ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.08.2004 Справа N 2/54а
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача: не з’явився
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Червоногвардійському районі м. Макіївка
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від
28.05.2003р.
у справі № 2/54А Господарського суду Донецької області
за позовом Приватного підприємця Н-ого Сергія Миколайовича
до Державної податкової інспекції у Червоногвардійському районі
м. Макіївка
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Приватний підприємець Н-ий Сергій Миколайович звернувся до
Господарського суду Донецької області з позовом до Державної
податкової інспекції у Червоногвардійському районі м. Макіївка
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від
15.01.2003р. № 0000041742/0/47/17-113-1 та № 0000051742/0/46/17-
113-1.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 03.04.2003р.,
яке залишене без змін постановою Донецького апеляційного
господарського суду від 28.05.2003р., позовні вимоги приватного
підприємця Н-ого С.М. задоволено: визнане недійсним податкове
повідомлення-рішення від 15.01.2003р. №
0000041742/0/47/17-113-1, яким позивачу визначений прибутковий
податок у сумі 137772грн.; визнане недійсним податкове
повідомлення-рішення від 15.01.2003р. № 0000051742/0/46/17-113-
1, яким позивачу визначені податкові зобов’язання з земельного
податку у розмірі 327грн., у тому числі 157грн. основного
платежу, 170грн. – штрафні санкції.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у Червоногвардійському районі м.
Макіївка подала касаційну скаргу, в якій просить зазначені
судові рішення скасувати в частині визнання недійсним
податкового повідомлення-рішення від 15.01.2003р.
9 0000041742/0/47/17-113-1, яким позивачу визначено прибутковий
податок у сумі 137772грн. Свою вимогу Державна податкова
інспекція у Червоногвардійському районі м. Макіївка мотивує тим,
що апеляційним господарським судом неправильно застосовано норми
матеріального права, а саме: Закон України “Про державну
підтримку малого підприємництва” ( 2063-14 ) (2063-14)
, Декрет Кабінету
Міністрів “Про прибутковий податок з громадян” ( 13-92 ) (13-92)
, Указ
Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності суб’єктів малого підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши заперечення
представника приватного підприємця Н-ого Сергія Миколайовича,
який з’явився в господарське засідання суду касаційної
інстанції, перевіривши правильність застосування місцевим
господарським судом та апеляційним господарським судом норм
матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що касаційна скарга Державної
податкової інспекції у Червоногвардійському районі м. Макіївка
підлягає задоволенню частково.
Господарським судом встановлено:
- У період з 01.01.2000р. по 14.01.2003р. позивач здійснював
торгівлю на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку.
- Протягом травня-листопада 2002р. позивач здійснював реалізацію
паливно-мастильних матеріалів (мастильних масел).
- Перевіркою позивача щодо дотримання вимог податкового
законодавства за період з 01.01.2000р. по 14.01.2003р., про що
14.01.2003р. складено акт, було встановлено порушення позивачем
п. 7 Указу Президента України “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
, оскільки позивачем було здійснено
реалізацію паливно-мастильних матеріалів, що призвело до
заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток. За
перевіркою відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення
від 15.01.2003р. № 0000041742/0/47/17-113-1, яким позивачу
нарахований прибутковий податок у сумі 137772грн. Відповідач
оскаржує судові рішення в частині визнання недійсним
вищезгаданого податкового повідомлення-рішення.
З метою якнайшвидшого виходу із економічної кризи та створення
умов для розширення впровадження ринкових реформ в Україні
19.10.2000р. було прийнято Закон України “Про державну підтримку
малого підприємництва” ( 2063-14 ) (2063-14)
.
Як випливає з ст. 1 Закону України “Про державну підтримку
малого підприємництва” ( 2063-14 ) (2063-14)
субєктами малого
підприємництва, зокрема, є фізичні особи, зареєстровані у
встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької
діяльності. Як випливає з судових рішень, позивач – Н-ий Сергій
Миколайович зареєстрований у встановленому законом порядку як
субєкт підприємницької діяльності, за такої обставини він є
субєктом малого підприємництва і на нього поширюється дія Закону
України “Про державну підтримку малого підприємництва”
( 2063-14 ) (2063-14)
.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про державну підтримку
малого підприємництва” ( 2063-14 ) (2063-14)
одним із основних напрямків
державної підтримки малого підприємництва є запровадження
спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та
звітності.
Згідно ч. 1 ст. 11 вищезгаданого Закону ( 2063-14 ) (2063-14)
для
суб'єктів малого підприємництва в порядку, встановленому
законодавством України, може застосовуватися спрощена система
оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, яка
передбачає, зокрема, заміну сплати встановлених законодавством
податків і зборів (обов'язкових платежів) сплатою єдиного
податку. Таким чином, приписами даної правової норми визначено,
що спрощена система оподаткування застосовується до суб’єктів
малого підприємництва в порядку, встановленому законодавством
України.
