ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.08.2004 Справа N 32/67
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Дніпровському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
01.04.2004р.
у справі № 32/67 Господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ХВ”
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі
м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ХВ” звернулося до
Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової
інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення від 19.08.2003р.
№ 0000722302/0.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.02.2004р., яке
залишено без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 01.04.2004р., позовні вимоги Товариства
з обмеженою відповідальністю “ХВ” задоволено: визнано недійсним
податкове повідомлення-рішення від 19.08.2003р. № 0000722302/0
про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю “ХВ”
податку на прибуток в розмірі 71400грн. та застосування штрафних
(фінансових) санкцій у розмірі 32700грн.; стягнуто з Державної
податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на користь
Товариства з обмеженою відповідальністю “ХВ” витрати по сплаті
державного мита у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-
технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва
подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду м. Києва від 19.02.2004р. та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2004р. та
прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні
позовних вимог. Свою вимогу Державна податкова інспекція у
Дніпровському районі м. Києва мотивує тим, що господарським
судом першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано
норми матеріального права, а саме п. 5.1 ст. 5, п. 17.2 ст. 17
Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”
( 2181-14 ) (2181-14)
.
У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою
відповідальністю “ХВ” доводить безпідставність вимог Державної
податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва та
правомірність прийнятих попередніми судовими інстанціями рішень.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін,
які з’явились в господарське засідання суду касаційної
інстанції, перевіривши правильність застосування апеляційним
господарським судом норм матеріального та процесуального права,
Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна
скарга Державної податкової інспекції у Дніпровському районі
м. Києва задоволенню не підлягає.
Господарським судом встановлено: Відповідачем здійснено
комплексну документальну перевірку позивача щодо дотримання
вимог законодавства з оподаткування за період з 01.01.2001р. по
01.04.2003р., про що 19.08.2003р. складено акт. За результатами
перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення
від 19.08.2003р. № 0000722302/0, яким позивачу відповідно до
п.п. “б” п. п. 4.2.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
донараховано податок на прибуток
у розмірі 71400грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі
32700грн. Підставою донарахування податкових зобов’язань було
невірне визначення позивачем складу груп основних засобів та
застосування норм амортизації, що призвело до завищення розміру
амортизаційних відрахувань за перевіряємий період на суму
233400грн.
Крім того, господарським судом встановлено, що під час перевірки
виявлено заниження позивачем валових витрат за актами виконаних
робіт до договору № 01/03 від 01.03.2001р., що був укладений між
позивачем та ПП “Аргон”, а саме: акт № 1 від 02.04.2001р. на
59028грн.; акт № 2 від 30.09.2001р. на 33250грн.; акт № 3 від
25.12.2001р. на 37520грн.; акт № 4 від 29.03.2002р. на
31400грн.; акт виконаних робіт № 5 від 18.06.2002р. на
25466,67грн.; акт № 6 від 26.08.2002р. на 28166,67грн., але
зазначене заниження відповідачем до уваги прийнято не було та в
акті перевірки не відображено, що не заперечується відповідачем.
Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
об'єктом оподаткування є прибуток,
який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового
доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього
Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених
статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань,
нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону. Таким чином,
як випливає з приписів даної правової норми, об’єктом
оподаткування податком на прибуток є прибуток, визначений
зменшенням суми скоригованого валового доходу на суму валових
витрат та на суму амортизаційних відрахувань. Оскільки позивачем
не було зменшено суму скоригованого валового доходу на суму
валових витрат, що зазначені у вищезгаданих актах виконаних
робіт, то позивачем було завищено у відповідні періоди суми
прибутку, що є об’єктом оподаткування, що, як вже було
зазначено, не було прийнято до уваги відповідачем.
Згідно п. 21.1 ст. 21 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
суми виявленого прихованого
(заниженого) прибутку та штрафи справляються за весь час
ухилення від сплати податку. Отже, як випливає з приписів даної
правової норми, з платника податку справляються суми прихованого
(заниженого) у відповідні податкові періоди податку на прибуток.
Проте, відповідачем у порушення вищенаведеної норми було
нараховано податкові зобов’язання і на суму завищеного
податкового зобов’язання.
Згідно п. 17.2 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
платник податків, який до початку
його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт
заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів,
зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити
суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від
такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або
відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього
податку, що подається за наступний податковий період, збільшену
на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з
відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання
з цього податку. Як випливає з імперативу даної правової норми,
на платника податку, який самостійно виявляє до початку його
перевірки факт заниження податкового зобов’язання минулих
податкових періодів, даною правовою нормою покладено обов’язок,
зокрема, надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої
недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до
подання такого уточнюючого розрахунку. Як встановлено
господарським судом, позивач сплатив суму недоплати у розмірі
600грн. та штраф у розмірі 100грн., що не заперечується
відповідачем.
Згідно ч. 3 п. 17.2 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
при самостійному донарахуванні
суми податкових зобов'язань адміністративні штрафи не
накладаються. Оскільки позивач самостійно донарахував та сплатив
суму податкового зобов’язання та штраф, то донарахувавши
позивачу податкові зобов’язання та штраф відповідач порушив
п. 17.2 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом
та апеляційним господарським судом норми матеріального та
процесуального права порушено не було, то підстави для
скасування даних судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, ВИЩИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському
районі м. Києва залишити без задоволення, постанову Київського
апеляційного господарського суду від 01.04.2004р. у справі
№ 32/67 – без змін.