ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.08.2004 Справа N 17/397
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Відкритого акціонерного товариства
судовому засіданні “З”, м. Запоріжжя
касаційну скаргу
на постанову від 30.03.2004
Запорізького апеляційного
господарського суду
у справі № 17/397
господарського суду Запорізької області
за позовом Відкритого акціонерного товариства
“З”, м. Запоріжжя
до Товариства з обмеженою
відповідальністю
“Сільськогосподарське підприємство
“А”, с. Шевченко
про витребування майна
В С Т А Н О В И В:
ВАТ “З заявлено позов до Сільськогосподарського підприємства “А”
про витребування майна.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.12.03,
залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного
господарського суду від 30.04.04 у задоволенні позову
відмовлено.
Місцевий та апеляційний суди вмотивували рішення тим, що чинним
законодавством не передбачено того, що власник може бути
позбавлений права власності на придбане за договором купівлі-
продажу майна внаслідок розірвання в подальшому цього договору.
Крім того, вказує суд, рішенням господарського суду Запорізької
області від 03.03.03 у справі № 15/93/03 зі спору між тими ж
сторонами відносно того ж предмету спору встановлено, що
власником спірного майна є ТОВ СП “А”, до якого перейшло право
власності на вказане майно згідно договору купівлі-продажу від
25.01.02.
Відповідно до ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, факти встановлені
рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не
доводяться знову при вирішенні інших справ, в яких беруть участь
ті ж самі сторони.
Оскаржуючи ухвалені у справі рішення ВАТ “З” просить їх
скасувати та прийняти нове рішення, посилаючись на неправильне
застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального
та процесуального права.
Зокрема, на думку скаржника, судом не застосовані вимоги ч. 1
ст. 61 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
, неправильно
застосовані положення ст. 232 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
та ст. 35 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
.
В порушення ст. 35 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
не прийнято до уваги вирок Хортицького районного
суду м. Запоріжжя, за яким директора ТОВ ВТФ “І” визнано винним
у скоєні злочину, що передбачений ч. 2 ст. 364 Кримінального
кодексу України ( 2341-14 ) (2341-14)
.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що ВАТ “З” та ТОВ
ВТФ “І” 07.05.01 уклали договір купівлі-продажу майна за № 9.
Згідно п. 1.4 договору право власності на майно переходить до
покупця з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі.
Акт приймання-передачі майна, що є предметом договору підписано
сторонами 07.05.01, а 21.05.03 продавцем та покупцем укладено
додаткову угоду до договору № 9 від 07.05.01, за яким покупець
зобов'язувався сплатити вартість придбаного майна до 01.07.01, в
разі порушення строків оплати, з 02.07.01 майно переходить у
власність продавця.
Судами встановлено, що ТОВ “І” 28.12.01 продано придбане за
договором від 07.05.01 майно Приватному підприємству АПП
“Прогрес”, яке в свою чергу 25.01.02 продало це майно ТОВ СП
“А”. На підставі цього договору ТОВ СП “А” зареєстровано право
власності в Запорізькому міжміському бюро технічної
інвентаризації.
Суди першої та другої інстанцій дійшли висновку про те, що ТОВ
СП “А” є добросовісним набувачем, витребування майна від якого
неможливе відповідно до ст. 145 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
.
Обставини, які дозволяють витребувати майно у добросовісного
набувача судами не встановлено.
Судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті
оскаржуваних рішень відхилені доводи скаржника про те, що вирок
Хортицького районного суду від 06.08.03 підтверджує факт вибуття
майна від ВАТ “З” поза його волею.
Суди зазначили, що вирок суду лише встановлює факт зловживання
директором ТОВ НТФ “І” своїм посадовим становищем.
При цьому, суди вказали на те, що позивач не позбавлений
можливості захистити свої порушені права іншим шляхом.
Зважаючи на те, що наведені скаржником доводи досліджені і
відхилені судами, то їх додаткова оцінка, згідно ч. 2 статті 111-
7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не відноситься до юрисдикції
касаційної інстанції.
Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану
місцевим та апеляційним судами обставинам справи такою, що
ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і
підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
30.03.04 у справі № 1397 залишити без змін, а касаційну скаргу
без задоволення.