ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2004 Справа N 13/730
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О. - головуюча,
Рибака В.В.,
Плахотнюк С.О.,
за участю представників сторін:
від позивача не з’явилися;
від відповідача БєляєвВ.М. (дов. № 13/1-12 від
10.01.2004р.);
розглянувши матеріали Ізяславського держлісгоспу Хмельницького
касаційної скарги державного об’єднання “Хмельницькліс”
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 31.03.2004р.
у справі № 13/730 господарського суду м. Києва
за позовом Ізяславського держлісгоспу Хмельницького
державного об’єднання “Хмельницькліс”
до управління будівництва і розквартирування
Прикордонних військ України
про стягнення сум
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 14.01.04 позов
Ізяславського держлісгоспу задоволено частково.
З Управління будівництва та розквартирування Прикордонних військ
України на користь позивача стягнуто в порядку регресу зменшену
суму збитків до 6000 грн. з врахуванням вини відповідача та
застосування ст. 454 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
(врахування вини
потерпілого). За визначенням суду предметом даного спору є
відшкодування позадоговірної шкоди (ст. 440 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
31.03.04 зазначене рішення господарського суду скасовано з
підстав помилкового застосування господарським судом ст. 440 ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
до спірних правовідносин, оскільки в
матеріалах справи відсутні докази наявності правопорушення з
боку відповідача (єдина підстава для делікатного зобов’язання);
відсутності правових підстав для застосування до спірних
правовідносин ст. 203 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
, оскільки сторони
перед укладенням угоди мали необмежену можливість з’ясувати
фактичні обставини щодо будівництва об’єкту, норми законодавства
стосовно інвестицій, тощо.
Ізяславському держлісгоспу в позові відмовлено.
У поданій касаційній скарзі Ізяславський держлісгосп просить
скасувати постанову апеляційного суду від 31.03.04 та прийняти
нове рішення у справі, зазначаючи при цьому, що завдані йому
збитки заподіяні саме з вини відповідача у справі, оскільки він
не повідомив позивача про його неналежність як замовника
будівництва житла для військовослужбовців.
Судова колегія розглянувши наявні матеріали справи, вислухавши
пояснення та заперечення представників сторін в судовому
засіданні, перевіривши юридичну оцінку судовими інстанціями
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування ними норм матеріального та
процесуального права прийшла до висновку про наявність правових
підстав для задоволення касаційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно з абз.2 ст. 22 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
від 28.12.94 № 334/94-ВР
кошти, спрямовані платником податку на будівництво та придбання
житла для військовослужбовців та членів їх сімей, які мають
право на отримання житла відповідно до законодавства України, за
укладеними до 01.07.97 угодами про інвестування будівництва
житла для військовослужбовців та членів їх сімей, по яких на
1.07.1997р. проведені фактичні витрати, враховуються у зменшення
податкового зобов’язання такого платника податку у сумі, що не
перевищує розмір податкового зобов’язання, нарахованого протягом
звітного (податкового) періоду, в якому здійснювалось таке
інвестування, протягом терміну завершення будівництва об’єктів
житла, розпочатого до 01.07.97, але не пізніше терміну,
встановленого абзацом першим цього пункту, тобто до 01.01.2006.
Виходячи зі змісту цієї норми Закону визначальними для
пільгового оподаткування прибутків юридичної особи є наявність
замовника будівництва житла для військовослужбовців та початок
його будівництва в строк не пізніше 01.07.97,
Наявність інвестора цього будівництва та фактичне його
інвестування в зазначений період по укладених з замовником
будівництва угодах.
Матеріалами справи підтверджується, що Управління будівництва та
розквартирування Прикордонних військ України (відповідач - в
подальшому – Управління) замовником незавершеного будівництва
визначено відповідно до договору генпідряду № 2/2601-5 від
30.03.01 на підставі рішення виконкому Могилів-Подільської
міськради № 83 від 28.04.99 (а.с.10, 12).
Не будучи замовником зазначеного виду будівництва на цей час
Управління 20.06.97 уклало з Хмельницьким МУ-13 договір “Про
залучення матеріальних цінностей з метою інвестування
будівництва житла для військовослужбовців Прикордонних військ
України”, договір не визначав конкретного житлового будівництва.
В подальшому це Управління уклало аналогічну угоду № 6 від
07.12.2000 з Ізяславським держлісгоспом об’єднання
“Хмельницькліс”, зазначивши при цьому, що це підприємство
приймає на себе зобов’язання у межах договору, який був
укладений з Хмельницьким МУ-13, в зв’язку з неспроможністю
інвестора.
Після зазначених дій 15.01.2001 Управлінням, як замовником
житлового будівництва, КВП МУ-13 ЕП-3М та Ізяславським
держлісгоспом об’єднання “Хмельницькліс” була укладена угода № 6
щодо передачі прав за договором від 20.06.97 б/н.
Правомірність таких суперечливих дій Управлінням не доведено.
Проте Ізяславський держлісгосп, як інвестор, виконував свої
зобов’язання по інвестуванню житлового будівництва та
користувався пільгами по сплаті податку на прибуток, відповідно
до абз.2 ст. 22 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ( 334/94-ВР ) (334/94-ВР)
та виданих Управлінням довідок про
цільове використання інвестицій на будівництво житла для
військовослужбовців та членів їх сімей.
Рішенням Ізяславської МДПІ № 42-23/1-009933308/897 від 18.03.02
Ізяславському держлісгоспу об’єднання “Хмельницькліс”
донараховано податок на прибуток в сумі 6183,01 грн. та 1237
грн. фінансових санкцій в зв’язку з порушенням ним чинного
законодавства при користуванні ним пільгами з податку на
прибуток як інвестором будівництва житла для військовослужбовців
та членів їх сімей.
Правомірність таких дій податкового органу підтверджено рішенням
господарського суду Хмельницької області від 22.01.03 у справі
№ 13/8/146-н.
Судова колегія погоджується з висновками господарського суду
першої інстанції відносно того, що такі донарахування є збитками
для позивача, що спірні правовідносини, з урахуванням
викладеного, є позадоговірними та регулюються ст. 440 ЦК України
( 435-15 ) (435-15)
; наявністю вини всіх сторін цих правовідносин, що
зумовлює застосування до них ст. 454 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
,
оскільки позивач у справі не був обмежений в можливості перед
укладенням договору з’ясувати фактичні обставини щодо
будівництва об’єкту та зміст нормативних актів стосовно
інвестицій; вважає помилковим висновок апеляційного суду
відносно відсутності вини відповідача в заподіянні позивачу
позадоговірної шкоди та помилкового застосування до спірних
правовідносин ст. 440 ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
31.03.2004 у справі № 13/730 скасувати.
Рішення господарського суду м. Києва від 14.01.04 залишити без
зміни.