ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.08.2004 Справа N 32/252
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.09.2004
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого), Вовка І.В., Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
відділу державної виконавчої служби Павлоградського міського
управління юстиції на постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 1 березня 2004 року у справі N 32/252 за
позовом відкритого акціонерного товариства "Сніжнянський завод
хімічного машинобудування" до відділу державної виконавчої служби
Павлоградського міського управління юстиції про стягнення суми, -
В С Т А Н О В И В:
У липні 2003 року відкрите акціонерне товариство
"Сніжнянський завод хімічного машинобудування" звернулось до
господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відділу
державної виконавчої служби Павлоградського міського управління
юстиції про стягнення матеріальних збитків у вигляді неотриманих
доходів в частині відшкодування шкоди в сумі 66006,65 грн.,
посилаючись на невиконання відповідачем наказу арбітражного суду
Дніпропетровської області від 20 червня 2000 року у справі
N 16/292 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю
на користь позивача вказаної суми грошових коштів.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
23 грудня 2003 року (суддя Васильєв О.Ю.) в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 1 березня 2004 року (судді Євстигнеєв О.С.,
Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) рішення місцевого суду скасовано, а
позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь
позивача 66005 грн. збитків. В решті позовних вимог відмовлено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову
апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити без
змін, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом
норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити
оскаржуване судове рішення без змін, а касаційну скаргу без
задоволення, посилаючись на відсутність правових підстав для її
задоволення.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши
матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з
таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з
того, що відповідач повинен був зупинити виконавче провадження у
зв'язку з порушенням судом провадження у справі про банкрутство
боржника. Тобто здійснення стягнення згідно наказу арбітражного
господарського суду відповідачем неможливе. Одночасно позивач не
позбавлений можливості до часу затвердження ліквідаційного балансу
звернутись із відповідною заявою до ліквідатора - арбітражного
керуючого про виконання наказу в межах ліквідаційної процедури.
Таким чином, відсутній причинний зв'язок між бездіяльністю відділу
державної виконавчої служби Павлоградського міського управління
юстиції та не отриманням позивачем грошових коштів (майна)
боржника в сумі 66005 грн., вимоги щодо стягнення яких, на думку
суду, є безпідставними.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, суд другої
інстанції дійшов висновку про необхідність його скасування та
часткового задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що
відповідач діяв у формі протиправної бездіяльності, яка полягає у
невиконанні юридичного обов'язку, що зазначено у рішенні
Павлоградського міського суду Дніпропетровської області
від 11 липня 2003 року, яким встановлено, що державний виконавець
не виконав вимоги Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ) (606-14)
, проявив бездіяльність, як і державна виконавча служба
Павлоградського міського управління юстиції, чим позивачу
заподіяні збитки в сумі 66005 грн., з огляду на те, що останнім не
доведено спричинення йому збитків в сумі 1,65 грн. Зазначені факти
є встановленими і обов'язковими для місцевого господарського суду.
Проте, як з висновком суду першої інстанції про
безпідставність позовних вимог, так і з висновком апеляційного
суду про їх доведеність, погодитись не можна, оскільки вони
прийняті з порушенням норм процесуального права, що впливає на
правильність застосування норм матеріального права.
В порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
попередніми судовими інстанціями не
витребувані та не досліджені матеріали виконавчого провадження, не
перевірено належним чином, чи було б можливе виконання судового
рішення в разі дотримання відповідачем вимог чинного законодавства
при здійснення виконавчого провадження у справі, що вплинуло на їх
висновки як про відсутність, так і про наявність причинного
зв'язку між бездіяльністю відповідача та заподіянням невиконанням
судового рішення шкоди позивачу.
При цьому, попередніми судовими інстанціями не вирішено
питання щодо притягнення до участі у справі відповідного відділу
Державного казначейства України, оскільки за вимогами Закону
України "Про державну виконавчу службу" ( 202/98-ВР ) (202/98-ВР)
шкода,
заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під
час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку,
передбаченому законом, за рахунок держави.
З огляду на викладене, постановлені у справі судові рішення
не можна визнати законними, обґрунтованими, такими, що прийняті у
відповідності з нормами матеріального і процесуального права,
фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому вони
підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до
суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене,
встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та
обов'язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог
закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий
господарський суд України - П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу відділу державної виконавчої служби
Павлоградського міського управління юстиції задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від
23 грудня 2003 року та постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 1 березня 2004 року у справі N 32/252
скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої
інстанції.