ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2004 Справа N 10/49
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому АК АПБ "У" в особі Миколаївської
судовому засіданні дирекції АК АПБ "У"
касаційну скаргу
на постанову Одеського апеляційного
господарського суду 08.06.2004
у справі № 10/49
господарського суду Миколаївської області
за позовом АК АПБ "У" в особі Миколаївської
дирекції АК АПБ "У"
до Приватного сільськогосподарського
підприємства "АП"
про стягнення 27552,90 грн.,
за участю представників від:
позивача
відповідача не з'явились, були належним чином повідомлені про
час і місце судового засідання
В С Т А Н О В И В :
Заявлено позов про стягнення заборгованості у розмірі 27552,90
грн., з них за кредитами - 17000,00 грн. та по відсотках 10552,90
грн. за неналежне виконання зобов'язань по кредитному договору.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від
06.04.2004р. позов задоволено з мотивів того, що за умовою
зазначених договорів (п. 4.1) визначено повернення відповідачем
одержаного кредиту та сплата нарахованих відсотків.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
08.06.2004р. у задоволенні позову АК АПБ "У" в особі Миколаївської
дирекції АК АПБ "У" до ПСП "АП" про стягнення 27552,90 грн.
відмовлено.
У касаційній скарзі АКАБ "У" просить постанову Одеського
апеляційного господарського суду від 08.06.2004р. скасувати, а
рішення господарського суду Миколаївської області від 06.04.2004р.
залишити в силі, посилаючись на те, що апеляційним судом порушено
норми матеріального і процесуального права, а саме: ст. 92 Закону
України "Про банки і банківську діяльність", ст. ст. 4, 151 , 161,
162, 216 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. ст. 526,530,599 п. п. 4, 10
Прикінцевих та перехідних положень ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, ст. ст.
110, п. 6 ст. 111-9 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи
та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Господарським судом встановлено, що між сторонами, АК АПБ "У" в
особі Миколаївської дирекції АК АПБ "У" (позивачем) та КСП ім.П,
правонаступником якого є ПСП "АП" (відповідач) укладено договори №
4/97 від 11.03.97р. та № 20/97 від 10.06.97р. 10.06.97р., на
підставі яких позивачем відповідачу було надано кредити під 45%
річних у розмірі 60000 грн. та 40000 грн.
Пунктом 7.8 договорів строк дії встановлюється з дня надання
кредиту і до повного погашення кредиту та відсотків за ним.
Задовольняючи вимоги про стягнення боргу та відсотків відповідно
до ст. 161 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, місцевий господарський суд
мотивував рішення на підставі розрахунку лише позивача (а.с.
9-13).
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого
господарського суду та відмовляючи у позові, виходив із
встановлених місцевим господарським судом обставин, зазначив, що
позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з
позовом про стягнення кредиту та відсотків лише 18.02.2004р.,
тобто поза межами встановленого ст. 71 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
трирічного строку позовної давності.
Відтак, апеляційний господарський суд не досліджував факт
заборгованості, її розмір, період виникнення та погашення.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на
підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку
встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються
вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають
значення для правильного вирішення господарського спору.
В порушення приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, рішення суду першої інстанції про стягнення з
відповідача 17000,00 грн. боргу та 10552,90 грн. відсотків за
користування кредитом ґрунтується виключно на розрахунку позивача,
а не на доказах, первісних документах, які підтвердили б цей
розрахунок.
При прийнятті рішення не досліджено та не враховано документів, що
підтвердили б дані видачі позивачем кредитів відповідачу, їх
розмір та терміни передачі грошових коштів.
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач мотивує факт
наявності заборгованості на підставі акта звірки
взаєморозрахунків.
Втім, у судових актах даним обставинам не дана належна правова
оцінка. Щодо висновку апеляційного суду про порушення стягувачем
строку позовної давності, колегія суддів відмічає, що даний
висновок зроблений без комплексного аналізу норм цивільного
законодавства.
Загальний строк для захисту права за позовом особи, права якої
порушено (позовна давність) встановлюється в три роки, протягом
якого можна вимагати примусового виконання і захисту порушеного
права.
Позовна давність починається з моменту, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення свого права. Цей момент
необхідно відрізняти від немаючого юридичного значення ні для
матеріального, ні для процесуального права моменту, коли про
порушення стало відомо керівнику юридичної особи.
Для позовів, які заявляються ліквідаційною комісією від імені
юридичної особи, що ліквідується, термін позовної давності
вираховується з моменту, коли про порушення права стало відомо
управненій стороні, а не ліквідаційній комісії, так як вона
виконує функції органу управління юридичної особи.
Як слідує з позовної заяви, АК АПБ "У" знаходиться на стадії
ліквідації, а з позовною заявою звернувся регіональний
уповноважений ліквідатора банку "У" у Миколаївській області.
Відповідно до ст. 161 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
,
зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений
строк відповідно до вказівок, зокрема, закону чи договору.
Згідно із статтею 216 названого Кодексу, зобов'язання припиняється
виконанням, проведеним належним чином. Таким слід вважати
виконання з додержанням визначених законодавством чи договором
певних умов, якими щодо кредитних договорів є, зокрема,
повернення, строковість та платність (пункт 9 Положення
Національного банку України "Про кредитування" ( v0246500-95 ) (v0246500-95)
,
затвердженого постановою Правління Національного банку України від
28.09.95 N 246. Якщо таких умов або хоча б однієї, з них не
додержано, то сам лише факт закінчення строку, на який було надано
кредит, не може розцінюватись як підстава для припинення
нарахування і сплати відсотків за користування кредитом, оскільки
такі відсотки за своїм характером є платою і підлягають стягненню
за весь час користування кредитом з урахуванням загального строку
позовної давності (стаття 71 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
).
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позов
подано поза межами встановленого строку без дослідження та аналізу
вище доводів, є невірним. Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду
України в п. 1 постанови від 29.12.19976р. № 11 "Про судове
рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
зі змінами, рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
В силу частини 1 ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, підставою для скасування або зміни рішення
місцевого чи апеляційного суду або постанови апеляційного
господарського суду є порушення або неправильне застосування норм
матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвалені судові
акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий
розгляд до господарського суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9,
111-10, 111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу акціонерного комерційного агропромислового
банку "У" в особі Миколаївської дирекції АК АПБ "У" від
05.07.2004р. № 120-34/566 задовольнити частково.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
08.06.2004р. та рішення господарського суду Миколаївської області
від 04.04.2004р. у справі № 10/49 скасувати, а справу - направити
до суду першої інстанції.