ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.08.2004 Справа N 6/170
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 07.10.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Першикова Є.В.
суддів Савенко Г.В., Ходаківської І.П.
розглянувши касаційну скаргу Мелітопольської ОДПІ
на постанову від 24.12.03 Запорізького апеляційного
господарського суду
у справі N 6/170 господарського суду Запорізької області
за позовом ТОВ "Мелітопольський завод продовольчих товарів та
напоїв"
до Мелітопольської ОДПІ
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників сторін:
позивача: Сапарова Ю.Ю. (дов. N 170 від 09.08.04)
Єльнікова Е.Ю. (дов. N 172 від 09.08.04)
відповідача: Кошуба В.І. (дов. N 18828 від 26.07.04)
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
у
судовому засіданні від 12.08.04 були оголошені лише вступна та
резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господарського
суду України.
Рішенням господарського суду Запорізької області (суддя
Мисюра Л.С.) від 23.09.03 позов задоволено з посиланням на
обгрунтованість позовних вимог.
Постановою колегії суддів Запорізького апеляційного
господарського суду у складі: Кагітіна Л.П., Коробки Н.Д.,
Радченко О.П. від 24.12.03 рішення місцевого господарського суду
залишено без змін.
Мелітопольської ОДПІ звернулась до Вищого господарського суду
України із касаційною скаргою на постанову Запорізького
апеляційного господарського суду, вважаючи, що дана постанова
прийнята внаслідок неправильного застосування та порушення норм
матеріального права, а саме Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
, в зв'язку з чим просить її та
рішення місцевого господарського суду скасувати, в позові
відмовити.
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
розглянувши касаційну скаргу Мелітопольської ОДПІ на постанову
Запорізького апеляційного господарського суду, заслухавши
представників сторін та перевіривши наявні матеріали справи на
предмет правильності застосування судом норм матеріального права,
відзначає наступне:
Мелітопольською державною податковою інспекцією Запорізької
області проведено комплексну документальну перевірку дотримання
вимог податкового та валютного законодавства Товариства з
обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод продовольчих
товарів та напоїв" за період з 01.07.2001 р. по 31.10.2002 р. та
оподаткування прибутку за період з 01.07.2001 р. по 30.09.2002 р.
про що складено акт N 121/Д/26-20-06 від 04.12.2002 р. За
результатами перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення
N 0001342601/0 від 11.12.2002 р., яким до позивача застосовано 10%
штрафу у сумі 19088,97 грн. за затримку до 30 календарних днів
включно граничного строку сплати узгодженої суми податкового
зобов'язання в розмірі 190889,73 грн., що стало предметом судового
розгляду.
Відповідно до ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
факти,
встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї
справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких
беруть участь ті ж самі сторони.
Рішенням арбітражного суду Запорізької області від
10.12.2001 р. у справі N 1/6/1037 за позовом Товариства з
обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод продовольчих
товарів та напоїв" м. Мелітополь до Мелітопольської об'єднаної
державної податкової інспекції Запорізької області, м. Мелітополь
про визнання недійсним рішення, розглянуті питання щодо подання
позивачем розрахунку по акцизному збору та уточненого розрахунку.
Зазначеним рішенням суду встановлено, що розрахунок позивача
складений 11.07.2001 р. не є доказом узгодженого податкового
зобов'язання у сумі 1275515 грн. 60 коп., оскільки в подальшому у
зв'язку з самостійним виявленням помилки була змінена сума
податкового зобов'язання шляхом направлення податковому органу
уточненого розрахунку акцизного збору за червень 2001 р.
Рішенням господарського суду по справі N 6/143 від
27.06.2003 р. між тими ж сторонами визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення від 11.12.2002 р. за N 0001352601/0, яким
було встановлено наступне:
22.03.2001 р. був виданий простий вексель N 693132810776,
строк сплати якого встановлено 19.06.2001 р. Порядок обіг векселів
регулюється Законом України "Про обіг векселів в Україні"
( 2374-14 ) (2374-14)
, яким не передбачено стягнення заборгованості за
простим векселем на підставі рішення органів державної податкової
служби.
Пунктом 20 ст. 7 Закону України "Про акцизний збір на
алкогольні напої та тютюнові вироби" ( 329/95-ВР ) (329/95-ВР)
визначено, що
сума зазначена в податковому векселі, або її частина яка не була
погашена, підлягає стягненню до бюджету в порядку, встановленому
для стягнення не внесених в строк податків та неподаткових
платежів, відповідно законодавства. У випадках, коли суму
податкового векселя не погашено векселедавцем у встановлений
строк, орган державної податкової служби зобов'язаний або прийняти
рішення про стягнення не внесених сум згідно з законодавством або
направити заяву про порушення справи про банкрутство. До того ж,
вказаним рішенням також встановлено, що розрахунок позивача,
складений ним 11.07.2001 р. був невірний, в подальшому
уточнювався, а тому не може підтверджувати наявність узгодженого
податкового зобов'язання в сумі, указаній в цьому розрахунку.
