ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.08.2004 Справа N 19/544В
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
розглянувши касаційну Товариства з обмеженою
скаргу відповідальністю “М”, м. Київ
на постанову від 25.02.2004
Донецького апеляційного
господарського суду
у справі № 19/544В
господарського суду Донецької області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “М”, м. Київ
до Відділу державної виконавчої служби
Сніжнянського міського управління
юстиції, м. Сніжне
Державного підприємства Центральної
збагачувальної фабрики “С”
м. Сніжне
про визнання права власності за ТОВ “М” на шламові відстійники
та виключення їх з опису майна
В С Т А Н О В И В:
ТОВ “М” заявлено позов до відділу державної виконавчої служби
Сніжнянського управління юстиції та державного підприємства
Центральної збагачувальної фабрики “С” про визнання права
власності за товариством на шламові відстійники та виключення їх
з опису майна.
Рішенням Донецького господарського суду від 10.12.03 позов
задоволено. Суд мотивував своє рішення тим, що позивачем надано
достатньо документів, що підтверджують його право власності на
шламові відстійники, що включені до акту опису та арешту майна
від 22.10.03 у виконавчому провадженні, що порушене стосовно ЦЗФ
“С”.
За скаргою відділу державної виконавчої служби Сніжнянського
управління юстиції рішення у справі переглянуто в апеляційному
порядку і постановою Донецького апеляційного господарського суду
від 25.02.04 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Апеляційна інстанція на підставі тих же доказів, що були
предметом розгляду у першій інстанції, постановою від 25.02.04
скасувала рішення і у задоволенні позову відмовила.
У касаційній скарзі ТОВ “М” просить скасувати постанову,
посилаючись на порушення судом норм матеріального і
процесуального права, зокрема, вимог ст. 33 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Скаржник вважає, що державна виконавчо служба не навела доказів,
які б спростовували рішення суду першої інстанції, а також
правомірності своїх дій щодо опису і арешту спірного майна.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає
частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та другої інстанції встановлено, що державним
виконавцем 22.10.03 складено акт опису і арешту майна, що
належить боржнику ЦЗФ “С”, про що зазначено в акті опису та
арешту майна.
Опис та арешт майна здійснено на підставі виконавчих листів про
стягнення з ЦЗФ “С” заборгованості на користь громадян по
заробітній платі, компенсаційних виплатах, заборгованості по
аліментах.
Позивач звернувся з позовом до державної виконавчої служби та
ЦЗФ “С” про визнання права власності на майно, а саме: шламові
відстійники, що були включені до акта опису та звільнення майна
з-під арешту, мотивуючи це тим, що зазначене майно придбано ним
за договором купівлі-продажу № 54 від 20.12.2002 і передано в
якості внеску до статутного фонду ТОВ “М”.
Згідно ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження”
( 606-14 ) (606-14)
особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт,
належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом
про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
Сторонами у виконавчому провадженні відповідно до ст. 11 Закону
( 606-14 ) (606-14)
є стягувач і боржник.
Отже, відповідачами за позовом про визнання права на майно та
звільнення його з-під арешту є стягувач і боржник. Стягувачами у
даному випадку є громадяни, на користь яких видано виконавчі
листи про стягнення з боржника - ЦЗФ “С”, заборгованості по
заробітній платі, компенсаційних виплат, аліментів. Позов
заявлено до боржника – ЦЗФ “С” та державної виконавчої служби.
До стягувачів, якими у даному випадку є громадяни, на користь
яких виписані виконавчі листи, всупереч ст. 11 Закону ( 606-14 ) (606-14)
позов не заявлено. Між тим господарські суди розглядають справи
в порядку позовного провадження якщо склад учасників спору
відповідає положенням ст. 1 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, а правовідносини, стосовно яких
виник спір, носять господарський характер.
Місцевий суд, розглядаючи спір, не врахував зазначених обставин,
а апеляційна інстанція не виправила помилки суду першої
інстанції.
Зважаючи на неправильне застосування судом норм матеріального і
процесуального права, ухвалені у справі рішення підлягають
скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до
господарського суду Донецької області.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від
25.02.04 та рішення господарського суду Донецької області від
10.12.03 скасувати, справу № 19/544В передати на новий розгляд
до господарського суду Донецької області.