ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04.08.2004 Справа N 14/83
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну
скаргу Селянського (фермерського) господарства “В” на рішення
господарського суду Полтавської області від 22.04.2004р. у
справі за позовом Селянського (фермерського) господарства “В” до
ТОВ “П”
про стягнення сум
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд
У С Т А Н О В И В:
У березні 2004 р. Селянське (фермерське) господарство “В” (далі
СФГ “В”) пред’явило в господарському суді позов до ТОВ “П”
(правонаступник Агрофірми “Ч”) про стягнення 21,482 тонн гречки
та 12,730 тонн ячменю на загальну суму 34689,40 грн.,
посилаючись на те, що за договором про співпрацю та спільну
діяльність від 01.09.2000р., вказані зернові були передані
відповідачу на зберігання.
Рішенням господарського суду Полтавської області від
22.04.2004р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення
Полтавського апеляційного господарського суду від 22.04.2004 р.
і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на
порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних
підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених в пункті 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про
судове рішення” ( v0011700-76 ) (v0011700-76)
(із змінами та доповненнями),
рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги
процесуального законодавства і всебічно перевірити обставини,
вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що
підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив як з підстав
недоведеності заявлених вимог, так і у зв’язку з пропуском
позивачем строку позовної давності, але при цьому не врахував,
що у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому
засіданні доказів установить, що право позивача, про захист
якого він просить, не порушено, постановляється рішення про
відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через
пропуск строку позовної давності.
Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк
позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі
ст. 80 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
(діяв на момент виникнення спірних
правовідносин) постановляє рішення, яким відмовляє у позові у
зв’язку із закінченням строку давності, а при визнанні причин
пропуску цього строку поважними, порушене право має бути
захищене.
При цьому суд помилково початок перебігу строку позовної
давності ототожнив з датою спливу укладеного договору, не
з’ясувавши при цьому належним чином питання про те, чи був
договором, який позивач поклав в основу позову, визначено строк
зберігання та витребування майна, переданого, як посилався
позивач, на схов.
З’ясування вказаного питання має суттєве значення, щодо
дотримання позивачем строку позовної давності, так як відповідно
до ст. 165 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
, якщо строк виконання
зобов’язання не встановлені або визначені моментом витребування,
кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести
виконання в будь-який час.
Боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний строк з
дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного
виконання не випливає із закону, договору або із змісту
зобов’язання.
Не врахував суд і те, що положення ст. 214 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
,
в разі доведеності вимог за основним боргом, щодо заявлених 3%
річних і інфляційних сум до стягнення, застосовується судом
незалежно від того, чи обумовлювалось це укладеним договором.
При цьому суду слід звернути увагу, що застосування статті 214
ЦК УРСР ( 1540-06 ) (1540-06)
можливе лише в разі доведеності невиконання
грошових зобов’язань.
Водночас, не досліджено судом ретельно і питання щодо правової
природи укладеного сторонами договору, зокрема, з огляду
посилань з цього приводу позивача, як і на відповідність
дійсності, зазначеної у договорі дати спливу його дії.
Отже судом у порушення вимог ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) (1798-12)
не
з’ясовано дійсні обставини справи, що впливає на правильність
застосування норм матеріального права, а тому ухвалене рішення
суду визнати законним і обґрунтованим не можна.
При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене,
з’ясувати дійсні обставини справи, і в залежності від
встановленого та вимог закону вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (1798-12)
, Вищий господарський
суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства “В”
задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 22.04.2004р.
скасувати і справу передати на новий розгляд до цього ж суду, в
іншому складі суду.