ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.08.2004 Справа N 1/6/895-5/26/03
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 11.11.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді <...>,
суддів <...>
у відкритому судовому засіданні за участю представників
сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Т.Я.С.
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Комунарському районі м. Запоріжжя
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду
від 17.09.2003 р.
у справі N 1/6/895-5/26/03 Господарського суду Запорізької
області
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алдан"
до Державної податкової інспекції у Комунарському районі
м. Запоріжжя
до Управління Державного казначейства у Запорізькій області
до Відділення Державного казначейства у Комунарському районі
м. Запоріжжя
про стягнення бюджетної заборгованості у сумі 98557,00 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Алдан" 03.07.2002 р.
звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом
про стягнення з Державного бюджету України бюджетної
заборгованості з експортного відшкодування податку на додану
вартість за березень 2002 року у сумі 62224 грн. та за
квітень 2002 року у сумі 36333 грн.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від
26.06.2003 р. (суддя <...>), залишеним без змін постановою
Запорізького апеляційного господарського суду від 17.09.2003 р.
(судді: <...>), позовні вимоги Товариства з обмеженою
відповідальністю "Алдан" задоволено: стягнуто з бюджетного рахунку
на користь позивача бюджетну заборгованість з експортного
відшкодування податку на додану вартість за березень 2002 р. у
сумі 62224 грн. та квітень 2002 р. у сумі 36333 грн.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими
рішеннями, Державна податкова інспекція у Комунарському районі
м. Запоріжжя подала касаційну скаргу, в якій просить зазначені
судові рішення змінити, визнавши Державну податкову інспекцію у
Комунарському районі м. Запоріжжя неналежним відповідачем, а також
покласти судові витрати на позивача. Свою вимогу Державна
податкова інспекція у Комунарському районі м. Запоріжжя мотивує
тим, що апеляційним господарським судом неправильно застосовано
норми матеріального права, а саме п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
.
Розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представника
Державної податкової інспекції у Комунарському районі
м. Запоріжжя, який з'явився в господарське засідання суду
касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування
господарським судом норм матеріального та процесуального права,
Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна
скарга Державної податкової інспекції у Комунарському районі
м. Запоріжжя задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
Правовий
порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто
не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством. Органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Статус державної податкової служби в Україні, її функції та
правові основи діяльності визначені Законом України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ) (509-12)
. Згідно ст. 2 Закону
України "Про державну податкову службу в Україні" на органи
державної податкової служби, крім іншого, покладено завдання щодо
здійснення контролю за додержанням податкового законодавства,
правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до
бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів
(обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів,
установлених законодавством. Таким чином, органи державної
податкової служби, до складу яких входить відповідач, зобов'язані
здійснювати контроль за додержанням податкового законодавства,
правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до
бюджетів податків.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за
наслідками господарської діяльності позивача з експорту товарів за
березень 2002 р. та за квітень 2002 р. різниця між загальною сумою
податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту мала від'ємне
значення і становила за березень 2002 р. - 62224 грн., за
квітень 2002 р. - 36333 грн., що у сумі становить 98557 грн.
Господарським судом також було встановлено, що за зазначені
періоди позивач подав відповідачу податкові декларації, розрахунок
експортного відшкодування, вантажні митні декларації, копії
платіжних доручень.
Загальний порядок обчислення та сплати податку на додану
вартість визначений ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно п.п. 7.7.3 п. 7.7 якої у разі коли
за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з
підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума
підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету
України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Проте, особливості оподаткування операцій з вивезення товарів
за межі митної території України визначені у ст. 8 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
, згідно п. 8.6 якої
експортне відшкодування надається протягом 30 календарних днів,
наступних за днем подання розрахунку експортного відшкодування.
Отже, згідно приписів вищенаведеної правової норми, експортне
відшкодування податку на додану вартість за березень 2002 р. та за
квітень 2002 р. мало бути надано позивачу протягом 30 календарних
днів наступних за днем подання позивачем розрахунку експортного
відшкодування за вищезгадані періоди. Але, господарським судом
встановлено, що протягом 30 календарних днів, наступних за днем
подання позивачем розрахунку експортного відшкодування, експортне
відшкодування з державного бюджету відшкодовано не було, що є
порушенням п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про податок на додану
вартість". Оскільки бюджетне відшкодування у відповідні строки
відшкодовано не було, то експортне відшкодування після збігу
зазначених строків набуло статусу бюджетної заборгованості.
Частиною 5 п.п. 7.7.3 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) (168/97-ВР)
встановлено загальне
правило щодо відшкодування бюджетної заборгованості, а саме:
"Платник податку має право у будь-який момент після виникнення
бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про
стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності
посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно
сплачених податків.". Отже, як випливає з приписів даної правової
норми, після виникнення бюджетної заборгованості платник податків
має право у будь-який момент звернутись до суду з позовом про
стягнення коштів бюджету. Оскільки за березень 2002 р. та
квітень 2002 р. виникла бюджетна заборгованість у сумі 98557 грн.,
то господарський суд дійшов правомірного висновку щодо її
стягнення.
Посилання відповідача не те, що його неправомірно було
притягнуто до участі у справі в якості відповідача, не може бути
прийнято до уваги, оскільки, як вже було зазначено, на відповідача
Законом України "Про державну податкову службу в Україні"
( 509-12 ) (509-12)
покладено обов'язок щодо здійсненням контролю за
додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення,
повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, у тому числі
і податку на додану вартість.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 50 Бюджетного кодексу України
( 2542-14 ) (2542-14)
Державне казначейство України веде бухгалтерський
облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та
за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були
помилково або надмірно зараховані до бюджету. Таким чином, із
приписів даної норми Закону випливає, що у випадку помилкового або
надмірного зарахування коштів до бюджету на органи стягнення,
якими, зокрема, відповідно до п. 30 ст. 2 Бюджетного Кодексу
України є податкові органи, а отже і відповідач покладено
обов'язок надати щодо цього подання Державному казначейству
України для здійснення повернення даних коштів, а на Державне
казначейство України покладено обов'язок у разі одержання від
органу стягнення подання щодо помилкового або надмірного
зарахування коштів до бюджету здійснити повернення зазначених
коштів. Проте, з рішення господарського суду випливає, що
відповідач зобов'язання, покладене на нього вищенаведеною нормою
Бюджетного кодексу України, не виконав, чим порушив право позивача
на своєчасне одержання експортного відшкодування з податку на
додану вартість.
Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи
апеляційного господарського суду або постанови апеляційного
господарського суду є порушення або неправильне застосування норм
матеріального чи процесуального права. Оскільки апеляційним
господарським судом правові норми порушено не було, то підстави
для скасування прийнятого ним судового рішення відсутні.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Комунарському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення, а
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від
17.09.2003 р. у справі N 1/6/895-5/26/03 - без змін.