ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.08.2004 Справа N 25/243-03-7784
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому Товариства з обмеженою
судовому засіданні відповідальністю “А”, с. Кароліно-
касаційні скарги Бугаз
Відділу Державної виконавчої служби
Овідіопольського районного
управління юстиції, м. Овідіополь
на постанову від 09.03.2004
Одеського апеляційного
господарського суду
у справі № 25/243-03-7784
господарського суду Одеської області
за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “АЮ”, м. Одеса
до Товариства з обмеженою
відповідальністю “А”, с. Кароліно-
Бугаз
Багатофункціонального
сільськогосподарського кооперативу
“Н”, с. Нова Долина
Відділу Державної виконовчої служби
Овідіопольського районного
управління юстиції, м. Овідіополь
про визнання права власності та
звільнення майна з-під арешту
та за позовом Товариства з обмеженою
відповідальністю “А”, с. Кароліно-
Бугаз
до Багатофункціонального
сільськогосподарського кооперативу
“Н”, с. Нова Долина
Товариства з обмеженою
відповідальністю “АЮ”, м. Одеса
про визнання договорів недійсними
В С Т А Н О В И В:
ТОВ “АЮ” заявлено позов до ТОВ “А”, БСК Н”, Відділу Державної
виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції
Одеської області про визнання права власності на насіння
соняшнику та зерно кукурудзи, що знаходиться на відповідальному
зберіганні відповідачів, звільнення майна з – під арешту.
ТОВ “А” заявлено позов до БСК “Н”, ТОВ “АЮ” про визнання
договорів недійсними.
Справа за позовом ТОВ “А” до БСК “Н”, ТОВ “АЮ” об'єднана зі
справою за позовом ТОВ “АЮ”, оскільки справи пов'язані між собою
підставою виникнення і поданими доказами.
Рішенням господарського суду Одеської області від 08.12.03 позов
ТОВ “АЮ” до ТОВ “А”, БСК “Н”, Державної виконавчої служби
Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області
задоволено повністю.
У задоволенні позову ТОВ “А” до ТОВ “АЮ”, БСК Н” відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від
09.03.04 рішення господарського суду від 08.12.03 змінено лише в
частині стягнення державного мита, в іншій частині залишено без
зміни.
Задовольняючи позов ТОВ “АЮ” місцевий та апеляційний суди
вмотивували рішення тим, що договір про сумісну діяльність, що
був укладений БСК “Н” та ТОВ “А” у 1998 році, фактично не діяв з
1999 року.
ТОВ “АЮ” добросовісний набувач предмету договору купівлі-
продажу, взяті на себе зобов'язання за договорами купівлі-
продажу виконав повністю, а тому став власником цього майна.
Державною виконавчою службою описано та накладено арешт на
майно, яке не належить БСК “Н”, а належить ТОВ “АЮ”.
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ “А” до БСК “Н” та ТОВ “АЮ”
суд послався на те, що укладені цими підприємствами угоди
купівлі-продажу та договору застави відповідають вимогам чинного
законодавства, і підстав для визнання цих угод недійсними, суд
не встановив.
У касаційній скарзі ТОВ “А” просить скасувати ухвалені рішення,
справу передати на новий розгляд, посилаючись на те, що суд не
врахував і не застосував положення ст.ст. 224, 225 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) (435-15)
.
Майно, що було продано БСК “Н” знаходилося у спільній власності,
а тому не могло бути відчужено без згоди співвласників. Договір
про сумісну діяльність діяв до 17.09.03 і був розірваний за
рішенням суду від 17.09.03.
Суд також не врахував положення статті 229 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) (435-15)
, яка приписує продавцю обов'язок попередити
покупця про всі права третіх осіб на майно, яке він відчужує.
Державна виконавча служба Овідіопольського районного управління
юстиції оскаржує постанову апеляційної інстанції в частині
стягнення мита в сумі 85 грн. на користь держави, мотивуючи
скаргу тим, що виконавчі дії по опису та арешту майна “Н” були
здійснені відповідно до ухвали господарського суду Одеської
області від 07.07.2003 у справі № 19/52-03-2423.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну
оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх
повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає
задоволенню з наступних підстав.
Місцевим та апеляційним судами встановлено, що ТОВ “АЮ” 10.04.03
укладено з БСК “Н” договір купівлі-продажу зернових культур за
№ 61.
За умовами договору ТОВ “АЮ” зобов'язалося здійснити передоплату
в сумі 330000 грн.
Зобов'язання про здійснення передоплати покупцем виконані.
Крім грошових коштів БСК “Н” отримав від покупця 40 тонн селітри
на суму 220000 грн.
В забезпечення виконання договору купівлі-продажу 27.05.03
сторони уклали договір застави, предметом якого є купівля-продаж
зернових культур в кількості 2000 тонн.
Крім договору застави, сторони уклали договір складського
зберігання зерна.
Виконуючи умови договору БСК “Н” видав ТОВ “АЮ” складські
свідоцтва, про те, що прийняв на зберігання 52 тонн кукурудзи та
110 тонн соняшнику.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 07.07.03 у
справі № 19/52-03-2423, в забезпечення позову у цій справі,
накладено арешт на майно БСК “Н”.
До початку складання опису і арешту майна, керівником
підприємства було повідомлено державного виконавця з наданням
відповідних документів, про те, що 109,39 тонн соняшника, 4,51
тонн жита, 1,08 тонн вівса, 52,06 тонн кукурудзи належать ТОВ
“АЮ”, про що свідчить запис в акті опису і арешту майна (арк.
спр. 30-33).
Незважаючи на це, державним виконавцем описано і арештоване
майно, що за договором № 61 від 10.04.2003 належало ТОВ “АЮ”.
Місцевим та апеляційним судами досліджені доводи ТОВ “А” про те,
що продані БСК “Н” за договором купівлі-продажу № 61 зернові
культури є спільною власністю ТОВ “А” та БСК “Н” згідно договору
про сумісну діяльність від 26.08.98.
Спростовуючи і відхиляючи зазначені доводи суд першої та
апеляційної інстанцій послалися на рішення господарського суду
Одеської області від 17.09.03 у справі № 19/52-03-2423, яким
встановлено, що сторони протягом 2000 – 2003 р.р. спільної
діяльності не вели.
Оскільки зазначені доводи ТОВ “А” відхилені місцевим та
апеляційним судом, то додаткова оцінка цих обставин, відповідно
до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не відноситься до
юрисдикції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
обґрунтованими висновки судових інстанцій щодо відсутності
підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу
зернових культур за № 61 від 10.04.03 та застави від 27.05.03,
що укладені ТОВ “АЮ” та БСК “Н”.
Юридичну оцінку, дану місцевим та апеляційним судами обставинам
справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає
такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному
законодавстві і підстав для задоволення касаційних скарг не
вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-9, 111-10 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від
09.03.04 залишити без змін, а касаційні скарги без задоволення.