ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.08.2004 Справа N 33/841
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.10.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Першиков Є.В.
суддів Савенко Г.В. Ходаківська І.П.
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Голосіївському районі м. Києва
на постанову від 27.02.2004 р. Київського апеляційного
господарського суду
у справі N 33/841 господарського суду м. Києва
за позовом ТОВ "Євро-плюс"
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі
м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача - Амірова Ю.В., за довіреністю
Погорєлов О.Л., за довіреністю
відповідача - Ковальчук О.М., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Плюс"
звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про
визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної
податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
N 00000272305/0 від 19.08.2003 р., N 0000022305/0 від
19.08.2003 р.
Рішенням суду від 22.12.2003 р. позов задоволено, визнано
недійсними зазначені податкові повідомлення-рішення, а також
стягнуто з відповідача 203 грн. судових витрат.
Постановою від 27.02.2004 р. Київського апеляційного
господарського суду апеляційну скаргу Державної податкової
інспекції у Голосіївському районі м. Києва задоволено частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2003 р. по
справі N 33/841 змінено, зокрема, скасовано його в частині
визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної
податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
N 00000272305/0 від 19.08.2003 р. З урахуванням зміни, викладено
резолютивну частину рішення від 22.12.2003 р. по справі N 33/841 в
такій редакції: "1. Позов задовольнити частково. Визнати недійсним
податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у
Голосіївському районі м. Києва від 19.08.2003 р. N 00000223055/0.
Стягнути з Державної податкової інспекції у Голосіївському районі
м. Києва на користь Товариства з обмежено відповідальністю "Євро
Плюс" 101,50 грн. судових витрат. В задоволенні решти позовних
вимог позивачу відмовити."
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач
звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову
від 27.02.2004 р. Київського апеляційного господарського суду та
рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2003 р. з
підстав неправильного застосування норм матеріального та
процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позивачу
відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, податковим
повідомленням-рішенням ДПІ у Голосіївському районі м. Києва
N 00000272305/0 від 19.08.2003 р. зменшено суму бюджетного
відшкодування з податку на додану вартість за липень 2001 р. на
суму 1674587,00 грн. Податковим повідомленням-рішенням ДПІ у
Голосіївському районі м. Києва N 0000022305/0 від 19.08.2003 р.
позивачу донараховане податок на додану вартість у сумі
3138,00 грн. та застосовано штрафні санкції з цього податку у
розмірі 1569,00 грн.
Оспорюванні податкові повідомлення-рішення прийнято на
підставі акта ДПІ у Голосіївському районі м. Києва
N 59/23-05-31900447 від 14.08.2003 р. "Про результати комплексної
документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного
законодавства ТОВ "Євро Плюс" за період з 14.05.2002 р. по
01.04.2003 р.
Даним актом, зокрема, встановлено, що позивачем в порушення
пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п.7.2, пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р.
N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
неправомірно віднесено до складу
податкового кредиту податок на додану вартість у розмірі
1674624,00 грн.
Так, відповідач в акті перевірки зазначає, що позивач придбав
товар у ТОВ "Дикс", а в подальшому його імпортував. ТОВ "Дикс", в
свою чергу, не є виробником даного товару, оскільки його придбано
у ПП "Омакс", яке згідно рішення РВК Київського району м. Донецька
N 1015/1 від 16.12.2002 р. знято з податкового обліку.
Отже, спір між сторонами виник на тій підставі, що, як вважає
відповідач, підтвердити факт реалізації товарів ТОВ "Дикс" та
включення ПП "Омакс" до податкових зобов'язань податкової
накладної по даній операції є неможливим.
Відповідно до ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Як встановлено в ході розгляду справи місцевим та апеляційним
судами, до матеріалів справи позивачем надані копії документів, що
стосуються господарських операцій позивача з ТОВ "Дикс"
(контракти, договори, додаткові угоди до них, специфікації,
податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення,
вантажні митні декларації, рахунки-фактури, акти прийому-передачі
виконаних робіт), які досліджувались під час здійснення
документальної перевірки позивача.
Суд встановив, що згідно контракту купівлі-продажу від
19.06.2002 р. N 95, укладеного між ТОВ "Дикс" та позивачем,
останнім було придбано товар, а саме віброізоляційні амортизатори
WA 82120 у кількості 42000 комплектів на загальну суму
10047744,00 грн. в т. ч. ПДВ 1674624,00 грн. Товар було отримано
позивачем згідно специфікації, накладної, податкової накладної та
своєчасно оплачено. Виконання умов контракту підтверджується
виданими ТОВ "Дикс" накладною N 107 від 21.06.2002 р. на суму
10047774,00 грн., податковою накладною N 107 від 21.06.2002 р. на
суму 10047774,00 грн. Надана позивачу податкова накладна повністю
відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
щодо наявності в ній
всіх передбачених законом обов'язкових реквізитів, крім того, вона
була підписана особою, підпис та повноваження якої
підтверджувались печаткою продавця ТОВ "Дикс", що також відповідає
вимогам п. 18 Указу Президента України "Про деякі зміни в
оподаткуванні" від 07.08.1998 р. N 857/98 ( 857/98 ) (857/98)
.
На підтвердження здійснення оплати придбаного товару
позивачем надано платіжні доручення N 6 від 19.07.2002 р. та N 9
від 23.07.2002 р., копії яких є у матеріалах справи.
Колегія суддів зазначає, що згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не
дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по
сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи
митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом
прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує
перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Виходячи із встановлених по справі обставин, колегія
погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів, що під
час включення позивачем суми ПДВ до податкового кредиту та на
момент проведення перевірки органами державної податкової служби
(що не оспорюється представниками відповідача) сума податкового
кредиту була підтверджена відповідними податковими накладними,
виписаними продавцем товару, та іншими документами, в порядку
визначеному Законом України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Як встановлено апеляційним судом, для перевірки відповідачу
була надана податкова накладна N 107, виписана ТОВ "Дикс", а ПДВ у
сумі 1674624 гривень з проданого товару було включено ТОВ "Дикс"
до податкових зобов'язань, про що вчинено запис у книзі продажу
товарів в липні 2002 року.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає,
що відповідно до п. 3.1 ст. 3, пунктів 7.1, 7.2 ст.7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом
оподаткування податком на додану вартість є операції платників
податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території
України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за
договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням
податку на додану вартість; особа продавець, яка зареєстрована як
платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну повну або
часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю
податок на додану вартість і передати йому податкову накладну, яка
є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану
вартість до податкового кредиту.
Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного періоду
складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником
податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт,
послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат
виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів,
що підлягають амортизації.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит
вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання
коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів
(робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного
чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових
карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової
накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів
(робіт, послуг) (п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на складання
податкових накладних надане особам, зареєстрованим як платники
податку на додану вартість .
Як вбачається з матеріалів справи, при укладання договору та
видачі податкової накладної контрагент позивача перебував на
податковому обліку як платник податку на додану вартість та мав
свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, видане податковою
інспекцією.
За таких обставин, у позивача не було підстав для невключення
до податкового кредиту сум ПДВ, підтверджених податковими
накладними, та виписаними у встановленому Законом ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
порядку.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова
від 27.02.2004 р. Київського апеляційного господарського суду
прийнята у відповідності з нормами матеріального та процесуального
права, а касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою сторін
оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Відновити Державній податковій інспекції у Голосіївському
районі м. Києва строк для подання касаційної скарги.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.
Постанову від 27.02.2004 р. Київського апеляційного
господарського суду у справі N 33/841 господарського суду м. Києва
залишити без змін.