Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:

суддів:

розглянула

касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ужгороді

Закарпатської області (надалі ДПІ у

м. Ужгороді)

та касаційне заступника прокурора Закарпатської області

подання (надалі Прокурор)

на постанову Львівського апеляційного господарського суду

від 13.05.04

у справі № 7-2-14/25-2004

господарського Закарпатської області

суду

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю

“Геліон” (надалі Товариство)

до ДПІ у м. Ужгороді

про зобов’язання здійснити погашення податкових векселів без

сплати коштів

За згодою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5

Господарського процесуального кодексу України (1798-12) у судовому засіданні 19.08.04 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 09.04.04 господарського суду Закарпатської області позовні вимоги Товариства задоволені повністю. ДПІ у м. Ужгороді було зобов’язано здійснити погашення векселів №№ 683123457549-683123457558 від 27.01.04, №№ 683123457541, 683123457543, 68123457544, 683123457546-683123457548 від 26.01.04, №№ 683123457432-683123457440 від 23.01.04, 683123457422-683123457430 від 22.01.04, №№ 68312347412-683123457421 від 21.01.04, №№ 683123457402-683123457411 від 20.01.04, №№ 683123457381-683123457387, №№ 683123457389-683123457394, №№ 683123457396-683123457401 від 19.01.04, №№ 633123457451-683123457454, №№ 683123457457-683123457467, № 683123457475, №№ 683123457534-683123457537 від 17.01.04 на загальну суму 15 625 227,39 доларів США без сплати коштів та подачі документів, що передбачені Порядком видачі, обліку, відстрочення та оплати (погашення) векселя (письмового зобов’язання), що видається суб'єктом підприємницької діяльності при здійсненні операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах (z0239-06) , затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 25.02.02 № 83, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.02 за № 248/6536. З ДПІ у м. Ужгороді стягнуто 85 грн. втрат по сплаті держаного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 13.05.04 Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДПІ у м. Ужгороді та апеляційне подання заступника прокурора Закарпатської області залишені без задоволення, а рішення від 09.04.04 – без змін.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій ДПІ у м. Ужгороді та заступник прокурора Закарпатської області звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами в яких просять рішення від 09.04.04 та постанову від 13.05.04 скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариству відмовити.

Свої касаційні вимоги ДПІ у м. Ужгороді обґрунтовує неправильним застосуванням судом норм матеріального права, зокрема застосуванням недіючих нормативно-правових актів, а саме: Закону України “Про іноземні інвестиції” (2198-12) , Декрету Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” (93/96-ВР) , Постанови Верховної Ради України “Про порядок введення в дію Закону України “Про іноземні інвестиції” (2198-12) , п. 5 Постанови Верховної Ради України “Про порядок введення в дію Закону України “Про режим іноземного інвестування” (93/96-ВР) . Крім того, ДПІ у м. Ужгороді посилається на ст. 11 Закону України “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах” (2761-14) від 04.10.01 № 2761-ІІІ та п. 36 Порядку видачі, обліку, вўдстрочення та оплати погашення векселя (письмового зобов’язання), що видається суб’єктом підприємницької діяльності, при здійсненні операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічних відносинах, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 25.02.02 № 83 (z0239-06) , та стверджує, що Товариство зобов’язано сплатити платежі відповідно Закону України “Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічній діяльності”.

Прокуратура Закарпатської області свої вимоги обґрунтовує Законом України від 20.12.01 “Про внесення змін та доповнень до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)”, Рішенням Конституційного Суду України від 29.01.02 № 1-рп/2002 (із змінами і доповненнями, внесеними Ухвалою Конституційного Суду України від 14.03.02 № З-уп/2002), ч. І ст. 19 Закону України “Про інвестиційну діяльність” (1560-12) , якими встановлено, що державні гарантії, які спрямовані на захист інвестицій не стосуються питань фінансово-господарської діяльності учасників інвестиційної діяльності та сплати ними податків, зборів (обов’язкових платежів). Прокуратура стверджує, що судові рішення про застосування до підприємств з іноземними інвестиціями, їхніх дочірніх підприємств, а також філій, відділень та інших відокремлених підрозділів державних гарантій захисту інвестицій, підлягають виконанню виключно в частині, що не суперечить Закону України від 20.12.01 “Про внесення змін та доповнень до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)”, а тому судове рішення Галицького районного суду м. Львова від 08.11.2000 та ухвали місцевого суду Галицького району м. Львова від 07.08.03, 27.09.02, 25.10.02 та 02.07.02 про роз’яснення вищезгаданого рішення, не підлягають виконанню в частині звільнення підприємств, створених за участю іноземних інвесторів від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів). Прокуратура наполягає на тому, що відповідно до ст. 2 Закону України “Про операції з давальницькою сировиною в зовнішньоекономічній діяльності” єдиною підставою для погашення векселів податковою інспекцією є подання вивізної вантажної митної декларації.

