ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2004 Справа N 22/699
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Плахотнюк С.О.,
суддів: Полякова Б.М., Рибака В.В.,
розглянувши касаційну Національної акціонерної страхової
скаргу компанії “Оранта”
на постанову від 21.04.2004 Київського апеляційного
господарського суду
у справі № 22/699
за позовом НАСК “Оранта”
до - ВАТ “Державний експортно-імпортний банк
України” в особі філії ВАТ “Державний
експортно-імпортний банк України” в м. Одеса
- ТОВ “Агрофірма “Гарант”
про визнання недійсним договору,
за участю представників:
- позивача – Кучми О.Л.,
- відповідача 1– Бондарєва В.Ф.,
- відповідача 2 – не з’явився,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 30.12.2003 господарського суду міста Києва (суддя
Шкурат А.М.) у справі № 22/699 позовні вимоги НАСК “Оранта”
задоволено повністю; визнано недійсним договір добровільного
страхування відповідальності страхувальника перед кредитором за
невиконання зобов’язань від25.05.2001 № 57/01-Ф, укладений між
НАСК “Оранта”, ТОВ “Агрофірма “Гарант” та ВАТ “Державний
експортно-імпортний банк України”; стягнуто з ВАТ “Державний
експортно-імпортний банк України” на користь НАСК “Оранта”
101,50 грн. судових витрат; стягнуто з ТОВ “Агрофірма “Гарант”на
користь НАСК “Оранта” 101,50грн.судових витрат.
Постановою від 21.04.2004 Київського апеляційного господарського
суду (колегія суддів у складі: головуючий-суддя Капацин Н.В.,
судді: Андрієнко В.В., Ковтонюк Л.В. (доповідач)) у справі
№ 22/699 рішення від 30.12.2003 господарського суду міста Києва
у цій справі скасовано; в задоволенні позовних вимог НАСК
“Оранта” відмовлено повністю; визнано недійсними накази від
12.01.2004 про примусове виконання рішення від 30.12.2003
господарського суду міста Києва у справі № 22/699.
Не погоджуючись з постановою від 21.04.2004 Київського
апеляційного господарського суду у справі № 22/699, НАСК
“Оранта” подала до Вищого господарського суду України касаційну
скаргу, у якій просить скасувати зазначену постанову та залишити
в силі рішення від 30.12.2003 господарського суду міста Києва у
цій справі. Касаційна скарга мотивована тим, що господарським
судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та
процесуального права.
Заслухавши доповідача, представників позивача та відповідача 1
перевіривши правильність застосування норм матеріального права,
судова колегія Вищого господарського суду України дійшла
висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню:
постанова та рішення – скасуванню, справа – направленню на новий
розгляд, з наступних підстав.
До господарського суду міста Києва звернулась Національна
акціонерна страхова компанія “Оранта” з позовною заявою про
визнання недійсним договору № 57/01-Ф від 25.05.2001
року”Добровільного страхування відповідальності страхувальника
перед кредитором за невиконання зобов’язань (надалі “Договір
страхування”), який було укладено з ВАТ “Державний
експортно-імпортний банк України” (“Укрексімбанк” в особі філії
в м. Одесі – вигодонабувач) та ТОВ “Агрофірма “Гарант” (надалі –
“Страхувальник”).
Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір підписано
від імені позивача начальником Маліновського відділення НАСК
SОранта” Лаптевим В.І., який не був уповноваженою особою на
вчинення такої дії. Крім того, зазначений договір був укладений
внаслідок обману, оскільки відповідно до пункту 2.1.8. Кредитної
угоди ТОВ “Агрофірма “Гарант” (позичальник) надано інформацію,
що на дату укладання кредитної угоди останній не має
заборгованості по розрахункам з бюджетом, тобто у нього відсутня
податкова заборгованість. У той час – податкова заборгованість
ТОВ “Агрофірма “Гарант” на день укладення кредитного договору та
договору страхування становила 45230,00 грн. А все рухоме майно
та майнові права ТОВ “Агрофірма” Гарант” знаходяться у
податковій заставі.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги НАСК “Оранта” в
повному обсязі мотивуючи рішення тим, що Положенням про
Маліновське відділення НАСК “Оранта” затвердженим рішенням
загальних зборів акціонерів НАСК “Оранта”, передбачено, що на
відділення покладається тільки організація і проведення від
імені Компанії страхової діяльності відповідно до статуту і
ліцензії на право здійснення страхової діяльності в межах
встановлених лімітів, за правилами та умовами, що затверджені
правлінням (п. 2.4). Подальше схвалення заперечуваного договору
НАСК “Оранта” не відбулося.