Згідно до п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
прийняття податкової
декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація
приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників
через канцелярію, чий статус визначається відповідним
нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи
контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких
причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття
(включаючи заміну показників такої декларації, зменшення або
скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум
бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових
зобов'язань тощо) забороняється...
Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове зобов'язання самостійно
визначене платником податків у податкові декларації, вважається
узгодженим з дня подання такої декларації. Якщо у майбутніх
періодах платник податків самостійно виявляє помилки у показниках
раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має
право надати уточнюючий розрахунок.
Господарськими судами було встановленою, що позивачем
направлено розрахунок акцизного збору за червень 2001 р., в якому
була помилково визначена сума податкового зобов'язання, що
належить сплаті до бюджету в розмірі 1275515,60 грн., яку в
подальшому платником податку було самостійно виявлено та надано до
податкового органу новий уточнений розрахунок від 14.09.2001 р.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Інструкції про порядок ведення
оперативно-бухгалтерського обліку податків та податкових платежів,
затверджений наказом ДПА України від 12.05.94 р. N 37
( z0114-94 ) (z0114-94)
, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
25.05.1994 р. за N 114/323 (із змінами та доповненнями з набранням
чинності Закону України N 2181 ( 2181-14 ) (2181-14)
органи податкової
служби для ведення оперативного обліку платежів отримують
відповідні документи від платників податків, у відповідності яких
інформація про податкові зобов'язання заноситься у базу даних.
Такими документами за податковими зобов'язаннями самостійно
нарахованими платниками податків є податкова декларації
(розрахунки) як первинні так і уточнені розрахунки та інші
документи, подані платником податків за формою та в строки,
встановленими відповідними нормативно-правовими актами.
Господарськими судами при розгляді справи було встановлено,
що уточнений розрахунок акцизного збору за період червень 2001 р.
від 14.09.2001 р. податковим органом було прийнято до відома, але
без змін в особових рахунках підприємства як такий, що заповнений
з порушенням вимог, а саме в графі 10 не вказано суму акцизного
збору, яка підлягає сплаті за векселем відповідно до Постанови КМУ
N 275 ( 275-99-п ) (275-99-п)
, термін сплати якого настав в звітному місяці -
19.06.2001 р.
Відповідно до п. 20 ст. 7 Закону України "Про акцизний збір
на алкогольні напої та тютюнові вироби" ( 329/95-ВР ) (329/95-ВР)
податковий
вексель погашається при придбанні акцизних марок.
Зокрема, п. 4 ст. 7 цього Закону ( 329/95-ВР ) (329/95-ВР)
передбачено,
що українські підприємства-виробники, що реалізують продукцію,
сплачують акцизний збір до відповідного бюджету після здійснення
обороту з реалізації, зокрема алкогольних напоїв - на третій
робочий день.
Господарськими судами правомірно зазначено, що позивач був
позбавлений можливості своєчасно реалізувати виготовлену продукцію
і тим самим сплатити акцизний збір, оскільки податковим органом
було відмовлено в придбанні акцизних марок (справа N 6/143).
Відповідачем нараховано позивачу штраф у розмірі 10% за
затримку сплати до 30 календарних днів узгодженої суми податкового
зобов'язання у розмірі 190889,73 грн.
Відповідно до п.п. 17.1.7 ст. 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) (2181-14)
штраф застосовується
лише у випадку, якщо сума податкового зобов'язання узгоджено не
було.
Згідно п.п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону ( 2181-14 ) (2181-14)
податкове
зобов'язання самостійне визначене платником податку в податковій
декларації вважається узгодженим з дня надання такої податкової
декларації (розрахунку). У разі, якщо в подальших податкових
періодах платник податків самостійно знаходить помилки, які мають
місце у раніше наданої ним податкової декларації, такий платник
податку зобов'язаний надати нову податкову декларацію, яка має
виправлені показники.
Як встановлено рішенням господарського суду Запорізької
області від 10.12.2001 р. у справі N 1/6/1037, розрахунок позивача
від 11.07.2001, який у даному випадку є податковою декларацією,
був невірний і в подальшому позивачем було надано новий
(уточнений) розрахунок.
Таким чином, господарськими судами правомірно зроблено
висновок щодо неузгодженості податкового зобов'язання в розмірі,
вказаному у розрахунку від 11.07.2001 р.
Згідно імперативних вимог ст.ст. 111-5, 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
касаційна інстанція на
підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє
рішення місцевого господарського суду чи постанову апеляційного
господарського суду виключно на предмет правильності застосування
згаданими господарськими судами норм матеріального і
процесуального права, тобто, в межах юридичної оцінки фактичних
обставин справи.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або
постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних
доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти
докази.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що постанова
апеляційного господарського суду відповідає нормам чинного
законодавства і має бути залишена без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, колегія суддів Вищого
Господарського суду України П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Мелітопольської ОДПІ залишити без
задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
24.12.03 у справі N 6/170 залишити без змін.