ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.08.2004 Справа N 2-25/3956-04
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Управління Пенсійного фонду України
судовому засіданні в Совєтському районі Автономної
касаційну скаргу Республіки Крим
на постанову Севастопольського апеляційного
господарського суду 03.06.2004
у справі № 2-25/3956-04
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Управління Пенсійного фонду України
в Совєтському районі Автономної
Республіки Крим
до Відділення виконавчої дирекції
Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві в
селищі Кіровське Автономної
Республіки Крим
про стягнення 49817,95 грн.
за участю представників від:
позивача не з'явились
відповідача не з'явились
В С Т А Н О В И В :
Управління Пенсійного фонду України в Совєтському районі
Автономної Республіки Крим звернулось до господарського суду
Автономної Республіки Крим з позовом до Відділення виконавчої
дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві в селищі Кіровське Автономної Республіки Крим про
стягнення 49817,95 грн. заборгованості, що становлять суму
виплачених пенсій за період з 01.04.2001 року по 01.03.2003.
16 березня 2004 року господарським судом Автономної Республіки
Крим прийнято рішення, яким в частині стягнення 19948,03 грн.
припинив провадження у справі, в решті позову відмовлено. Рішення
суд мотивував тим, що позивачем не надано доказів того, що
документи застрахованих осіб, які б підтверджували їх право на
отримання страхових виплати були передані Відділенню виконавчої
дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві в селищі Кіровське Автономної Республіки Крим. А отже
у відповідача не виник обов'язок сплачувати страхові внески. Щодо
припинення провадження у справі в частині стягнення 19948,03 грн.,
то суд мотивував своє рішення тим, що з цього приводу є рішення
господарського від 10-21.11.2003 № 2- 16/12146-2003, яке вступило
в законну силу.
За результатом розгляду апеляційної скарги Севастопольський
апеляційний господарський суд прийняв постанову від 03.06.2004 р.,
якою апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення
місцевого суду без змін з тих самих мотивів, що й місцевий
господарський суд. В обґрунтування постанови апеляційний суд також
посилається на те, що позивач виплачує інвалідам пенсії на
підставі документів, які сформовані в особові справи, а у
Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від
нещасних випадків на виробництві в селищі Кіровське Автономної
Республіки Крим на 21 інваліда підприємства не передали в
установленому законом порядку документи на продовження страхових
виплат.
Не погоджуючись з прийнятими по справі судовими актами, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду 03.06.2004 та рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.03.2004
року, посилаючись на те, що судами невірно застосовані норми
матеріального права: ст. 21, 24, 25 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
та ст. 7 Закону
України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"
( 2272-14 ) (2272-14)
.
Заслухавши доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи та правомірність застосування норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, юрисдикція судів поширюється на всі
правовідносини, що виникають у державі. Згідно з статтею 2 Закону
України "Про судоустрій" ( 3018-14 ) (3018-14)
, суд здійснює правосуддя на
засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих
Конституцією України та законами прав і законних інтересів
юридичних осіб. Частиною 3 статті 3 вказаного Закону встановлено,
що судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної
особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.
Відповідно до частини 1 статті 6 цього ж Закону, усім суб'єктам
правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів
незалежним і неупередженим судом. Згідно з частиною 3 зазначеної
статті, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його
справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним
законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року
визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
передбачає право юридичної особи на захист судом
своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи
можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими
законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не
заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий
захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у
разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його
вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для
захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
. Держава має забезпечувати захист прав усіх
суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право
юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може
бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно статті 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення"
( 1788-12 ) (1788-12)
пенсійне забезпечення громадян здійснюється органами
Пенсійного фонду України і згідно статті 8 того ж закону Пенсійний
фонд, поряд з іншими надходженнями формується за рахунок коштів,
що відраховуються підприємствами на заходи соціального
страхування.
