ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2004 Справа N 22/6
Виший господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого у Плюшка І.А. (доповідач),
засіданні
суддів: Плахотнюк С.О., Рибака В.В.
розглянувши ВАТ “Акціонерний банк “Інкомбанк”, м. Москва
матеріали
касаційної скарги
на рішення господарського суду м. Києва від 28.01.2004
та постанову Київського апеляційного господарського суду
від 27.05.2004
у справі № 22/6
за позовом ВАТ “Акціонерний банк “Інкомбанк”
до ВАТ “Кредитпромбанк”
про Стягнення 113 668 059 грн. 64 коп.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 28.01.04 зі справи
№ 22/6 позов ВАТ “Акціонерний банк “Інкомбанк”, м. Москва (далі
– „Позивач”) про стягнення з Відкритого акціонерного товариства
“Кредитпромбанк”, м. Київ (далі – „Відповідач”) 113 668 059,64
грн. боргу відмовлено повністю в наслідок того, що відносини між
сторонами у даній справі припинено на підставі статті 217
Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(надалі – “ЦК УРСР
( 1540-06 ) (1540-06)
”) та пропуску Позивачем строку позовної давності
щодо вимог спірного договору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
27.05.04 зі справи № 22/6 рішення господарського суду м. Києва
від 28.01.04 зі справи 22/6 залишено без змін, а апеляційну
скаргу Позивача без задоволення в наслідок недоведеності
Позивачем неправомірності відмови йому місцевим судом у
задоволенні позовних вимог до Відповідача та прийняття
оскаржуваного рішення.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного
господарського суду, Позивач звернувся до Вищого господарського
суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати
постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.05.04 і рішення господарського суду м. Києва від 28.01.04 у
справі № 22/6 та направити справу на новий розгляд до
господарського суду м. Києва.
Позивач посилається на те, що Київським апеляційним судом при
прийнятті оспорюваної постанови порушено норми статей 71, 76 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
та статей 196, 200, 411 Цивільного кодексу
Російської Федерації (надалі – “ЦК РФ”), оскільки право Позивача
у зв'язку з неповерненням Відповідачем суми кредиту порушилось
по спливу строку, визначеному спірним договором для погашення
кредиту, тобто 30.12.00. Крім того, Позивач вважає, що Київським
апеляційним господарським судом безпідставно прийнято як
належний доказ у справі рішення районного суду чим порушено
статтю 35 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
(надалі – “ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
”). Позивач також
наполягає на порушенні Київським апеляційним господарським судом
статті 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”
( 959-12 ) (959-12)
, якою встановлено, що права та обов'язки по
зовнішньоекономічній угоді визначаються правом її місця
підписання, якщо сторони не погодили інше.
Приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи
застосування норм матеріального і процесуального права при
винесенні оспорюваного судового акта, колегія суддів знаходить
касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.09.98 між
Позивачем та правопопередником Позивача – Банком “Інкомбанк
Україна” укладено договір міжбанківського кредиту № 7/МБК-98
(далі – “Договір”), який за своєю суттю регулює відносини щодо
зовнўшньоекономўчної діяльності та укладений з дотриманням вимог
Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” ( 959-12 ) (959-12)
.
Даний факт Позивачем не оскаржується. Додатковою угодою від
28.10.98 № 2 сторонами Договору узгоджено, що спори між
сторонами розглядаються арбітражним судом за місцем знаходження
Відповідача із застосуванням норм матеріального та
процесуального права країни місцезнаходження Відповідача.
Київським апеляційним судом під час розгляду справи встановлено,
що 24.11.98 арбітражним судом м. Москви відносно Позивача
порушено провадження у справі про неспроможність (банкрутство).
Рішенням арбітражного суду м. Москви від 01.02.00 у вказаній
справі Позивач визнаний неспроможним (банкрутом), відносно нього
порушено конкурсне провадження та призначено тимчасового
арбітражного керуючого, статус якого визначений у Законі
Російської Федерації “Про неспроможність (банкрутство)”. Так,
відповідно до ч. 4 ст. 101 Закону Російської Федерацій “Про
неспроможність (банкрутство)”, при здійсненні своїх повноважень
конкурсний керуючий подає позови про визнання недійсними угод,
укладених боржником, про витребування майна боржника у третіх
осіб, про розірвання договорів, укладених боржником, а також
здійснює інші дії, передбачені законами та іншими правовими
актами Російської Федерації, спрямовані на повернення майна
боржника.
Колегія судів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій
відповідно до якої з моменту призначення конкурсного керуючого у
останнього відповідно до Федерального закону Російської
Федерації “Про неспроможність” (банкрутство)” виникнуло право
висувати вимоги про стягнення заборгованості і, відповідно, з
01.02.00 почався перебіг строку позовної давності. Таким чином з
01.02.00 термін виконання зобов'язань вважається таким, що
наступив.
Чинним законодавством України та Російської Федерації
передбачено, що загальний строк для захисту права за позовом
особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в
три роки (ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, ст. 196 ЦК РФ). Відповідно
до статті 76 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
перебіг строку позовної
давності починається з дня виникнення права на позов. Право на
позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була
дізнатися про порушення свого права. Відповідна норма міститься
в ч. 1 ст. 200 ЦК РФ. Отже, перебіг позовної давності за
Договором сплинув 02.02.03
Матеріали справи свідчать про те, що Позивач звернувся до
господарського суду 23.12.03., тобто після закінчення строку
перебігу позовної давності за Договором. Відповідно до ст. 80 ЦК
УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
суд має право визнавати поважними причини
пропуску строку позовної давності якщо про це заявила сторона.
Проте, Клопотання про поновлення строків позовної давності
Позивачем суду першої та апеляційної інстанцій не подавалось,
таким чином підстави для поновлення строку позовної давності
відсутні.
Господарськими судами попередніх інстанцій також встановлено, що
Позивач 12.01.01 отримав від Відповідача лист від 25.12.00
№ 4690/21-1593-04, яким Позивач був повідомлений про погашення в
порядку ст. 217 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
зобов'язань за Договором
на суму 15 500 000,00 грн. шляхом зарахування зустрічних
однорідних вимог, а саме: права вимоги до Позивача по кредитним
договором від 16.10.97, укладеному між Позивачем і “Комерційним
банком, а.с.”, яке Відповідач набув на підставі договору від
22.12.00. Проведення розрахунків підтверджено платіжними
документами, копії яких залучені до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 35 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
рішення суду з
цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для
господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають
значення для вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Носівського
районного суду Чернігівської області від 28.10.03, прийнятого у
справі за позовом Відповідача до районної громадсько-політичної
газети “Носівські вісті” про захист ділової репутації та
відшкодування шкоди визначено, що зобов'язання Відповідача перед
Позивачем, зокрема за Договором припинені. За результатами
апеляційного та касаційного оскарження вище згадане рішення
залишено без змін. Таким чином, колегія суддів вважає
обгрунтованим прийняття судами попередніх інстанцій рішення
Носівського районного суду Чернігівської області від 28.10.03 як
належний доказ у справі.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком
Київського апеляційного господарського суду, що Позивач в
порушення вимог ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, не довів ті
обставини на які посилається як на підставу своїх вимог як у
суді першої інстанції, так і при апеляційному провадженні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що під час розгляду
справи господарським судом м. Києва фактичні обставини справи
встановлено на основі всебічного, повного і об'єктивного
дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим
обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним
застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з викладеного вище та керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-11, 111-12 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу ВАТ “Акціонерний банк “Інкомбанк” залишити
без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
27.05.2004 зі справи № 22/6 залишити без змін.