ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2004 Справа N 8/386-03
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді
суддів
розглянувши у відкритому Вінницького обласного відділення
судовому засіданні Фонду України соціального захисту
касаційну скаргу інвалідів
на постанову Житомирського апеляційного
господарського суду 01.06.2004
у справі № 8/386-03
господарського суду Вінницької області
за позовом Вінницького обласного відділення
Фонду України соціального захисту
інвалідів
до Гайсинського держлісгоспу
Вінницького державного
лісогосподарського об'єднання "В"
про стягнення 16546,20 грн.
за участю представників від:
позивача не з'явилися, були належно повідомлені
відповідача
В С Т А Н О В И В :
В листопаді 2003 року Вінницьке обласне відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів звернулося до господарського суду
Вінницької області з позовом до Гайсинського держлісгоспу
Вінницького державного лісогосподарського об'єднання "В" про
стягнення 16546,20 грн. штрафних санкцій за недотримання
підприємством встановленого нормативу робочих місць для
працевлаштування інвалідів.
Рішенням господарського суду Вінницької області від 25.12.2003 р.
у справі № 8/386-03 в позові відмовлено. Рішення мотивовано тим,
що відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
№ 875- ХІІ від
21.03.1991, працевлаштування інвалідів здійснюється органами
соціального захисту населення України, місцевими радами народних
депутатів, а також громадськими організаціями інвалідів, а
позивачем не доведено, що згадані органи направляли інвалідів для
працевлаштування на підприємство відповідача. Також суд
посилається на відсутність у відповідача прибутку за 2002 рік.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до
Житомирського апеляційного господарського суду з апеляційною
скаргою. За результатами перегляду справи в апеляційному порядку
Житомирським апеляційним господарським судом, була ухвалена
постанова від якою оскаржуване рішення залишено без змін. В
обґрунтування постанови апеляційний суд посилається на те, що
працевлаштування інвалідів здійснюється органами соціального
захисту населення України, місцевими радами народних депутатів, а
також громадськими організаціями інвалідів, а позивачем не
доведено, що згадані органи направляли інвалідів для
працевлаштування на підприємство відповідача.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням і постановою, позивач
звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського
апеляційного господарського суду від 01.06.2004 та рішення
господарського суду Вінницької області від 25.12.2003 р. у справі
№ 8/386-03 та направити справу на новий розгляд до господарського
суду Вінницької області.
Обґрунтовуючи свої вимоги, заявник посилається на те, що судами не
були повною мірою досліджені всі обставини, що мають значення для
справи та невірно застосовані приписи 5,10-14 Положення про робоче
місце інваліда в про порядок працевлаштування інвалідів,
затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995
№ 314 ( 314-95-п ) (314-95-п)
.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судом, ст. 19 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
№ 875- ХІІ
від 21.03.1991 зобов'язує підприємства всіх форм власності
створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів у розмірі
4% від загальної кількості робочих місць на підприємстві.
Середньоспискова чисельність інвалідів, яка повинна була працювати
у відповідача в 2002 році складає 13 чоловік. Фактично
середньоспискова чисельність інвалідів, які працювали на
підприємстві, склала 8 чоловік.
У випадку невиконання ст. 19 вказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
,
відповідно до "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями),
установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду
соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання
цих коштів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України
від 28.12.2001р. № 1767 ( 1767-2002-п ) (1767-2002-п)
, підприємство зобов'язане
сплачувати штрафні санкції до відділень Фонду соціального захисту
інвалідів. Але такої сплати відповідач не провів, внаслідок чого
утворилася заборгованість.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, працевлаштування
інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з
питань праці та соціальної політики, органами місцевого
самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі -
органи працевлаштування інвалідів).
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів
відповідно до частини 2 статті 19 вказаного Закону ( 875-12 ) (875-12)
покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то
відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної
сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче
місце, не зайняте інвалідом (частина 20 вказаного Закону
( 875-12 ) (875-12)
).
Аналіз зазначених положень Закону про захист інвалідів дає
підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо
створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його
обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені
робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи
працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 цього
Закону. Це підтверджується і змістом абзацу другого пункту
третього Положення про Фонд соціального захисту інвалідів
(затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1434
( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
від 26 вересня 2002 року), згідно з яким,
завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням
підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та
підпункту 3 пункту 5 цього Положення ( 1434-2002-п ) (1434-2002-п)
, якими Фонду
надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням
підприємствами штрафних санкцій за недодержання ними нормативів
робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Але всупереч викладеним положенням названого Закону, встановивши,
що у 2002 році підприємство відповідача повинне було створити ще 5
місць для працевлаштування інвалідів, суд не досліджував питання,
чи були місця створені в зазначеній кількості, чи лише в кількості
8 місць; якщо було створено 13 робочих місць, то чи повідомляв
відповідач про цю кількість органи працевлаштування інвалідів;
якщо названі органи були повідомлені, то чи направлялись інваліди
для працевлаштування і, відповідно, з чиєї вини направлені
інваліди не були працевлаштовані або їм було відмовлено в
працевлаштуванні на вакантні посади.
Водночас, посилання суду на те, що у зв'язку з відсутністю
прибутку і відповідача за 2002 рік з нього неможливо стягнути
штрафні санкції за не працевлаштування 5 інвалідів є передчасними,
адже але відповідно до ч. 4.ст. 20 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) (875-12)
, в разі
відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом
звернення стягнення на майно підприємства.
Відтак, при ухваленні рішення у даній справі суд не встановив всіх
фактичних обставин, що мають значення для розгляду справи і
вирішення спору по суті.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29 грудня 1976 року № 5 "Про
судове рішення" ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
, рішення є законним тоді, коли
суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно
перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що
регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту
законодавства України.
Оспорювані рішення і постанова цим вимогам не відповідають, а тому
підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до
суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду першої
інстанції необхідно встановити обставини, зазначені в цій
постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і
вирішити спір відповідно до закону.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 111-5, 111-7, п. 3 ч. 1 ст.
111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду України
соціального захисту інвалідів від 22.06.2004 № 01-08/854
задовольнити, скасувати постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 01.06.2004 та рішення господарського суду
Вінницької області від 25.12.2003 р. у справі № 8/386-03 та
направити справу на новий розгляд до господарського суду
Вінницької області.