Відповідно до статті 81 Закону України "Про пенсійне забезпечення"
( 1788-12 ) (1788-12)
призначення пенсій і оформлення документів для їх
виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Статті 21,28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (
1105-14 ) передбачають обов'язок Фонду соціального страхування від
нещасних випадків відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові
внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті при
настанні страхового випадку, виплачуючи йому або особам, які
перебували на його утриманні пенсію по інвалідності внаслідок
нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та
пенсій, у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок
нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Збір та акумулювання страхових внесків здійснює Фонд соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних
захворювань, які спричинили втрату працездатності відповідно до
статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"
( 1105-14 ) (1105-14)
та статей 1, 2 Закону України "Про страхові тарифи на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 2272-14 ) (2272-14)
.
Положення ч. 2 п. 5 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності" ( 1105-14 ) (1105-14)
встановлюють, якщо після призначення
застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних
послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і
страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори
щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого
звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся
застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з
інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених
ним витрат.
З наведеного слід зробити висновок, що витрати, понесені Пенсійним
фондом України у зв'язку з виплатою пенсій, передбачених ст. 26
Закону України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) (1788-12)
підлягають
відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків
на виробництві.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 2272-14 ) (2272-14)
, Фонд соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві сплачує страхові
виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей),
які потерпіли на виробництві, з того часу, коли відповідні
підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що
підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі
страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право
встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не
передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та
соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України
та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти,
виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у
рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та
професійного захворювання, а між страховиками з інших видів
страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні
розрахунки.
Таким чином, правова природа згаданих правовідносин законодавцем
прирівнюється до правовідносин з проведення взаємозаліку вимог між
підприємством та Фондом соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві. Тобто непередача документів, що
підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі
страхові виплати та соціальні послуги Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві не звільняють
згаданий фонд від обов'язку проводити розрахунки з страховиками з
інших видів страхування, до яких відноситься також і Пенсійний
фонд України.
До того ж, відповідно до ст. 7 Закону України "Про страхові тарифи
на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності" ( 2272-14 ) (2272-14)
, органи виконавчоє
дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань України, починаючи з 1
квітня 2001 року, відшкодовують органам Пенсійного фонду України
пенсії, сплачені особам, яким призначено пенсії внаслідок
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання та
пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок
нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Водночас, судами не була досліджена сума, заявлена до
відшкодування. Не були предметом дослідження в судах попередніх
інстанцій: акти звірки загальної суми витрат, що підлягають
відшкодуванню між позивачем та відповідачем, обґрунтування суми
заборгованості, листи Фонду соціального страхування від нещасних
випадків на виробництві та Пенсійного фонду України (а.с.72, 73),
які визначають порядок проведення розрахунків між цими фондами,
цим обставинам не була дана належна правова оцінка, що призвело до
винесення необґрунтованих рішення та постанови.
Також суди не залучили до участі в справі Фонду соціального
страхування від нещасних випадків на виробництві та Пенсійний фонд
України з метою з'ясування їх позиції щодо порядку відшкодування
витрат, понесених Пенсійним фондом.
Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, касаційна інстанція не має права
встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені в рішенні чи постанові господарського суду, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського
суду України дійшла до висновку, що рішення господарського суду
Автономної Республіки Крим від 16.03.2004 року та постанову
Севастопольського апеляційного господарського суду 03.06.2004 у
справі № 2-25/3956-2004 підлягають скасуванню частково, в частині
відмови в позові, а в частині припинення провадження у справі
стосовно стягнення 19948,03 грн. згадані судові акти підлягають
залишенню без змін.
При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно
розглянути питання щодо доцільності залучення до участі в справі
Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві
та Пенсійний фонд України; встановити право сторін на здійснення
розрахунків, а також інші обставини, зазначені в цій постанові,
дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір
відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст.
111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,-
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в
Совєтському районі Автономної Республіки Крим від 25.06.2004
№ 2279/05-25-01-5 задовольнити частково.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
03.06.2004 та рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим від 16.03.2004 року у справі № 2-25/3956-2004 залишити без
змін в частині припинення провадження у справі стосовно стягнення
19948,03 грн., в іншій частині згадані судові акти скасувати та
направити справу на новий розгляд до господарського суду
Автономної Республіки Крим.