ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.08.2004 Справа N 39/48
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Приватного підприємства “О”,
судовому засіданні с. Петропавлівська Борщагівка
касаційну скаргу
на рішення від 29.03.2004
у справі № 39/48
господарського суду м. Києва
за позовом Приватного підприємства “О”,
с. Петропавлівська Борщагівка
до Товариства з обмеженою
відповідальністю “М”, м. Києва
про стягнення 2 244,19 грн.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 29.03.2004 задоволено
частково позов Приватного підприємства “О” до Товариства з
обмеженою відповідальністю “М” про стягнення 2 244,19 грн.
заборгованості за договором купівлі-продажу № 41/03. Припинено
провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в
розмірі 536,17 грн. в зв'язку з відсутністю предмету спору;
стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “М” на
користь Приватного підприємства “О” 8,02 грн. – 3% річних, 51
грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних
вимог відмовлено.
Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст. 214
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, боржник, який прострочив
виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора
зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого
індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти
річних з простроченої суми, якщо законом або договором не
встановлений інший розмір процентів.
Зобов'язання по оплаті поставленого товару в розмірі суми
заборгованості відповідачем виконано після звернення позивача до
господарського суду, за таких обставин, провадження у цій
частині припиненню.
Суд зазначає, що віднесення до збитків витрат на правове
обслуговування суперечить вимогам ст. 203 Цивільного кодексу
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки такі витрати не мають обов’язкового
характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у
необхідному зв’язку з оспорюваною шкодою.
Оскаржуючи рішення господарського суду скаржник просить його
скасувати в частині стягнення збитків у вигляді витрат на
консультаційні та юридичні послуги посилаючись на те, що при
винесенні рішення господарським судом порушено норми
матеріального права, а саме ст. 203 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
в разі
невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він
зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Під
збитками розуміють витрати, зроблені кредитором, втрата або
пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи,
які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.
Обов’язковими умовами покладання відповідальності на винну
сторону є: наявність збитків; протиправність дій цієї особи;
причинного зв'язку між діями особи та збитками; вини особи,
внаслідок якої спричинено збитки.
Всі чотири умови, зазначає скаржник, необхідні для покладання
відповідальності на винну сторону підтверджені матеріалами
справи.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
В позовній заяві Приватне підприємство “О” крім заборгованості
просить стягнути відповідно до положень 203, 212 Цивільного
кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
заподіяні збитки пов'язані з витратами
на консультаційні та юридичні послуги в розмірі 1 700 грн.
Договір про надання консультаційних та юридичних послуг № 151/03
від 01.12.2003 укладено між Приватним підприємством “О” та
Приватним підприємцем К-ко А.О., предметом якого є виконання
консультаційно-довідкового обслуговування з питань перевірки та
оформлення документів, що необхідні для подання позову до
господарського суду щодо стягнення коштів з Товариства з
обмеженою відповідальністю “М” їх підготування та подання
позовної заяви до суду.
Вартість наданих послуг згідно договору складає 1 700 грн.
Склад судових витрат визначено статтею 44 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
. В контексті цієї
норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи
підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені
адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата
підтверджується відповідними документами.
Крім того, відповідно до статті 28 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
справи юридичних осіб в
господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах
повноважень наданих їм законом та установчими документами, через
свого представника.
Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження
яких визначені законодавством або установчими документами,
подають господарському суду документи, що посвідчують їх
посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи,
повноваження яких підтверджується довіреністю від імені
підприємства, організації. Довіреність видається за підписом
керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується
печаткою підприємства, організації.
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
витрати, що підлягають сплаті за
послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом
України “Про адвокатуру” ( 2887-12 ) (2887-12)
. Дія вказаного закону
поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону
України “Про адвокатуру” ( 2887-12 ) (2887-12)
, яка зазначає, що адвокатом
може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту,
стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не
менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво
про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу
адвоката України.
Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
передбачає відшкодування сум в якості
судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг,
лише адвокатам, а не будь-яким представником.
В даному випадку сума витрат на консультації та юридичні послуги
не може бути віднесена до складу судових витрат у розумінні
статті 44 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
. Віднесення позивачем витрат
на консультаційні та юридичні послуги до збитків, суперечить
закону, зокрема положенням статті 203 Цивільного кодексу УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки такі витрати не мають обов’язкового
характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у
необхідному зв'язку з оспорюваними збитками.
Враховуючи наведене, господарський суд м. Києва дійшов
обґрунтованого висновку щодо відмови позивачу у стягненні 1 700
грн. витрат на консультаційні та правові послуги.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає
юридичну оцінку, дану судом апеляційної інстанції обставинам
справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному
законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не
вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-9, 111-10 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення
господарського суду м. Києва від 29.03.2004 у справі № 39/48 без
змін.