-касових книг, показників електронних
контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, що
застосовуються для розрахунків за готівку із споживачами, та
інших документів незалежно від способу подання інформації
(включаючи комп'ютерний), пов'язаних з обчисленням і сплатою
податків, інших платежів, наявності свідоцтв про державну
реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних
дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, а також
одержувати від посадових осіб і громадян у письмовій формі
пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час
перевірок; перевіряти у посадових осіб, громадян документи, що
посвідчують особу, під час проведення перевірок з питань
оподаткування; викликати посадових осіб, громадян для пояснень
щодо джерела отримання доходів, обчислення і сплати податків,
ўнших платежів, а також проводити перевірки достовірності
інформації, одержаної для внесення до Державного реєстру
фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових
платежів. Відповідно до ч. 2 вищезгаданої норми Закону права
передбачені вищезгаданим пунктом надаються посадовим особам
державної податкової служби.
Відповідно до п. 7, 8 ч. 1 ст. 11 Закону України “Про державну
податкову службу в Україні” ( 509-12 ) (509-12)
органи державної
податкової служби в установленому законом порядку мають право
застосовувати до підприємств, установ, організацій і громадян
фінансові санкції у порядку та розмірах, встановлених законом;
стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми
недоїмки, пені та штрафних санкцій у порядку, передбаченому
законом. Права, передбачені вищенаведеними пунктами, відповідно
до ч. 2 ст. 11 Закону України “Про державну податкову службу в
Україні” ( 509-12 ) (509-12)
, надаються головам державних податкових
адміністрацій і начальникам державних податкових інспекцій та їх
заступникам. Оскільки право щодо застосування фінансових санкцій
та стягнення до бюджетів та державних цільових фондів сум
недоїмки, пені та штрафних санкцій надано головам державних
податкових адміністрацій, начальникам державних податкових
інспекцій та їх заступникам, то акт перевірки, що здійснена
посадовими особами відповідача не є підставою для застосування
та стягнення фінансових санкцій з платника податків. Таким
чином, органом державної податкової служби, який має право
прийняти рішення щодо застосування фінансових санкцій до
позивача є начальник відповідача або його заступник. Проте, як
вже було зазначено, начальник відповідача або його заступник
рішення щодо застосування до позивача фінансових санкцій, як
того вимагає ст. 17 Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
не приймав,
отже застосувавши до позивача штраф відповідач не діяв у спосіб,
що передбачений Законом України “Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, чим порушив вимоги розділу V Закону
України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у
сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, а отже і ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
.
Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове повідомлення – письмове
повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника
податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену
контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом. Отже,
податкове повідомлення це є письмове попередження платника
податків про те що до надіслання повідомлення йому було
нараховано податкове зобов’язання у зв’язку з випадком, який
передбачено даним Законом.
Правила щодо податкового повідомлення встановлені ст. 6 Закону
України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
,
п. 6.1 якої визначено, що у разі коли сума податкового
зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до
статтў 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає
платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються
підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового
закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або
перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору
(обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних
санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також
попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та
граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого
податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).
Таким чином, як випливає з приписів даної норми Закону,
надсиланню податкового повідомлення передує нарахування
контролюючим органом податкового зобов’язання платнику податків
відповідно до ст. 4 цього Закону.
Проте, як випливає з преамбули Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
цей Закон
визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг і
згідно ст. 1 цього Закону реєстратори розрахункових операцій
застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької
діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями,
іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти
підприємницької діяльності), які здійснюють операції з
розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із
застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо)
при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг, а також уповноваженими
банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують
операції купівлі-продажу іноземної валюти. Таким чином, із
приписів даних правових норм випливає, що даний закон
поширюється на суб’єктів підприємницької діяльності, а не на
платників податків, що також підтверджується, зокрема, і ст. 21
Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
, якою визначено, що саме до суб'єктів
підприємницької діяльності (а не до платників податків), що не
ведуть або ведуть з порушенням встановленого порядку облік
товарів за місцем реалізації та зберігання, застосовується
фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих
товарів за цінами реалізації, але не менше десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За таких обставин,
Закон України “Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
не є законом з питань оподаткування.
Крім того, згідно преамбули Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
цей Закон є
спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює
порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед
бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів
(обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне
пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних
санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими
органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної
дўяльностў, та визначає процедуру оскарження дій органів
стягнення. Отже, як випливає з приписів даної правової норми цей
Закон є спеціальним законом з питань оподаткування та
установлює, зокрема, порядок нарахування і сплати пені та
штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків.
Враховуючи, що штрафні санкції за порушення Закону України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
застосовуються до суб’єктів підприємницької діяльності, а не до
платників податків, то визначивши порядок сплати штрафних
санкцій, що нараховані відповідно до Закону України “Про
застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
,
відповідно до Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
відповідачем порушено крім ст. 19
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
та розділу V Закону України
“Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері
торгівлі, громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
і
Закон України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами
для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки апеляційним господарським
судом правові норми порушено не було, то підстави для скасування
прийнятого ним судового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Фрунзенському
районі м. Харкова залишити без задоволення, а постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 12.02.2004р. у
справі № А-41/354-03 - без змін.