36/302 Про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення № 0001832301/317895 від 31.08.2004року. - Текст документа

Приватне підприємство Анкер” звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення № 0001832301/317895 від 31.08.2004року, яким позивачу визначено податкове зобов’язання в сумі 6400,00грн. штрафних санкції за порушення підпункту17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) у вигляді затримки на 99 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, прийнятого на підставі акта № 103/23- 30740475 про результати комплексної документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства

Рішенням від 16.12.2004року господарського суду Дніпропетровської області у задоволені позовних вимог відмовлено, з огляду на те, що строк сплати податкового зобов'язання з податку на прибуток за 4 квартал 2001р. встановлений до 19.02.2002р., а кошти фактично надійшли лише 21.05.2002р., після того, як позивач листом № 2 від 11.05.02 р. звернувся до ДПІ у м. Дніпродзержинську з вимогою про перезарахування податку на прибуток в сумі 13200 грн. на код бюджетної класифікації 11020000.

За апеляційною скаргою Приватного підприємства “Анкер” Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 23.03.2005року рішення господарського суду Дніпропетровської області скасував, з огляду на те, що пункт 13 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затв. Наказом Державної податкової адміністрації України 17.03.2001 N110 (z0268-01) , зареєстр. в Міністерстві юстиції України 23.03.2001р. за N268/5459 вимагає, що факти порушень податкового та іншого законодавства посадова особа органу державної податкової служби оформляє актом перевірки, в якому чітко викладається зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів та вказуються конкретні їх пункти і статті.

В даному випадку посадовою особою не дотримано цієї вимоги, а саме, не визначено на який термін та за яким платіжним дорученням порушено термін сплати податку, яку норму законодавства підприємством порушено, тощо. З огляду на викладене неможливо використати акт перевірки як доказ наявності правових підстав для застосування штрафних санкцій, а отже правомірності прийняття спірного податкового повідомлення- рішення.

З наданої підприємством декларації про прибуток за 4 квартал 2002р. (порушення за актом перевірки) вбачається, що в 4 кварталі 2002р. приватним підприємством "Анкер" понесені збитки, отже, податок на прибуток взагалі не підлягав сплаті. Таким чином, до підприємства застосовані штрафні санкції при відсутності факту порушення.

ДПІ у місті Дніпродзержинську подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду, в якій просить постанову у справі скасувати, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Згідно з пунктом 3 розділу II Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління національного банку України від 29.03.2001р. за № 135 (z0368-01) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.04.2001р. за № 368/5559, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номерів рахунків, кодів банків і кодів бюджетної класифікації несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є визнання недійсним податкового повідомлення –рішення № 0001832301/317895 від 31.08.2004року, яким позивачу визначено податкове зобов’язання в сумі 6400,00грн. штрафних санкцій за кодом платежу: податок на прибуток, за порушення підпункту17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (2181-14) .

Зазначеним підпунктом передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф при затримці, що є більшою за 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, - у розмірі п’ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Судами встановлено, що платіжним дорученням № 173 від 18.01.01 року ПП „Анкер” сплатило податок на прибуток за 4 квартал 2002 року в сумі 13200 грн. на розрахунковий рахунок № 3131036900013 по коду бюджетної класифікації 11020800, про що не заперечує відповідач.

Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог апеляційний суд виходив з того, що відповідно пункту 5 статті 50 Бюджетного Кодексу України (2542-14) податки, збори /обов’язкові платежі/ та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.

При цьому касаційна інстанція зазначає, що рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства, згідно Порядку відкриття рахунків у національній валюті в органах Державного казначейства затвердженого наказом Державного казначейства України 02.12.2002 N 221 (z0976-02) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.12.2002 р. за N 976/7264 відповідно до порядку їх функціонування та призначення коштів, поділяються на бюджетні та небюджетні.

Пунктом 2.2 цього Порядку (z0976-02) передбачено, що бюджетні рахунки це рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства для зарахування надходжень, здійснення операцій клієнтів з бюджетними коштами та здійснення операцій, пов'язаних з обслуговуванням зовнішніх і внутрішніх боргових зобов'язань, загальнодержавних видатків, а також рахунки для обліку операцій із фінансування бюджетів.

Пунктом 22.4 статті 22 Закону України “Про державний матеріальний резерв” (51/97-ВР) передбачено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання, в зв’язку з чим апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку що позивачем у передбачений законом термін сума податку сплачена до бюджету.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеної постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову від 23.03.2005року Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі № 36/302 господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін, а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Дніпродзержинську - без задоволення.