ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2004 Справа N 23/154
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді Плахотнюк С.О.,
суддів: Кочерової Н.О., Рибака В.В.,
розглянувши касаційну ВАТ “Мелітопольський м’ясокомбінат”
скаргу
на рішення від 06.05.2004 господарського суду
Запорізької області
у справі № 23/154
за позовом ВАТ “Мелітопольський м’ясокомбінат”
до ТОВ “Мото-дор”
третя особа АТ “Наш банк”
про визнання недійсним авалю на векселях
за участю представників:
- позивача – Мартиненка О.О.,
- відповідача – Зінченка Є.М.,
- третьої особи – Кузнєцової м. І.,
В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 06.05.2004 господарського суду Запорізької області
(суддя Пуппо Л.Д.) у справі № 23/154 у позові відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що незважаючи на наявність договору
авалю, при наявності на векселі аваліруючого напису, оформленого
належним чином, аваль має повну силу.
Не погоджуючись з рішенням від 06.05.2004 господарського суду
Запорізької області у справі № 23/154, ВАТ “Мелітопольський
м’ясокомбінат” подало до Вищого господарського суду України
касаційну скаргу, у якій просить скасувати зазначене рішення; та
прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Касаційна
скарга мотивована тим, що господарським судом першої інстанції
порушено норми матеріального (ст.ст. 6, 598,651 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
) права.
Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши
правильність застосування норм матеріального права, судова
колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що
касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Відмовляючи в позові про визнання недійсним авалю, вчиненого
позивачем на 160 векселях, Господарський суд Запорізької області
прийняв рішення, яке носить декларативний характер і не
відповідає нормам матеріального права.
Зокрема, оскаржуване рішення Господарського суду Запорізької
області не відповідає нормам Уніфікованого закону про переказні
векселі та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією
1930 року, до якої приєдналася Україна відповідно до Закону
України від 06.07.1999 № 826-ХІV “Про приєднання України до
Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований
закон про переказні векселі та прості векселі” ( 826-14 ) (826-14)
(надалі пойменований - “Уніфікований закон”; чинний для України
з 06.01.2000).
Декларативний характер рішення місцевого суду полягає в тому, що
суд в мотивуючій частині послався на норми Уніфікованого закону,
але без співвідношення до спірних авалів, без юридичної оцінки
авалів, що вчинені на векселях, на які посилаються сторони.
У відповідності до ст.ст. 30 і 31 Уніфікованого закону
( 826-14 ) (826-14)
аваль є забезпеченням платежу за векселем і він
(аваль) вчинюється за правилами визначеними Уніфікованим
законом. Зокрема, відповідно до ст. 31 Уніфікованого закону
( 826-14 ) (826-14)
аваль вчинюється або на самому переказному векселі,
або на алонжі. Він виражається словами “вважати за аваль” або
будь-яким іншим рівнозначним формулюванням. Він підписується
тим, хто надає аваль.
Вважається, що для здійснення авалю достатньо одного лише
підпису, вчиненого авалістом на лицьовій стороні векселя, якщо
тільки цей підпис не вчинений трасатом або трасантом. В авалі
повинно бути вказано, за кого він виданий. У разі відсутності
такої вказівки він вважається виданим за трасанта.
Наведені норми Уніфікованого закону обумовлюють необхідність
дослідження обставин щодо визнання авалю дійсним (недійсним) на
підставі векселів, на яких аваль вчинений. Правомірний висновок
про дійсність авалю можливий лише за наслідками юридичної оцінки
векселів, на яких вчинений аваль.
В мотивуючій частині оскаржуваного рішення судом не
обґрунтовано, що кожний вчинений спірний аваль відповідає нормам
матеріального права. Перевірка касаційною інстанцією юридичної
оцінки обставин справи, наведеної в мотивуючій частині
оскаржуваного рішення, дає можливість вказати, що місцевий суд
не досліджував вчинені спірні авалі на спірних векселях. За
відсутністю такої юридичної оцінки висновок про дійсність авалю,
є не повним, не обґрунтованим і таким, що відповідає нормам
матеріального права - ст. ст. 30, 31 Уніфікованого закону
( 826-14 ) (826-14)
.