У своїх відзивах на касаційну скаргу та касаційне подання Товариство з доводами ДПІ у м. Ужгороді та заступника прокурора Закарпатської області не погоджується, та просить у задоволенні касаційної скарги ДПІ та касаційного подання прокурора відмовити.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, касаційне подання та уточнення до них, відзив на касаційну скаргу, відзив на касаційне подання, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, а також суддю – доповідача по справі, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скаргу та касаційне подання слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов контракту № 2512/2004/1 від 25.12.03 про переробку на давальницьких умовах цукру-сирцю тростинного, укладеного між Товариством (виконавець) та Medison Avenue Financial Group LLC (замовник), замовник зобов’язувався ввезти на митну територію України і передати виконавцеві для переробки цукор-сирець тростинний в якості давальницької сировини, а виконавець зобов’язувався за винагороду забезпечити переробку на цукрових заводах України прийнятого від замовника цукру-сирцю тростинного в цукор-пісок білий і передати його замовнику в повному обсязі. Згідно з вантажними митними деклараціями позивач одержав цукор в кількості 29 562 кг., митні платежі (ввізне мито та податок на додану вартість) сплачено векселями на загальну суму 15 625 227,39 доларів США. Угодою № 1/2004 (про новацію контракту № 2512/2004/1 від 25.12.03) від 28.01.04 припинено дію контракту № 2512/2004/1 від 25.12.03, останній замінено контрактом № 2801/04 від 28.01.04 про купівлю-продаж цукру-сирцю тростинного.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 02.02.04 Товариство звернулося до ДПІ у м. Ужгороді з проханням погасити векселі без сплати коштів та подання документів передбачених Порядком видачі, обліку, відстрочення та оплати (погашення) векселя (письмового зобов’язання), що видається суб’єктом підприємницької діяльності при здійсненні операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 25.02.02 № 83 (z0239-06) , посилаючись на те, що Товариство є дочірнім підприємством СП “Студія Лев”, і в нього на час дії державних гарантій захисту іноземних інвестицій від зміни законодавства, не має обов’язку сплачувати податки та обов’язкові платежі, що були введені після 24.09.92. ДПІ у м. Ужгороді листом № 1595/10/10 від 02.02.04 відмовив Товариству у погашенні векселів без сплати коштів.

Попередніми судовими інстанціями на підставі ст. 4 Статуту Товариства та ст. 4 Установчого договору про створення Товариства встановлено, що його засновником є спільне українсько-канадське підприємство “СЛ” у формі товариства з обмеженою відповідальністю, частка якого у статутному фонді Товариства складає 70 відсотків.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що в ухвалі Галицького місцевого суду м. Львова від 27.09.02, яка видавалася на роз’яснення рішення Галицького районного суду м. Львова від 06.11.2000 у справі № 2-2857/00, вказано, що дочірнім підприємством Спільного українсько-канадського підприємства “СЛ” у формі ТзОВ відповідно до норм спеціального законодавства України про іноземні інвестиції є дочірнє підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю, частка корпоративних прав спільного підприємства в якому перевищує 51 відсоток статутного фонду, тобто спільне підприємство володіє часткою, розмір якої перевищує 51 відсоток розміру статутного фонду товариства.

Відповідно до п. 5 ст. 124 Конституції України (254к/96-ВР) , судове рішення є обов’язковим до виконання на всій території України. Аналогічне положення закріплено в ст. 19 Закону України “Про судоустрій України” (3018-14) , де вказано, що рішення, ухвали суду або суддів, що набрали законної сили, є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, службових осіб та громадян підлягають до виконання на всій території України.

Відповідно, судові рішення та ухвали суду, якими було підтверджено надання державних гарантій СП “СЛ” та його дочірнім підприємствам, були винесені згідно законодавства України та набрали законної сили, а тому вказані підприємства обгрунтовано дотримувалися вимог цих рішень судів, якими постановлено застосування до них державних гарантій захисту іноземних інвестицій.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно керувалися як підставою для звільнення від доказування рішенням суду з цивільної справи, яке набрало законної сили, та в силу ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору, а саме рішенням від 08.11.2000 та ухвалами Галицького районного суду, що були видані в порядку роз’яснення рішення по цивільній справі № 2-2857/00, які вступили в законну силу, є преюдиційними і не підлягають додатковому доказуванню.