Апеляційна інстанція дійшла, у своїй постанові, якою скасоване
рішення і в позові відмовлено, іншого висновку. Апеляційна
інстанція вважає, що позивач не заперечує факт надходження
страхового платежу та здійснення філією виплати страхового
відшкодування на рахунок структурного підрозділу, про рух яких
вона має інформацію. Тому є підстави вважати наступне схвалення
договору страхування юридичною особою.
Висновок суду першої інстанції про укладення договору
страхування внаслідок обману, апеляційна інстанція вважає таким,
що зроблено судом без з’ясування фактичних правовідносин сторін,
їх прав і обов’язків за договором страхування. Відповідно до
частини 1 статті 17 Закону України “Про страхування”
( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
при укладенні договору страхування страховик має
право запросити у страхувальника баланс або довідку про
фінансовий стан, підтверджені аудитором та інші документи,
необхідні для оцінки страховиком страхового ризику. Позивачем не
доведено факту обману з боку представника ТОВ “Агрофірма
”Гарант”.
Вищий господарський суд України вважає, що рішенням
господарського суду міста Києва та постанова Київського
апеляційного господарського суду є необґрунтованими відповідно
Закону України “Про страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
.
Зокрема, відповідно до частини 3 ст. 16 Закону України “Про
страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
договори страхування укладаються
відповідно до правил страхування. А відповідно до частини 1
ст. 17 Закону України “Про страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
правила
страхування розробляються страховиком для кожного виду
страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому
органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду
страхування.
Місцевий суд та суд апеляційної інстанції, постановляючи судові
рўшення не надали належної юридичної оцінки спірному договору
страхування в частині відповідності його до правил страхування,
які підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі
ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. За
відсутністю такої юридичної оцінки висновок суду про дійсність
(недійсність) спірного договору страхування не відповідає нормам
матеріального права.
Не опрацьовано судами і ненадана належна оцінка запереченням ВАТ
“Укрексімбанк”, щодо визначення ВАТ “Ук4рексмібанк” як
вигодонабувача.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону “Про страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
договір страхування є двостороннім договором, який укладається
страхувальником та страховиком. Між тим договір страхування в
даному випадку укладений позивачем, банком та “Агрофірмою
“Гарант” і є трьохстороннім. Якщо правове положення за цим
договором позивача сумнівів не викликає – він є страховиком – то
правове положення банку та агрофірми “Гарант” судами не
визначено.
Згідно зі ст.ст. 1, 8 Закону “Про страхування” ( 85/96-ВР ) (85/96-ВР)
договір страхування укладається під умовою настання певної
події. Як відомо, всі юридичні факти поділяються на діяння(дії і
бездіяльність) та події. Діяння відрізняються від подій тим, що
діяння залежить від волі особи, яка її вчиняє (наприклад,
укладення цією особою договору, видача нею довіреності, передача
товару тощо), в той час як настання події не залежить від волі
особи, щодо якої така подія тягне певні правові наслідки
(наприклад, стихійні явища, зміна курсу, валюти, вчинок іншої
особи тощо).
Таким чином, страхувальник не вправі укладати договір
страхування під умовою невиконання ним власного договірного
зобов’язання. Разом з тим укладення договору страхування під
умовою порушення договірного зобов’язання на користь
страхувальника третьою особою не суперечить закону, бо вчинок
третьої особи є не діянням, а подією по відношенню до
страхувальника та страховика, оскільки вчинок третьої особи
знаходиться поза волею страхувальника та страховика. Тому
викликає сумнів, що в укладеному договорі страхування банк
правильно визначено як вигодонабувача, а агрофірму “Гарант” – як
страхувальника.
Враховуючи, що у відповідності зі ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція, якою є Вищий господарський суд
України, не має права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази,
судова колегія Вищого господарського суду вбачає за необхідне
рішення від 30.12.2003 господарського суду міста Києва та
постанову від 21.04.2004 Київського апеляційного господарського
суду у справі № 22/699 скасувати, а справу направити на новий
розгляд до господарського суду міста Києва.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу НАСК “Оранта” на постанову від 21.04.2004
Київського апеляційного господарського суду у справі № 22/699
задовольнити частково.
Постанову від 21.04.2004 Київського апеляційного господарського
суду у справі № 22/699 та рішення від 30.12.2003 господарського
суду міста Києва скасувати.
Справу № 22/699 направити на новий розгляд до господарського
суду міста Києва.