Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого: Першикова Є.В.,

суддів: Савенко Г.В.,

Ходаківської І.П.

розглянула

касаційну скаргу державної податкової інспекції у місті Львові

(далі ДПІ у м. Львові)

на постанову Львівського апеляційного господарського суду

від 28.02.05

у справі № 5/1587-25/180

господарського Львівської області

суду

за позовом державного авіапідприємства “Львівські

авіалінії” (далі Підприємство)

до ДПІ у м. Львові

Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В засіданні взяли участь представники

- позивача: Маковський І.Я. ( за дов. № 43 від 06.09.04);

- відповідача: не з’явилися.

Ухвалою від 29.04.05 касаційна скарга ДПІ у м. Львові № 50/10-0 від 31.03.05 була прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 04.08.05.

Оскільки, відповідно до наказу Вищого господарського суду України 04.08.05 головуючий суддя у справі –Першиков Є.В. перебував у відпустці, що унеможливлювало належний розгляд справи колегією, котра готувала її до слухання на 04.08.04, ухвалою від 19.07.05 розгляд справи було відкладено на 11.08.05. У судовому засіданні 11.08.05 відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою сторони, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , у судовому засіданні 11.08.05 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 27.12.04 господарського суду Львівської області (суддя Г.Якімець) позовні вимоги підприємства задоволено повністю.

Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові від 29.10.03 № 0000661530/0/19078.

З ДПІ у м. Львові стягнуто 85грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 28.02.05 Львівського апеляційного господарського (колегія суддів у складі: головуючого судді Р.Марко, суддів С.Бойко, Т.Бонк) рішення від 27.12.04 залишено без змін, а апеляційна скарга ДПІ у м. Львові без задоволення.

Не погоджуючись із актами попередніх судових інстанцій ДПІ у м. Львові звернулася з касаційною скаргою, в якій просить рішення від 27.12.04 та постанову від 28.02.05 скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Підприємству відмовити.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржена постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: неправильно застосовано п. п. 17.1.7 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.00 (2181-14) (далі Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ).

У своєму відзиві на касаційну скаргу Підприємство щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх без підставними, у зв’язку з чим просить рішення попередніх судових інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу ДПІ у м. Львові без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, уточнення до неї, відзив на касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника Підприємства, суддю-доповідача, оцінивши та дослідивши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ДПІ у м. Львові було проведено перевірку розгляду квартальної (річної) звітності Підприємства, за результатами якої було складено акт перевірки № 3 від 04.03.03 (далі Акт), яким зафіксовано факт завищення суми податку на прибуток в розмірі 310 200 грн.

На підставі Акту 29.10.03 ДПІ у м. Львові було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000661530/0/19078, яким Підприємству визначено штраф в розмірі 10% в сумі 23 960,00 грн. за затримку на 14 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання в розмірі 239 600 грн.

На підставі матеріалів справи судовими інстанціями встановлено, що при заповненні декларації за 2002 рік Підприємством була допущена арифметична помилка при перенесенні даних з додатку в декларацію при визначенні податкових зобов'язань, а саме: у рядку 42.1 додатку ІІ пропущена сума сплаченого податку на прибуток у IV кварталі 2002 року, що призвело до завищення в рядку 43 декларації податку на прибуток на суму 239 600 грн.

Вказана арифметична помилка була виявлена Підприємством самостійно, у зв’язку з чим 04.03.03 подало уточнюючу декларацію по податку на прибуток за 2002 рік, відповідно до якої переплата даного податку за 2002 рік складає 70 600 грн. 04.03.04 уточнююча декларація була прийнята ДПІ у м. Львів без зауважень. При вирішенні спору по суті попередніми судовими інстанціями було взято до уваги, що відповідно до п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ (2181-14) , штраф у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу накладається лише в тому випадку, коли платник податків допустив затримку сплати узгодженого податкового зобов'язання на строк до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

На підставі викладеного попередні судові інстанції прийшли до висновку, що на момент подання декларації по податку на прибуток, у Підприємства не було податкового зобов’язання, як такого, як зобов’язання платника податків сплатити до бюджету відповідну суму коштів, а оскільки відсутнє завищене податкове зобов’язання, то у ДПІ у м. Львові не було правових підстав для застосування фінансових санкцій.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до п. 17.2 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ (2181-14) у разі коли платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання, а також самостійно погашає суму недоплати та штраф у розмірі десяти відсотків від суми такої недоплати, штрафи, визначені п. п. 17.1.2-17.1.7 п. 17.1 цієї статті, а також адміністративні штрафи, які відповідно до законодавства накладаються на платника податків (його посадових осіб) за відповідні правопорушення, не застосовуються.

Відповідно до п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ (2181-14) штрафні санкції у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків.

З правового аналізу вказаних норм вбачається, що, у разі коли платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, такий платник податків до початку його перевірки контролюючим органом зобов'язаний подати нову (уточнену) податкову декларацію, а якщо виявлена помилка призвела до заниження податкового зобов'язання –також нарахувати штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження податкового зобов'язання) і одночасно погасити суму недоплати та штраф.

Лише у випадках якщо платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, але до початку перевірки контролюючим органом не подав нову (уточнену) податкову декларацію та/або самостійно не погасив суму недоплати та штраф (якщо виявлена помилка призвела до заниження податкового зобов'язання), то правило, встановлене п. 17.2 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ (2181-14) , до такого платника податків не застосовується.

У разі, коли платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє помилку, яка призвела до завищення суми податку на додану вартість, заявленої до відшкодування, але ця сума не була відшкодована з бюджету (в т. ч. не була повернута на банківський рахунок платника податків чи зарахована в рахунок погашення інших податкових зобов'язань платника податків), штрафна санкція у розмірі 10 відсотків від суми недоплати, визначена п. 17.2 ст. 17 Закону (2181-14) , до такого платника податків не застосовується.

Колегія суддів Вищого господарського суду України також бере до уваги, що відповідно до Наказу Державної податкової адміністрації України № 503 від 22.10.02 “Про затвердження податкового роз'яснення щодо граничних строків сплати податкового зобов'язання, визначеного платником у новій (уточненій) податковій декларації, що містить виправлені показники” (v0503225-02) , якщо у новій (уточненій) податковій декларації платником податків заявляється зменшення попередньо визначеного ним податкового зобов'язання, то сума такого зменшення податкового зобов'язання проводиться в обліку за датою фактичного подання такої нової (уточненої) податкової декларації.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу державної податкової інспекції у місті Львові залишити без задоволення.

Постанову від 28.02.05 Львівського апеляційного господарського суду у справі № 5/1587-25/180 господарського суду Львівської області залишити без змін.