В той же час попередніми судовими інстанціями не дано правової оцінки розмежування поняття виконання судових рішень та звільнення від доказування у відповідності до ст. .35 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , що суттєво впливає на законність прийнятого рішення

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що ст. 18 Закону України “Про інвестиційну діяльність” (1560-12) передбачено, що Україна гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і інтересів її суб’єктів, в тому числі іноземних інвесторів. Окрім цього, Законом України “Про іноземні інвестиції” (2198-12) було встановлено, що у разі, коли наступне спеціальне законодавство про іноземні інвестиції змінює умови захисту іноземних інвестицій, зазначені в Законі, до іноземних інвестицій протягом 10 років на вимогу іноземного інвестора застосовується спеціальне законодавство, що діяло на момент реєстрації інвестицій.

Таким чином, судами попередніх інстанцій обгрунтовано взято за основу рішення місцевого суду Галицького району м. Львова, відповідно до яких встановлено, що Товариство є дочірнім підприємством спільного українсько-канадського підприємства “СЛ”, а отже до нього, відповідно до ст.ст. 9, 32 Закону України “Про іноземні інвестиції” (2198-12) від 13.03.92 застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, а також інше спеціальне законодавство України, в тому числі податкове, митне, валютне, інвестиційне, яке діяло на момент реєстрації фактично внесеної іноземної інвестиції, тобто на 24.09.92. Законодавство, прийняте після 24.09.92, в тому числі Закон України “Про внесення змін до деяких законів України з метою усунення випадків ухилення окремих підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)” (2899-14) від 20.12.01 № 2899-ІІІ, яке стосується застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій до Товариства, як дочірнього підприємства СП ТзОВ “СЛ”, не застосовується.

З тих же підстав колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами обгрунтовано взято до уваги ухвалу від 02.07.02 місцевого суду Галицького району м. Львова, якою додатково роз’яснено рішення від 08.11.2000 у справі № 2-2857/00, відповідно до якої, дочірні підприємства створені СП ТзОВ “СЛ”, не менше 51 відсотка статутного фонду яких належать СП, звільняються від сплати податку на додану вартість протягом 10 років з моменту зміни гарантії захисту іноземних інвестицій Законом України “Про режим іноземного інвестування” (93/96-ВР) від 19.03.96, який введений в дію 25.04.96 з подальшим застосуванням гарантій, встановлених ст.ст. 8, 32 Закону України “Про іноземні інвестиції” (2198-12) від 13.03.92. Тобто датою початку перебігу десятирічного терміну застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій є 25.04.96.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте намагання Товариства тлумачити рішення Конституційного Суду України від 29.01.02 № 1-рп/2002, навіть з синтаксичної точки зору, судом не може бути прийнято до увагу з огляду на те, що відповідно до ст.ст. 147, 150 Конституції України (254к/96-ВР) повноваження офіційного тлумачення законів та Конституції України (254к/96-ВР) є виключно правом Конституційного Суду України.

Таким чином, аналіз матеріалів справи свідчить, що судами першої та апеляційної інстанції було враховано вимоги ст. 124 Конституції України (254к/96-ВР) , де визначено, що судове рішення є обов’язковим до виконання на всій території України.

Відповідно до частини 1 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду є порушення або неправильне застосування норм процесуального права зокрема.

У випадках коли судом касаційної інстанції за результатами перевірки касаційної скарги та касаційного подання встановлено, що судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції неповно з’ясовані фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, є підстави зробити висновок про недостатню обґрунтованість прийнятого судового рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є правильними по суті, але при їх викладенні не було відображено всіх обставин справи, а тому порушено вимоги ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , в зв’язку з чим неповно з’ясовані обставини справи, через що правова оцінка доказів, які викладені в рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду, не ґрунтуються на всебічному, повному й об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду прийняті при неповному з’ясуванні обставин справи, у зв’язку з чим підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області № 9919/9/10 від 11.06.04 та касаційне подання заступника прокурора Закарпатської області № 07/3-117вих.04 від 03.06.04 задовольнити частково.

Рішення від 09.04.04 господарського суду Закарпатської області та постанову від 13.05.04 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 7-2-14/25-2004 господарського суду Закарпатської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.