ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.08.2004 Справа N 34/49
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
м. Дружківка
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
19.04.2004р.
у справі № 34/49 Господарського суду Донецької області
за позовом Приватного підприємства “Торгівельна – промислова
компанія “А”
до Державної податкової інспекції у м. Дружківка
до Відділення Державного казначейства України у м. Дружівка
про стягнення 99900,00 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Приватне підприємство “Торгівельна – промислова компанія “А”
звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до
Державної податкової інспекції у м. Дружківка та Відділення
Державного казначейства України у м. Дружівка про стягнення
бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за
листопад 2003 р. у розмірі 99900грн.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 04.03.2004р.,
яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 19.04.2004р., позовні вимоги Приватного
підприємства “Торгівельна – промислова компанія “А” задоволено:
стягнуто з Відділення Державного казначейства України у
м. Дружівка на користь Приватного підприємства “Торгівельна –
промислова компанія “А” бюджетну заборгованість з податку на
додану вартість за листопад 2003 р. у розмірі 99900грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у м. Дружківка подала касаційну
скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду
Донецької області від 04.03.2004р. та постанову Донецького
апеляційного господарського суду від 19.04.2004р. та відмовити
позивачу у задоволенні позовних вимог. Свою вимогу Державна
податкова інспекція у м. Дружківка мотивує тим, що господарським
судом першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано
норми матеріального права, а саме: п. 1.8 ст. 1, п. п. 7.7.3 п.
7.7 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
У відзиві на касаційну скаргу Приватне підприємство “Торгівельна
– промислова компанія “А” доводить безпідставність вимог
Державної податкової інспекції у м. Дружківка.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін,
які з’явились в господарське засідання суду касаційної
інстанції, перевіривши правильність застосування господарським
судом норм матеріального та процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга
Державної податкової інспекції у м. Дружківка підлягає
задоволенню.
Господарським судом встановлено, що 22.12.2003р. позивач подав
відповідачу декларацію з податку на додану вартість за листопад
2003р. За зазначеною декларацією до відшкодування позивачу за
листопад 2003р. підлягала сума податку на додану вартість у
розмірі 1242648грн.
Крім того, господарським судом встановлено, що позивач у
зазначеній декларації у рядку 25 визначив спосіб відшкодування,
а саме: 1242648грн. податку на додану вартість, що підлягає
відшкодуванню після погашення його податкових зобов’язань
протягом трьох наступних звітних періодів.
Згідно ч. 1 п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
у разі коли за результатами
звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї
статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню
платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця,
наступного після подачі декларації.
Проте, згідно ч. 2 п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
Підставою для
отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за
звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного
відшкодування може бути повністю або частково зарахована в
рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку
відображається в податковій декларації. Таким чином, приписами
даної правової норми визначено правило щодо підстави отримання
відшкодування і даним правилом встановлено, що підставою
отримання бюджетного відшкодування є дані тільки податкової
декларації. Отже, бюджетне відшкодування здійснюється тільки за
даними податкової декларації, в якій платник податків, крім
того, може виявити бажання щодо зарахування бюджетного
відшкодування повністю або частково в рахунок платежів з цього
податку.
Як вже було зазначено, позивач у податковій декларації за
листопад 2002р. виявив бажання всю суму у розмірі 1242648грн.
зарахувати у рахунок погашення його податкових зобов’язань
протягом трьох наступних звітних періодів та відобразив це
бажання у рядку 25 податкової декларації. За таких обставин,
відповідно до ч. 2 п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
бюджетне відшкодування
здійснюється у той спосіб, який обрав та зазначив у декларації
позивач. Проте, господарський суд попередніх інстанцій, не дав
правової оцінки обраному позивачем способу бюджетного
відшкодування податку на додану вартість, що призвело до
порушення вищенаведеної правової норми.
Згідно ч. 2 ст. 4 Указу Президента України “Про деякі зміни в
оподаткуванні” ( 857/98 ) (857/98)
якщо сума від'ємного значення податку
не погашається сумами податкових зобов'язань, що виникли
протягом трьох наступних звітних періодів, така сума підлягає
відшкодуванню з Державного бюджету України на умовах, визначених
законодавством, протягом місяця, що настає після подання
декларації за третій звітний період після виникнення від'ємного
значення податку.
Оскільки позивач зазначив у декларації за листопад 2003р. спосіб
щодо відшкодування суми 1242648грн. після погашення його
податкових зобов’язань протягом трьох наступних звітних
періодів, то відшкодування має здійснюватись після подачі
декларації з податку на додану вартість за результатами третього
звітного періоду, яким у даному випадку є (грудень, січень,
лютий) лютий 2004р. Після декларування позивачем результатів
діяльності за третій звітний період (лютий 2004р.) бюджетне
відшкодування залишку суми у розмірі 1242648грн. здійснюється у
порядку визначеному п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про
податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, що співпадає з
порядком відшкодування визначеним Указом Президента України “Про
деякі зміни в оподаткуванні” ( 857/98 ) (857/98)
.
Згідно ч. 5 п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
суми, що не відшкодовані
платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку,
вважаються бюджетною заборгованістю. Отже, бюджетною
заборгованістю є суми, що не відшкодовані платнику податків у
встановлений цим пунктом строк. Проте, оскільки підставою для
відшкодування, відповідно до ч. 2 вищезгаданого підпункту, є
дані тільки декларації, то бюджетне відшкодування набуває
статусу бюджетної заборгованості з урахуванням строків, які
входять до способу відшкодування, який обрав у декларації
позивач. Враховуючи обраний позивачем спосіб бюджетного
відшкодування податку на додану вартість, яким є погашення його
податкових зобов’язань протягом трьох наступних звітних
періодів, то бюджетне відшкодування за листопад 2003р. мало бути
здійснено протягом місяця після подачі декларації за лютий
2004р., тобто у квітні 2004р. і дане бюджетне відшкодування мало
набути статусу бюджетного боргу після збігу календарного місяця
за подачею позивачем декларації за третій податковий період, а
отже у травні 2004р.
Проте, позивач подав позов щодо відшкодування бюджетної
заборгованості за листопад 2003р. у лютому 2004р., тоді як
бюджетна заборгованість з податку на додану вартість за листопад
2003р. у лютому 2004р. була відсутня.
Згідно ч. 5 п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України “Про податок
на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
платник податку має право у
будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості
звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та
притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у
несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків. Отже,
як випливає з даної правової норми, платник податку може
звернутися з позовом про стягнення коштів бюджету у будь-який
момент, але тільки після виникнення бюджетної заборгованості.
Оскільки у лютому 2004р. бюджетна заборгованість з податку на
додану вартість за листопад 2003р. була відсутня, то у позивача
було відсутнє право щодо подачі позову, а у господарського суду
були відсутні правові підстави для його задоволення. За таких
обставин, задовольнивши позов, господарський суд попередніх
інстанцій порушив вимоги ч. 5 п. п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону
України “Про податок на додану вартість” ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами
для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом
та апеляційним господарським судом порушено норми матеріального
права, то дані судові рішення підлягають скасуванню.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 2 ст. 111-9, ст.ст. 111-10,
111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківка
задовольнити.
Скасувати рішення Господарського суду Донецької області від
04.03.2004р. та постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 19.04.2004р. у справі № 34/49.
В позові відмовити.