ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.08.2004 Справа N А-8/116
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першиков Є.В.
судді
суддів Савенко Г.В.
Ходаківська І.П.
розглянувши
касаційну Державної податкової інспекції у
скаргу м. Івано-Франківську
на постанову від 25.12.2003р. Львівського
апеляційного господарського суду
у справі № А-8/116 господарського суду
Івано-Франківської області
за позовом Приватного підприємства “Ентальпія”
до Державної податкової інспекції у
м. Івано-Франківську
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
За участю представників сторін:
позивача – Попов В.В., за довіреністю
Чабан В.В., за довіреністю
відповідача – не з’явилися
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від
25.09.2003 року, яке залишене без змін постановою від
25.12.2003р. Львівського апеляційного господарського суду,
задоволено позов приватного підприємства „Ентальпія” до
державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про
визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ в
м. Івано-Франківську за № 0005052320/0 від 23.06.2003 року, яким
позивачу нараховано 8188,9 грн. штрафних санкцій за порушення
вимог Закону України „Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг"; № 0005062320/0 від 23.06.2003 року, яким позивачу
нараховано 14814,26 грн. штрафних санкцій за порушення вимог
Закону України „Про патентування деяких видів підприємницької
діяльності” ( 98/96-ВР ) (98/96-ВР)
; № 0005072320/0 від 23.06.2003 року про
застосування 1000 грн. плати за ліцензію на право роздрібної
торгівлі алкогольними напоями.
Не погоджуючись із судовими рішеннями відповідач звернувся з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову від
25.12.2003р. Львівського апеляційного господарського суду та
рішення господарського суду Івано-Франківської області від
25.09.2003 року з підстав неправильного застосування Указу
Президента України „Про деякі заходи з дерегулювання
підприємницької діяльності” та Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
В судовому засіданні 12.08.2004р. оголошувалася перерва до
19.08.2004р. на 9 год. 55 хв.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Підставою прийняття оспорюваного рішення за № 0005052320/0, яким
позивачу нараховано 8188,9 грн. штрафних санкцій є порушення
вимог Закону України „Про застосування реєстраторів
розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування
та послуг”, а саме незастосування РРО при реалізації алкогольних
напоїв, незабезпечення цілісності пломб РРО та невикористання
режиму попереднього програмування найменування та ціни товару.
Підставою прийняття оспорюваного рішення за № 0005072320/0 про
застосування 1000 грн. плати за ліцензію на право роздрібної
торгівлі алкогольними напоями за здійснення позивачем торгівлі
алкогольними напоями без придбання відповідної ліцензії.
Підставою прийняття оспорюваного рішення за№ 0005062320/0, яким
позивачу нараховано 14814,26 грн. штрафних санкцій є порушення
вимог Закону України „Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності”.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
переглядаючи у касаційному порядку судові рішення,
касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин
справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної
інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановлено апеляційним судом, у відповідності до вимог
Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових
операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”
( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
позивачем проведена розрахункова операція через
ЕККА, що підтверджено належним доказом по справі копією
фінансового чеку від 17.06.2001 р. на загальну суму 1052,70
грн.(а.с.12). Посилання ДПІ на те, що чек вибитий після
проведення контрольної закупки не може бути взято до уваги,
оскільки, як вбачається з наявних у справі матеріалів, службові
особи ДПІ здійснювали закупку 165 пляшок горілки, при цьому
виписувалася накладна № 980 від 17.06.2003р., яку підписала
службова особа ДПІ у м. Івано-Франківську, що виконувала
закупку. Тому, правомірними є дії позивача щодо вибиття касового
чеку після здійснення зазначених дій.
Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду, що
відповідальність наступає в зв’язку з непроведенням
розрахункових операцій через РРО, що в даному випадку відсутнє.
Щодо посилання відповідача в акті перевірки на невикористання
режиму попереднього програмування найменування, ціни товарів
слід зазначити наступне.
Доказом використання режиму попереднього програмування під час
здійснення продажу товарів є фіскальний касовий чек на товари
(послуги). Наявний в матеріалах справи касовий чек містить такі
обов'язкові реквізити, як назва господарської одиниці, адресу
господарської одиниці, вартість придбаного товару, сума ПДВ,
найменування товару, дату та час здійснення розрахункової
операції тощо.
Згідно ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
кожна сторона повинна
довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог і заперечень. Однак, в процесі розгляду справи в
суді першої та апеляційної інстанцій відповідачем не
підтверджено факт невикористанням режиму попереднього
програмування, найменування та ціни товарів (послуг) та обліку
їх кількості.
