ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.08.2004 Справа N 17/20
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Божок В.С,
суддів: Савенко Г.В., Ходаківської І.П.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Н-ському районі
м. Ч-ська
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 13.11.2003
у справі господарського суду Дніпропетровської області
за позовом ТОВ з іноземними інвестиціями "ХХХ", м. Ч-ськ
до ДПІ у Н-ському районі м. Ч-ська
про визнання податкового повідомлення - рішення
недійсним
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: А.А.А. - дов. № 6 від 03.08.2004, Б.Б.Б. - дов. № 7
від 09.08.2004
від відповідача: В.В.В. -дов. № 17960/9/10/21 від 29.06.2004,
Г.Г.Г. -дов. № 6565/9/10/21 від 23.03.2004
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 16.09.2003 господарського суду Дніпропетровської
області позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення ДПІ у Н-ському районі м. Ч-ська від
19.07.2002 за № 0000702308/0 про визначення податкового
зобов'язання позивачу з податку на додану вартість в сумі 321 224
грн. та фінансових санкцій в сумі 160 162 грн.
Постановою від 13.11.2003 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду рішення від 16.09.2003 господарського суду
Дніпропетровської області залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що вказані приміщення є вкладом,
який повертається. Також відсутні підстави вважати дії позивача
при визначені бази оподаткування такими, що порушують вимоги ст.
4.1, 4.9 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, тому що відбулася не ліквідація виробничного
приміщення № 2 в розумінні ст. 4. 9 зазначеного Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а продаж, як це передбачено ст. 1.4 цього ж Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, за ціною, що визначена сторонами у відповідній
угоді.
Не погоджуючись з постановою Дніпропетровського апеляційного
господарського суду ДПІ у Н-ському районі м. Ч-ська звернулась до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить
її скасувати, посилаючись на те, що судами були порушені норми
матеріального права, на яких базується оскаржувана постанова, а
саме п. 1.4 ст. 1 та п. 4.9 ст. 4 Закону України "Про податок на
додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
. Господарськими судами не вірно
застосовано до спірних правовідносин поняття (продажу) за ціною,
що визначена сторонами у відповідній угоді.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального і процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Предметом даного спору є податкове повідомлення-рішення ДПІ у
Н-ському районі м. Ч-ська від 19.07.2002 за № 0000702308/0, яким
позивачу визначено податкове зобов'язання в сумі 481836 грн., з
яких донараховано податок на додану вартість в сумі 321224 грн. та
застосовано штрафні санкції в сумі 160612 грн. Підставою для
донарахування податку на додану вартість визнано те, що позивачем,
в порушення п. 4. 9 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, до бази оподаткування податком на додану
вартість, в квітні 2001 за результатами сумісної діяльності не
включено суму балансової вартості ліквідованого виробничого
приміщення № 2 у розмірі 1606120,14 грн., що призвело до заниження
податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
Господарським судом встановлено, що 28.10.1994 позивач та інші
юридичні особи, зокрема і орендне підприємство "YYY"
(правонаступником якого є АТЗТ "YYY") уклали договір про сумісну
діяльність № 142. Орендне підприємство "YYY" передало в якості
внеску майно, в тому числі, виробниче приміщення № 2. З моменту
передачі виробничого приміщення № 2 дане майно є сумісною
власністю всіх учасників договору № 142, як це передбачено ст. 432
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) (1540-06)
, чинного на момент
укладання договору.
04.05.2000 АТЗТ "YYY" звернулось до учасників договору про сумісну
діяльність з заявою про вихід зі складу учасників та про
повернення своєї долі вкладу. На зборах учасників спільної
діяльності від 04.05.2000, затверджено порядок виходу зі складу
учасників АТЗТ "YYY" та затверджена сума частки яка підлягала
поверненню. Зборами також передбачено, що учасник компенсує
затрачену вартість на реконструкцію виробничого приміщення № 2 у
сумі 381383,58 грн., в тому числі ПДВ 63563,96 грн.
09.04.2001 АТЗТ "YYY", шляхом складання відповідного акту,
прийняло майно, в тому числі і виробниче приміщення № 2.
Господарськими судами встановлено, що акт про ліквідацію основних
засобів від 28.04.2001 не є підставою для визнання виробничого
приміщення №2 ліквідованим, оскільки в тексті самого акту
зазначено, що вказане приміщення є вкладом, який повертається. В
зв'язку з цим обґрунтованим є висновки господарських судів про
відсутність підстав вважати дії позивача при визначені бази
оподаткування такими, що порушують вимоги п. п. 4. 1, 4. 9 ст. 4
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
,
тому що відбулася не ліквідація виробничного приміщення № 2, в
розумінні п. 4. 9 ст. 4 зазначеного Закону ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, а
продаж, як це передбачено п. 1. 4 ст. 1 цього ж Закону
( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, за ціною, що визначена сторонами у відповідній
угоді.
Також обґрунтованими є висновки господарських судів про те, що у
відповідності до приписів п. 5.2.2 ст. 5 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
скарга позивача, з якою
він звертався до ДПІ у Ч-ській області про скасування
рішення-повідомлення ДПІ від 19.06.2002, вважається задоволеною,
оскільки рішення керівника контролюючого органу стосовно
продовження терміну розгляду скарги направлено на адресу ТОВ "ХХХ"
19.09.2002, в той час, як цей строк закінчився 11.09.2002.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими
судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому
судові рішення відповідають чинному законодавству України та
обставинам справи і підстав для їх скасування немає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 111-5, п. 1 ст. 111-9, ст.
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову від 13.11.2003 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду зі справи № 17/20 залишити без змін.
Головуючий В.С. Божок
Судді Г.В. Савенко
І.П. Ходаківської