ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.08.2004 Справа N 11/4478
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну Товариства з обмеженою
скаргу відповідальністю “І”,
м. Хмельницький
на постанову від 29.01.2004
Житомирського апеляційного
господарського суду
у справі № 11/4478
господарського суду Хмельницької області
за позовом Закритого акціонерного товариства
“ТФ”, м. Хмельницький
до Товариства з обмеженою
відповідальністю “І”,
м. Хмельницький
про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні
приміщенням
В С Т А Н О В И В:
Закритим акціонерним товариством “ТФ” заявлено позов до ТОВ “І”
про визнання недійсним договору міни приміщень та усунення
перешкод в користуванні приміщенням.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 07.10.03
позовні вимоги Хмельницької трикотажної фабрики задоволено
частково.
Провадження у справі в частині визнання недійсним договору міни
приміщень від 10.12.98 припинено.
ТОВ “І” виселено із займаного приміщення площею 128,6 м2.
Рішенням суду вмотивовано наступним. За думкою місцевого суду
договір міни приміщень включає в себе два договори з передачі
майна в тимчасове безоплатне користування.
Для договору майна істотною умовою є вартість майна, що
передається в користування, його стан та призначення.
Укладений договір не містить умов щодо вартості приміщень, якими
сторони обмінялись, його стан та призначення. Зважаючи на
відсутність у спірному договору зазначених умов, суд дійшов
висновку, що такий договір є неукладеним.
Оскільки спірне приміщення не є власністю відповідача, то
позовні вимоги в частині усунення перешкод в користуванні
приміщенням та виселенні відповідача суд визнав такими, що
підлягають задоволенню.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
29.01.04 рішення місцевого суду залишено без змін.
У касаційній скарзі ТОВ “І” просить скасувати ухвалені у справі
рішення, позов залишити без задоволення, посилаючись на
неправильне застосування судом норм матеріального права,
зокрема, статті 256 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
Крім того, суд необгрунтовано застосував до правовідносин сторін
норми Закону України “Про оренду державного та комунального
майна” ( 2269-12 ) (2269-12)
. Природа спірного договору не співпадає а ні
з договором майнового найму, а ні з договором оренди.
Скаржник зазначає, що зазначений договір в розумінні норми ч. 2
ст. 4 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
є договором що не
регулюється прямо цивільним кодексом, але і не суперечить йому,
тому суттєвими умовами його згідно ст. 153 ЦК є ті, що необхідні
для договорів даного виду (предмет, розрахунки).
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судами фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
З тексту позовної заяви вбачається, що підставою для звернення
до суду позивач вважає наступні обставини.
Рішенням арбітражного суду Хмельницької області у справі
№ 8/453-Н від 17.11.2000 визнано недійсним установчий договір
ТОВ “І”.
Засновниками цього товариства є позивач та ТОВ “М”. В якості
внеску, до статутного фонду новоствореного товариства ЗАТ “ТФ”
внесено частину своїх приміщень, площею 225 м2.
Оскільки установчий договір про створення ТОВ “І” визнано
недійсним, то позивач вважає, що це товариство не має будь-яких
підстав для подальшого користування приміщенням, що передано до
статутного фонду.
Між ТОВ “І” та ЗАТ “ТФ” укладено договір міни приміщень від
10.12.98., за яким “Фабрика” передала “Товариству” в
користування приміщення площею 128,6 м2 в обмін на приміщення
площею 115 м2.
Договором передбачено, що обмін приміщеннями є компенсаційним і
сторони не можуть вимагати одна від одної будь-якої плати за
користування приміщенням.
Термін дії встановлено до 1.01.2004 року.
Згідно ст. 1 Закону України “Про підприємства” ( 887-12 ) (887-12)
–
підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності,
якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають
цілям, передбаченим статутом підприємства.
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
власник має право вчинити щодо свого майна будь-які дії, що не
суперечать закону, тобто саме власник обирає спосіб відчуження
належного йому майна. У ст. 10 Закону України “Про підприємства
в Україні” ( 887-12 ) (887-12)
зазначається, що підприємства можуть
відчужувати, в тому числі обмінювати належне їм майно іншим
підприємствам, а також за певних умов громадянам.
Предметом договору міни може бути, згідно Закону все те майно,
що й у договорі купівлі-продажу.
Як слідує з матеріалів справи, підставою для розірвання договору
міни позивач вважає саме визнання недійсним установчого договору
ТОВ “І”, що на думку позивача тягне за собою автоматичне
повернення внесеного ним до складу цього товариства майна.
Згідно ст. 26 Закону України “Про власність” ( 697-12 ) (697-12)
об’єктами права власності господарського товариства є грошові та
майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок
господарської діяльності та інше майно, придбане на підставах,
не заборонених законом.
Товариство є власником майна, переданого йому засновниками і
учасниками у власність (ст. 12 Закону України “Про господарські
товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
).
Матеріали справи не містять відомостей про те, що ТОВ “І”
ліквідовано у встановленому законом порядку.
У разі ліквідації товариства розподіл коштів та майна товариства
здійснюється згідно до ст. 21 Закону України “Про господарські
товариства” ( 1576-12 ) (1576-12)
, тобто визнання установчого договору ТОВ
“І” недійсним не тягне за собою автоматичного повернення майна
його засновнику.
Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду
України вважає, що місцевим та апеляційним судом при розгляді
справи неправильно застосовані норми матеріального права, а тому
ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа
передачі на новий розгляд до господарського суду Хмельницької
області.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111 10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково. Постанову Житомирського
апеляційного господарського суду від 29.01.2004 та рішення
господарського суду Хмельницької області від 07.10.2003
скасувати, справу № 11/4478 передати на новий розгляд до
господарського суду Хмельницької області.