ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.08.2004 Справа N 33/1
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого-судді
суддів
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача:
від відповідача:
розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
Подільському районі м. Києва
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
16.04.2004р.
у справі № 33/1 Господарського суду м. Києва
за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі
м. Києва
до Впроваджувального науково-виробничого об’єднання “І”
про стягнення податкового боргу по сплаті земельного податку у
розмірі 10842,02 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва
звернулася до Господарського суду м. Києва з позовом до
Впроваджувального науково-виробничого об’єднання “І” про
стягнення з відповідача заборгованості перед бюджетом по сплаті
земельного податку у розмірі 10842,02 грн. за рахунок майна.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.01.2004р., яке
залишене без змін постановою Київського апеляційного
господарського суду від 16.04.2004р., в задоволенні позовних
вимог Державній податковій інспекції у Подільському районі
м. Києва відмовлено.
Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями,
Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва
подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення
Господарського суду м. Києва від 28.01.2004р. та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2004р. та
прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Свою вимогу
Державна податкова інспекція у Подільському районі м. Києва
мотивує тим, що господарським судом першої та апеляційної
інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а
саме п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши доводи представника
Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва,
який з’явився в господарське засідання суду касаційної
інстанції, перевіривши правильність застосування місцевим
господарським судом та апеляційним господарським судом норм
матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд
України дійшов висновку, що касаційна скарга Державної
податкової інспекції у Подільському районі м. Києва не підлягає
задоволенню.
Господарським судом встановлено:
- 05.10.2001р. позивач надіслав відповідачу першу податкову
вимогу за № 1/67746/10/24-018/5, згідно якої відповідачу
визначено податковий борг у сумі 373грн.
- 14.11.2001р. позивач надіслав відповідачу другу податкову
вимогу за № 2/539 9146/10/24-018/5, згідно якої відповідачу
визначено податковий борг у сумі 746грн.
Проте, позивач у касаційній скарзі доводить, що відповідач має
податковий борг у розмірі 10842,02грн., який визначено
відповідачем у поданих позивачу розрахунках земельного податку
та відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
даний борг виник із
узгодженої суми податкового зобов’язання, яке не сплаченої
відповідно до п. п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Підстави для примусового стягнення активів платника податків
визначені у ст. 3 Закону України “Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
, відповідно до п. п. 3.1.1 п. 3.1
якої активи платника податків можуть бути примусово стягнені в
рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням
суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають
черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок
активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.
Отже, як випливає із приписів даної правової норми, виключно за
рішенням суду можуть біти стягнуті активи платника тільки у
примусовому порядку, в інших випадках платнику податків надано
право самостійно визначати черговість та форми задоволення
претензій кредиторів за рахунок активів.
Згідно п. 1.6 ст. 1 Закону України “Про погашення зобов’язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
термін “примусове стягнення” вживається в
цьому Законі в такому значенні: примусове стягнення – звернення
стягнення на активи платника податків у рахунок погашення його
податкового боргу, без попереднього узгодження його суми таким
платником податків. Отже примусове стягнення це є стягнення
неузгодженого податкового зобов’язання, що не сплачене у
встановлений строк.
Проте, як вже було зазначено, позивач звернувся до
господарського суду з вимогою щодо стягнення з відповідача у
примусовому порядку узгодженої суми податкового зобов’язання, що
не передбачено п. п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України “Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
.
Згідно ст. 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
правовий
порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких
ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено
законодавством. Органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Згідно п. п. 10.1.1. п. 10.1 ст. 10 Закону України “Про порядок
погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами” ( 2181-14 ) (2181-14)
у разі, коли інші,
передбачені цим Законом, заходи з погашення податкового боргу не
дали позитивного результату, податковий орган здійснює за
платника податків та на користь держави заходи щодо залучення
додаткових джерел погашення узгодженої суми податкового боргу
шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а за
їх недостатності – шляхом продажу інших активів такого платника
податків. Із приписів даної правової норми випливає обовязок
позивача здійснити за платника податків на користь держави
погашення узгодженої суми податкового боргу шляхом стягнення
коштів, а за їх недостатності здійснити продаж інших активів
платника податків – боржника.
За таких обставин, звернувшись до господарського суду з вимогою
щодо стягнення з відповідача узгодженої суми податкового
зобов’язання позивачем порушено вищенаведені правові норми, тому
висновок господарського суду щодо відмови у позові є
обгрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного
законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського
суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального
чи процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом
та апеляційним господарським судом норми матеріального та
процесуального права порушено не було, то підстави для
скасування даних судових рішень відсутні.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському
районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Київського
апеляційного господарського суду від 16.04.2004р. у справі
№ 33/1 без змін.