ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.08.2004 Справа N 2-23/349-2004
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Першиков Є.В.
судді
суддів Савенко Г.В.
Ходаківська І.П.
розглянувши
касаційну Сімферопольської міжрайонної державної
скаргу податкової інспекції Автономної Республіки Крим
на постанову від 15.04.2004р. Севастопольського
апеляційного господарського суду
у справі № 2-23/349-2004 господарського суду Автономної
Республіки Крим
за позовом Науково виробничого центру м’ясного
птахівництва
до Сімферопольської міжрайонної державної
податкової інспекції Автономної Республіки Крим
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
За участю представників сторін:
позивача – Ольшанська О.В., за довіреністю
відповідача – Зуєва О.В., за довіреністю
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 29.01.2004р. господарського суду Автономної
Республіки Крим у справі № 2-23/349-2004, яке залишене без змін
постановою від 15.04.2004р. Севастопольського апеляційного
господарського суду, задоволені позовні вимоги Науково
виробничого центру м’ясного птахівництва, визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної
державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим
№ 740-26-2/05505325-3070 від 15.08.2003р.
Не погоджуючись із судовими рішеннями відповідач звернувся з
касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову від
15.04.2004р. Севастопольського апеляційного господарського суду
та рішення від 29.01.2004р. господарського суду Автономної
Республіки Крим у справі № 2-23/349-2004, з підстав
неправильного застосування норм матеріального та процесуального
права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні
позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин
справи правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, актом перевірки від
08.08.2003р. № 80/26-2/05505325 встановлено, що позивач на
підставі рішення Виконавчого комітету Мирнівської сільської ради
Сімферопольського району Автономної Республіки Крим від 24.12.
3143 здійснив передачу об’єктів житлового фонду, соціальної
інфраструктури та інженерного забезпечення по актах
прийому-передачі від 27.07.2001р.
Також, актом перевірки (а.с.46) встановлено, що зазначені
об’єкти житлового фонду, соціальної інфраструктури та
інженерного забезпечення передані позивачем у комунальну
власність Мирнівської сільської Ради безкоштовно на виконання
п. 3 Положення “Про порядок передачі в комунальну власність
загальнодержавного житлового фонду, що знаходиться в повному
господарському віданні або в оперативному управлінні
підприємств, установ організацій” ( 891-95-п ) (891-95-п)
, затвердженого
постановою КМУ від 06.11.1995р. № 891. Згідно вказаного пункту
Положення відомчий житловий фонд передається у власність
відповідних міст, селищ і сіл безоплатно. У зв’язку з чим,
позивач передав об’єкти житлового фонду, соціальної
інфраструктури та інженерного забезпечення, з урахуванням
компенсації затрат на їх утримання, що підтверджується актом
перевірки.
Колегія суддів зазначає, що згідно п.п. 3.2.9 ст. 3 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не є
об’єктом оподаткування операції з безоплатної передачі у
державну власність чи комунальну власність територіальних громад
сіл, селищ, міст або у їх спільну власність об'єктів усіх форм
власності, які перебувають на балансі одного платника податку і
передаються на баланс іншого платника податку, якщо такі
операції здійснюються за рішеннями Кабінету Міністрів України,
центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування, прийнятими у межах їх повноважень.
Таким чином, доводи податкової інспекції щодо визначення
податкового зобов’язання з ПДВ в цій частині є необґрунтованими.
Також, в акті перевірки (а.с.50) зазначено, що в порушення
п. 7.1. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
не був нарахований податок на додану варітсть на
залишкову вартість списаних основних засобів 1 групи, зменшену
на вартість оприбуткованих у результаті ліквідації матеріалів у
жовтні 2001р. у розмірі 66271,60грн.
В обґрунтування зазначеного порушення податкова інспекція в акті
перевірки (а.с.49) посилається на п. 4.9 ст. 4 Закону України
“Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
: “Якщо основні
виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за
самостійним рішенням платника податку... така ліквідація...
розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних
виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами,
що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1
- за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості”.
Колегія суддів вважає такі висновки необґрунтованими виходячи з
наступного.
Як слідує з акту перевірки (а.с.48), майно Науково виробничого
центру м’ясного птахівництва є державною власністю і
закріплюється за ним власником – Українською академією аграрних
наук на правах господарського відання і на умовах безстрокового
користування без зміни його форми загальнодержавної власності.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями Науково
виробничий центр м’ясного птахівництва являється самостійним
платником податків, прийнятий на податковий облік
сімферопольською МДПІ 14.05.94р., отримав ідентифікаційний код
та свідоцтво платника податків № 00714317 від 15.07.97р. Проте,
ліквідація (списання) 40 об’єктів основних фондів здійснювалася
на підставі постанови Президії Української академії аграрних
наук від 31.10.01. № 15.
Отже, твердження ДПІ про ліквідацію основних фондів за
самостійним рішенням платника податку – Науково виробничого
центру м’ясного птахівництва, та відповідно застосування правил
оподаткування визначених п. 4.9 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 є
необґрунтованим.
Окрім того, згідно положень п. 4.9 ст. 4 правила цього пункту не
поширюються на випадки, якщо основні виробничі фонди або
невиробничі фонди ліквідуються в інших випадках, коли така
ліквідація здійснюється без згоди платника податку.
Щодо висновків в акті перевірки про безпідставне включення до
податкового кредиту суми 127 грн. 50 коп. колегія суддів
зазначає наступне.
Відповідно до п. 3.1 ст. 3, пунктів 7.1, 7.2 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
об'єктом
оподаткування податком на додану вартість є операції платників
податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території
України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за
договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням
податку на додану вартість; особа продавець, яка зареєстрована
як платник податку на додану вартість, зобов'язана на кожну
повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати
покупцю податок на додану вартість і передати йому податкову
накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми
податку на додану вартість до податкового кредиту.
Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
податковий кредит звітного
періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих)
платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням
товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу
валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи
нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит
вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання
коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів
(робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного
чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових
карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової
накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів
(робіт, послуг) (п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на
додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
).
Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
право на складання податкових
накладних надане особам, зареєстрованим як платники податку на
додану вартість.
Як вбачається з матеріалів справи, при виписуванні податкових
накладних контрагент позивача перебував на податковому обліку як
платник податку на додану вартість та мав свідоцтво про
реєстрацію платника ПДВ, видане податковою інспекцією.
За таких обставин, у позивача не було підстав для невключення до
податкового кредиту сум ПДВ, підтверджених податковими
накладними, виписаними у встановленому Законом порядку. Таким
чином, твердження ДПІ про порушення позивачем законодавства при
включенні до податкового кредиту суми 127грн.50коп. є
неправомірним.
З огляду на викладене, судова колегія вважає, що постанова від
15.04.2004р. Севастопольського апеляційного господарського суду
прийнята з дотриманням вимог законодавства, та підстави для
задоволення касаційної скарги відсутні.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
в судовому засіданні за згодою
сторін оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної
податкової інспекції Автономної Республіки Крим залишити без
задоволення.
Постанову від 15.04.2004р. Севастопольського апеляційного
господарського суду у справі № 2-23/349-2004 господарського суду
Автономної Республіки Крим залишити без змін.