Як випливає з Указу Президента України “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
, даним Указом визначено порядок щодо
застосування до суб’єктів малого підприємництва спрощеної
системи оподаткування, обліку та звітності та ст. 1 цього Указу
визначено суб’єктів малого підприємництва до яких саме можливе
запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та
звітності, а саме: спрощена система оподаткування, обліку та
звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва
фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без
створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими,
включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10
осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Отже, як
випливає з приписів вищенаведеної правової норми, суб’єтом
спрощеної системи оподаткування може бути фізична особа, яка
здійснює підприємницьку діяльність та обсяг виручки якої від
реалізації продукції за рік не перевищує 500000грн.
Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 2 Указу Президента України “Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
“Ставка єдиного податку для суб'єктів
малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими
радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду
діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200
гривень на місяць.
У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва
здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких
установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне
свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує
встановленої максимальної ставки.” Таким чином, як випливає з
приписів даної правової норми, об’єктом оподаткування єдиним
податком є вид діяльності, яку здійснює суб’єкт підприємницької
діяльності.
Як вже було зазначено, господарським судом встановлено
обставини, що позивач є суб’єктом спрощеної системи
оподаткування, проте, господарським судом у встановленому
законом порядку на підставі відповідних доказів не було
встановлено обставини щодо того, яка діяльність позивача є
об’єктом оподаткування єдиним податком.
Згідно ст. 7 Указу Президента України “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
дія цього Указу не поширюється на
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які
займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної
особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими
виробами, пально-мастильними матеріалами. Отже, як випливає з
приписів даної правової норми, якщо суб’єт малого підприємництва
здійснює торгівлю паливно-мастильними матеріалами він не може
бути суб’єктом спрощеної системи оподаткування.
Проте, як вже було зазначено, позивач – суб’єкт малого
підприємництва, отримавши свідоцтво про сплату єдиного податку,
в порушення ст. 7 Указу Президента України “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
протягом травня-листопада 2002р.
здійснював реалізацію паливно-мастильних матеріалів.
Статтею 5 Указу Президента України “Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
встановлено правовий наслідок у разі
порушення вимог ст. 1 цього Указу, а саме: згідно ст. 5 Указу
Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності суб’єктів малого підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
у разі
порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник
єдиного податку повинен перейти на загальну систему
оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного
звітного періоду (кварталу). Отже, у разі порушення платником
єдиного податку ст. 1 Указу Президента України “Про спрощену
систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого
підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
такий платник єдиного податку з
наступного звітного кварталу має перейти на загальну систему
оподаткування.
Як вже було зазначено, ст. 1 Указу Президента України “Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів
малого підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
визначає ознаки, зокрема,
фізичних осіб, які можуть бути суб’єктами спрощеної системи
оподаткування і такими ознаками, зокрема є обсяг виручки такої
особи від реалізації продукції за рік, який не може перевищувати
500000грн. Враховуючи, що позивач у порушення ст. 7 Указу
Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку
та звітності суб’єктів малого підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
, яка
визначає суб’єктів малого підприємництва, які не можуть бути
суб’єктами спрощеної системи оподаткування, здійснив реалізацію
відповідної продукції, то господарський суд у встановленому
законом порядку на підставі відповідних доказів був зобов’язаний
встановити обставини щодо того, чи призвело здійснене позивачем
порушення до порушення ст. 1 Указу Президента України “Про
спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів
малого підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
. Відповідно до ч. 3 ст. 1
Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” ( 727/98 ) (727/98)
виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької
діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за
здўйснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт,
послуг). Проте, господарським судом у встановленому порядку на
підставі відповідних доказів не було встановлено обставин щодо
цього, що є порушенням ст.ст. 32, 34, 36, 43 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
.
Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про прибутковий
податок з громадян” ( 13-92 ) (13-92)
об'єктом оподаткування у громадян,
які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний
оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з
місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних
джерел, як на території України, так i за її межами. Таким
чином, як випливає з приписів даної правової норми, об’єктом
оподаткування у громадян є сукупний оподатковуваний доход, що
складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів. Отже,
висновок господарського суду попередніх що сукупний
оподатковуваний доход має розраховуватись виключно за
календарний рік є помилковим.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом
та апеляційним господарським судом порушено вищезгадані норми
матеріального та процесуального права, то прийняті зазначеними
судовими інстанціями у даній справі рішення підлягають
скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені ст. 111-
7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, якою визначено, що переглядаючи у
касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати
нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
досліджено доказів та не встановлено обставини справи, які мають
значення для правильного вирішення даного господарського спору,
а касаційній інстанції таке право не надано, то справа підлягає
направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Червоногвардійському районі м. Макіївка задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Донецької області від 03.04.2003р.
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від
28.05.2003р. у справі № 2/54а скасувати, а справу передати на
новий розгляд до Господарського суду Донецької області.