Окрім того, як встановлено апеляційним судом та вбачається з
матеріалів справи за даними акту перевірки зазначено, що пломба
сервўсної організації № 68 є в наявності, а тому застосування
фінансових санкцій за незабезпечення цілісності пломби жодним
доказом не підтверджено.
За таких обставин, твердження ДПІ в цій частині є такими, що не
відповідають вимогам Закону України “Про застосування
реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,
громадського харчування та послуг” ( 265/95-ВР ) (265/95-ВР)
.
Також, у відповідності до вимог ст. 17 Закону України “Про
державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового,
коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів”
( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
застосування штрафних санкцій застосовується в
разі оптової або роздрібної торгівлі коньяком, алкогольними
напоями, виготовленими за коньячною технологією, горілкою та
лікеро-горілчаними виробами за цінами, нижчими від встановлених
мінімальних оптово-відпускних або роздрібних цін на коньяк.
Апеляційним судом встановлено, що закупка алкогольних напоїв
оформлена накладною № 980 від 17.06.2003 року (а.с. 13). Дана
накладна підтверджує, що алкогольні напої відпущені за ціною
4,25 грн., що спростовує твердження скаржника про заниження цін.
Окрім того, в матеріалах справи наявна ліцензія ПП “Ентальпія”
на право здійснення торгівлі алкогольними напоями.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками
апеляційного суду, що позивачем не допущено порушень норм Закону
України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту
етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та
тютюнових виробів” ( 481/95-ВР ) (481/95-ВР)
.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що відповідачем прийняті
оспорювані податкові повідомлення-рішення на підставі приписів
підпункту 4.2.2 статті 4, підпункту 5.3.1 ст. 3 Закону України
“Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
про що
зазначено у вказаних рішеннях.
Однак, згідно пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
визначення податкового
зобов'язання контролюючим органом самостійно передбачено за
вичерпним переліком обставин визначених цим законом, що
податковою інспекцією не взято до уваги.
Згідно підпункту 5.3.1 названого Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
платник
податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового
зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації,
протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем
відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4
пункту 4.1 статті 4 цього Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
для подання
податкової декларації. В інших випадках, згідно вказаного
підпункту, сума податкового зобов'язання сплачується у строки,
визначені у законі з відповідного податку.
Зазначені положення не стосуються штрафних санкцій визнасених
податковим органом.
Податкове зобов'язання та податковий борг згідно п.п. 1.2, 1.3
ст. 1 цього ж Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
є зобов'язання платника
податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів
відповідну суму коштів узгоджене самостійно платником податків
або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не
сплачене у встановлений строк, або у порядку та у строки,
визначені цим Законом або іншими законами України.
Термін податкове повідомлення у п. 1.9 ст. 1 Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
– письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок
платника податків сплатити суму податкового зобов'язання,
визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим
Законом.
Тобто, визначена Законом України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
процедура стягнення
розповсюджується на зобов’язання саме з податків і зборів
(обов’язкових платежів) та штрафні санкції за порушення порядку
їх нарахування, а також пені у сфері зовнішньоекономічної
діяльності, що передбачено цим законом.
Приписи Інструкції про порядок застосування та стягнення сум
штрафних /фінансових /санкцій органами державної податкової
служби ( z0268-01 ) (z0268-01)
, зареєстрованої в Міністерстві юстиції
України 23.03.2001 року за № 268/5459, не можуть розширювати
коло правовідносин на які поширюється названий Закон.
Як вбачається з оспорюваних позивачем податкових
повідомлень-рішень, підставами для їх видання були не податкові
зобов’язання, податковий борг, засновані на обов’язкових
платежах до бюджетів або державних фондів, а санкція за
порушення певних правил торгівлі, визначених відповідним
законодавством.
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для
висновку про відповідність спірних податкових повідомлень-рішень
приписам Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, в тому числі підпункту 4.2.2 статті 4 та
підпункту 5.3.1 ст. 5 на які посилається в зазначених рішеннях
відповідач.
Також, судом першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано
зазначено, що перевірка контролюючого органу проведена всупереч
вимог п. 3 Указу Президента України „Про деякі заходи з
дерегулювання підприємницької діяльності” ( 817/98 ) (817/98)
.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що оскаржувана
постанова прийнята у відповідності з вимогами норм матеріального
та процесуального права, та підстав для задоволення касаційної
скарги не вбачається.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
м. Івано-Франківську залишити без задоволення.
Постанову від 25.12.2003р. Львівського апеляційного
господарського суду у справі № А-8/116 господарського суду
Івано-Франківської області залишити без змін.