ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.08.2004 Справа N 3/307
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:
розглянув суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної
касаційну особи Л-ва Олексія Вікторовича
скаргу
на постанову від 29.04.2004
Дніпропетровського апеляційного господарського
суду
у справі № 3/307
господарського суду Кіровоградської області
за позовом суб'єкту підприємницької діяльності - фізичної
особи Л-ва Олексія Вікторовича
до приватного підприємства "Д"
про зобов'язання передати у власність 121т.687 кг. ячменю на
суму 24 618 грн., стягнення 23 140 грн.
за участю представників сторін:
від позивача
від відповідача
В С Т А Н О В И В:
В листопаді 2003 року суб'єкт підприємницької діяльності - фізична
особа Л-в Олексій Вікторович звернувся до суду з позовом про
стягнення з Приватного підприємства "Д" 72 153,77 грн. з яких 49
012,85 грн. збитків, 12 309 грн. штрафу та 10 831,92 грн. пені.
В подальшому позивач змінив предмет позову та просив зобов'язати
відповідача виконати свої зобов'язання в натурі та передати
позивачу у власність 121 т. 687 кг. зерна ячменя на суму 24 618
грн. В частині стягнення штрафу та пені позивач свої вимоги не
змінив.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від
23.02.2004 позов задоволено частково. Зобов'язано Приватне
підприємство "Д" передати у власність суб'єкта підприємницької
діяльності - фізичної особи Л-ва Олексія Вікторовича 121 т 687 кг
ячменю на суму 24 618 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
29.04.2004 рішення господарського суду скасовано. В позові
відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою позивач подав касаційну
скаргу в якій просить дане судове рішення скасувати та прийняте
нове яким залишити в силі рішення господарського суду
Кіровоградської області від 23.02.2004.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що
апеляційним господарським судом неправильно застосовані норми
матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення
незаконного судового рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту
встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий
господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій 25.03.2003 сторони
уклали договір міни за яким позивач зобов'язався протягом 5 днів з
дня укладення договору, передати у власність відповідача бензин
А-76 в кількості 1 940 л., по ціні 1,35 грн. за 1 л. на загальну
суму 2 619 грн. та дизельне паливо в кількості 14 285 л. по ціні
1,54 грн. за 1л. на загальну суму 21 998,9 грн., всього на суму 24
618 грн., а відповідач зобов'язався, в термін не пізніше
10.09.2003 передати у власність позивача зерно ячменя врожаю 2003
в співвідношенні: за 1 л. дизельного палива та бензину - 7,5 кг.
зерна ячменя.
На виконання умов договору відповідач одержав від позивача 1 940
л. бензину А-76 та 14 285 л. дизельного пального на загальну суму
- 24 618 грн., що підтверджується актами приймання-передачі № 2
від 25.03.2003 та № 7 від 25.03.2003.
Пунктом 4.5 згаданого договору зазначалось, що поставка
сільгосппродукції повинна здійснюватись само вивозом з току
відповідача.
Однак, як встановлено попередніми судовими інстанціями позивачем
дані умови належним чином виконані не були.
Надані позивачем подорожні листи від 11.08.2003 № № 206,217, як
доказ того, що транспорт направлявся на одержання ячменю, судом не
були прийняти як належний доказ.
Інших доказів які б підтверджували вивіз ячменю з току відповідача
в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин позивач в порушення ст. 33 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
не довів вини
відповідача щодо неналежного виконання останнім свого зобов'язання
відповідно до умов договору, оскільки останній був позбавлений
можливості виконати свої зобов'язання за договором міни.
Відповідно до приписів ст. ст. 241, 242 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) (435-15)
за договором міни між сторонами провадиться обмін
одного майна на інше.
Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того
майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.
До договору міни застосовуються відповідно правила про договір
купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.
Як вбачається з матеріалів справи позивач 16 жовтня 2003 на адресу
відповідача направив претензію за № 130 з вимогою сплатити
заборгованість у сумі 42 278,40 грн. з яких: 23 040 грн. - сума
заборгованого ячменю в кількості 121 т 687 кг.; 11 520 грн. - сума
штрафу; 7 718,4 грн. - пеня.
Квитанцією від 28.10.2003 відповідачем було перераховано кошти у
сумі 24 625 грн. на рахунок позивача.
Таким чином відповідач на виконання зазначеної претензії оплатив
суму заборгованого ячменю, тим самим виконавши свої зобов'язання.
Враховуючи наведене, вимоги позивача в касаційній скарзі щодо
залишення в силі рішення господарського суду Кіровоградської
області, яким зобов'язано відповідача виконати свої зобов'язання в
натурі та передати позивачу у власність 121 т. 687 кг. зерна
ячменя на суму 24 618 грн. не підлягають задоволенню, а постанова
Дніпропетровського апеляційного господарського суду ґрунтуються на
всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи,
які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідають
нормам матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9,
111-11 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
,
Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної
особи Л-ва Олексія Вікторовича залишити без задоволення, а
постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від
29.04.2004 у справі № 3/307 без змін.