Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. –головуючого,

Костенко Т.Ф.,

Коробенко Г.П.

розглянувши Заступника прокурора Львівської області

матеріали

касаційного

подання

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.06.2003 р.

у справі господарського суду Львівської області

за позовом Приватного підприємства “Папірус 2002” м. Львів

до 1) Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова та

2) Управління державного казначейства у Львівській області

третя особа Відділ державного казначейства у Шевченківському районі м. Львова

Про стягнення 6 477 762, 00 грн.

за участю представників сторін

позивача Городецький Н.О. –розп. № 3 від 06.09.2002р.,

відповідача 1 не з’явився,

відповідача 2: не з’явився,

третя особа: не з’явився,

від прокуратури Мірошниченко В.С. –посв. № 178.

В С Т А Н О В И В

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.04.- 03.04. 2003р. позов задоволено. Відшкодовано з державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість за листопад та грудень 2002р. в сумі 6585665, 37 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.06.2003р. у даній справі рішення господарського суду Львівської області від 01.04.- 03.04. 2003р. залишено без змін. Судові рішення мотивовані п. п. 7.7.1, 7.7.3 п. 7.7 ст. 7; п. 8.1 ст. 8 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) .

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду заступник прокурора Львівської області звернувся з касаційним поданням до Вищого господарського суду України, в якому просить постанову та рішення місцевого суду скасувати, а справу направити до місцевого суду на новий розгляд, мотивуючи подання невірним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 1.3, 1.8 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , ст. 43 ГПК України (1798-12) .

У відзиві на касаційне подання позивач просить залишити судові рішення в силі, а подання без задоволення.

Відповідач та третя особа не реалізували своє процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, знаходить необхідним задовольнити касаційне подання повністю.

Як встановлено попередніми судами, позивач 20.12.2002р. подав до ДПІ у Шевченківському районі м. Львова податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2002 р. у якій рядком 25 відображено, що залишок суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню після погашення податкових зобов'язань платника протягом трьох звітних періодів склав 1 413 839,00 грн.. На день розгляду справи в суді бюджетне відшкодування здійснено частково, в зв’язку з чим бюджетне відшкодування за листопад 2002р. становить 1 201 665,37грн., про що свідчить акт звірки розрахунків та довідка Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Львова) про заборгованість Приватного підприємства "Папарус –2002” (далі - ПП “Папірус –2002”).

20.01.2003р. позивач подав до ДПІ у Шевченківського районі м. Львова декларацію з податку на додану вартість за грудень 2002р., у якій рядком 23 відображено, що сума бюджетного відшкодування, яка підлягає відшкодуванню платнику податку становить 5 384 000,00 грн..

Застосувавши пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 та п. 8.1 ст. 8 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) суди дійшли висновку, що копії податкових декларацій з податку на додану вартість за листопад та грудень 2002р. та копії розрахунків експертного відшкодування за листопад, грудень 2002р., з відмітками про їх отримання відповідачем-1 свідчать про наявність бюджетної заборгованості з податку на додану вартість перед позивачем та підтверджують те, що вони були визнані відповідачем - 1 такими, що відповідають вимогам законодавства, і на підставі наведеного задовольнили позов.

Однак судами не взято до уваги приписи п. 1.8. ст1. Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) , відповідно до яких бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Відповідно до п. п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) суми ПДВ зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування ПДВ згідно з цим Законом.

За змістом Закону України “Про податок на додану вартість” (168/97-ВР) право на відшкодування виникає лише при фактичному надходженні ПДВ до Державного бюджету України від продавця, а не з самого факту здійснення відповідної операції та сплати покупцем податку в ціні товару.

Оскільки законодавець передбачив, що однією з обов’язкових підстав для включення сум до податкового кредиту з ПДВ є сплата цих сум до Державного бюджету України, встановленню підлягає і факт сплати контрагентами позивача податкових зобов’язань по ПДВ до бюджету по здійснених операціях продажу останньому товару, який потім був експортований позивачем.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 43 ГПК України (1798-12) та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору.

У зв’язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст. 111-9, ч. 1 ст. 111- 10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В

Касаційне подання задовольнити

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.06.2003р. та рішення господарського суду Львівської області від 01.04.- 03.04. 2003р. у справі № 5-/903-17/110 скасувати. Справу направити до господарського суду Львівської області на новий розгляд.