ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18.08.2004 Справа N 11/389
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Дніпровському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
04.03.2004р.
у справі № 11/389 Господарського суду м. Києва
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім
“Т”
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі
м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Т”
звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до
Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від
23.04.2003р. № 0000262202/0.
Заявою від 05.11.2003р. Товариство з обмеженою відповідальністю
“Торговий дім “Т” уточнило позовні вимоги та просить визнати
недійсними податкові повідомлення-рішення від 23.04.2003р. №
0000262202/0 та від 06.10.2003р. № 0000262202/0.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.12.2003р., яке
залишене без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 04.03.2004р., позовні вимоги Товариства
з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Т” задоволено
частково: визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від
23.04.2003р. № 0000262202/0 в частині донарахування податку на
прибуток у сумі 384782грн. та нарахованих штрафних (фінансових)
санкцій у сумі 152391грн.; визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення від 06.10.2003р. № 0000262202/0; в іншій
частині позовних вимог в позові відмовлено.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва
подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду м. Києва від 30.12.2003р. і постанову
Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2004р. та
прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні
позовних вимог. Свою вимогу Державна податкова інспекція у
Дніпровському районі м. Києва мотивує тим, що господарським
судом першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано
норми матеріального права, а саме п. 5.1, п. п. 5.3.2 п. 5.3 ст.
5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників сторін,
які з’явились в господарське засідання суду касаційної
інстанції, перевіривши правильність застосування господарським
судом норм матеріального та процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга
Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва
задоволенню не підлягає.
Господарським судом встановлено:
- Відповідачем було здійснено планову перевірку позивача з
питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства
за період з 01.07.2000р. по 31.12.2002р., про що 23.04.2003р.
складено акт. За результатами перевірки відповідачем прийнято
податкове повідомлення-рішення від 23.04.2003р. № 0000262202/0,
яким позивачу донараховано податок на прибуток у сумі 385704грн.
та нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 152852грн.
Підставою для нарахування податкових зобов’язань стало
безпідставне, на погляд відповідача, віднесення позивачем до
складу валових витрат виробництва витрат на суму 1285700грн., а
саме: за 3 кв. 2000р. – 3100грн.; за 4 кв. 2000р. – 984300грн.;
за 1кв. 2001р. – 45000грн.; за 2 кв. 2001р. – 253300грн.
-Позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення-рішення в
порядку, передбаченому ст. 5 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
. Рішенням Державної
податкової адміністрації України від 18.09.2003р. № 7902/6/25-
111-5 за результатами розгляду скарги позивача податкове
повідомлення-рішення від 23.04.2003р. № 0000262202/0 залишено
без змін та зобов’язано відповідача надіслати позивачу окреме
податкове повідомлення-рішення, яким визначити позивачу
податкове зобов’язання з податку на прибуток (штрафні санкції) у
сумі 40000грн., оскільки в податковому повідомленні-рішенні від
23.04.2003р. № 0000262202/0 було допущено арифметичну помилку.
На підставі вищезазначеного рішення Державної податкової
адміністрації України, відповідачем було прийнято податкове
повідомлення-рішення від 06.10.2003р. № 0000262202/0, яким
позивачу нараховані штрафні санкції по податку на прибуток у
сумі 40000грн.
Відповідач у касаційній скарзі посилається на невірне
застосування апеляційним господарським судом п. 5.1 ст. 5 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
оскільки дані норми визначають, що валові витрати виробництва та
na3cs – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій,
матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як
компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються
(виготовляються) таким платником податків для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності. На погляд
відповідача, товар, що придбавався (виготовлявся) позивачем, не
призначався для використання у власній господарській діяльності
позивача, що зафіксовано позивачем у акті.
Проте, господарським судом попередніх інстанцій на підставі
відповідних доказів у встановленому законом порядку було
встановлено, що у відповідних податкових періодах позивачем було
здійснено витрати як компенсація вартості товарів (робіт,
послуг), які використовувались позивачем у власній господарській
діяльності. За таких обставин посилання відповідача на порушення
господарським судом п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
є
безпідставним.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції визначені ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, відповідно до ч. 2 якої касаційна
інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, керуючись приписами вищезгаданої правової норми,
касаційна інстанція не може прийняти до уваги посилання
відповідача на акт перевірки, який, на погляд відповідача,
підтверджує факт, що товар, придбаний позивачем, не
використовувався у власній господарській діяльності позивача,
оскільки даний акт є одним із доказів, на підставі яких
господарський суд у встановленому законом порядку встановлює
наявність чи відсутність відповідних обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами
для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки апеляційним господарським
судом правові норми порушено не було, то підстави для скасування
прийнятого ним судового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському
районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 04.03.2004р. у справі №
11/389 - без змін.