Крім того, місцевий суд неповно з’ясував правову природу
спірного правовідношення і не розмежував, на якій підставі суд
прийшов до висновку про дійсність авалю: відповідно до договору,
чи відповідно до векселів, авальованих авалістом (позивачем).
Наявні матеріали справи не дають підстав для правомірного
висновку про те, що юридична оцінка дійсності кожного спірного
авалю наведена на підставі досліджених судом векселів.
Для обґрунтування правомірного висновку про дійсність авалю
місцевий суд також не врахував положення Закону України “Про
цінні папери і фондову біржу” ( 1201-12 ) (1201-12)
від 18.06.1991
№ 1201-XII (надалі пойменований “Закон № 1201-XII”). Відповідно
до норм глави 6 Закону № 1201-XII ( 1201-12 ) (1201-12)
переказні і прості
векселі складаються у документальній формі. На час виникнення
спірного право відношення діяли правила виготовлення і
використання вексельних бланків, затверджені відповідно до
Закону № 1201-XII ( 1201-12 ) (1201-12)
постановою Кабінету Міністрів
України і Національним банком України від 10.09.1992 року № 528
“Про затвердження Правил виготовлення і використання вексельних
бланків” ( 528-92-п ) (528-92-п)
(надалі пойменована - Постанова № 528).
Місцевий суд також не врахував для обґрунтування правомірного
висновку положення Закону України “Про обіг векселів в Україні”
( 2374-14 ) (2374-14)
від 05.04.2001 року № 2374-ІІІ (надалі пойменований
“Закон № 2374-ІІІ”). На момент виникнення спірного
правовідношення Закон № 2374-ІІІ ( 2374-14 ) (2374-14)
був чинним в
Україні і обов’язковим для його виконання спірними сторонами.
(Ст. 14 “Прикінцеві положення” визначає, що Закон № 2374-ІІІ
( 2374-14 ) (2374-14)
набирає чинності з дня його опублікування, крім норм
у частині, що стосується фізичних осіб, які набирають чинності з
1.01.2002 року. Закон № 2374-ІІІ ( 2374-14 ) (2374-14)
офіційно
опублікуваний в газетах “Урядовий кур”єр” 04.05.2001року № 78 та
“Голос України” 01.06.2001 року № 96)
Відповідно до норми ст. 5 Закону № 2374-ІІІ ( 2374-14 ) (2374-14)
векселі
(переказні і прості) складаються у документарній формі і не
можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).
Наведені норми Уніфікованого Закону, Закону N 1201-XII
( 1201-12 ) (1201-12)
, Закону № 2374-ІІІ ( 2374-14 ) (2374-14)
та Постанови № 528
( 528-92-п ) (528-92-п)
обумовлюють необхідність дослідження обставин щодо
визнання авалю дійсним на підставі векселів, на яких аваль
вчинений. Без такого дослідження висновок про дійсність авалю є
неправомірним і носить декларативний характер.
Місцевий суд, приймаючи рішення про відмову в позові про
визнання недійсним авалю на 160 векселях, прийшов до такого
висновку за наслідками неналежної юридичної оцінки обставин
справи і неповноти їх встановлення у рішенні суду. Матеріали
справи підтверджують, що оскаржуване рішення місцевого суду не
містить юридичної оцінки відповідності вчиненого авалю нормам
матеріального права
За наведених обставин висновок Господарського суду Запорізької
області відносно дійсності авалю, що вчинені на 160 векселях є
помилковим, оскаржуване рішення прийняте з неправильним
застосуванням норм матеріального права підлягає скасуванню, а
справа направляється на новий розгляд в суд першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9-111-12 ГПК України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ВАТ “Мелітопольський м’ясокомбінат” на рішення
від 06.05.2004 господарського суду Запорізької області у справі
№ 23/154 задовольнити частково.
Рішення від 06.05.2004 господарського суду Запорізької області у
справі № 23/154 скасувати.
Справу № 23/154 направити на новий розгляд до господарського
суду Запорізької області.